Жанна Безп’ятчук заступники редактора відділу "Світ"

Норвегія Hus

ut.net.ua
19 Лютого 2010, 00:00

Hus норвезькою означає «будинок», «дім». У Норвегії діють громадські будинки літератури, мистецтва, театру, спорту тощо. Такі хузи надзвичайно популярні серед норвежців. Тут усе обертається навколо предмета зацікавлення. Таке спілкування сприяє солідарності й соціальній довірі, кажуть норвежці. А ось на загальнонаціональному рівні роль такого солідаризатора відіграє розгалужена й напрочуд щедра соціальна система, що стала брендом країни у світі. Сьогодні, однак, у Норвегії точаться гарячі дискусії щодо туманного майбутнього такої масивної системи соціального забезпечення.

Рівність як філософія життя

Залишитися без жодної соціальної підтримки в Норвегії фа­ктично нереально незалежно від тривалості перебування в країні, робочого стажу та громадянства. Навіть якщо людина не захищена всеохопною На­ціональною схемою страхування (НСС), вона завжди може звернутися до органів місцевого самоврядування (330 муніципалітетів по всій країні), які за законом зобо­в’язані допомогти матеріально. Але такі випадки апріорі рідкісні, тому що під парасольку згаданої НСС потрапляють не лише всі громадяни Норвегії, а й громадяни інших держав, які мешкають у країні. Розгалужена система різних додаткових пенсій і соцвиплат гарантує стерпні умови життя навіть тим, хто мігрував до Норвегії вже в літньому віці й не прожив у країні 40 років. Саме стільки потрібно для нарахування базової пенсії. Такий підхід має прислужитися не лише вирівнюванню соціальних стандартів населення, а, зрештою, і практичному втіленню ідеї суспільства рівних. У норвезьких потягах немає першого й другого класів, урядовці ходять пішки й без охорони, вся система шкільної та університетської освіти безплатна. Хоча бідність як соціальний феномен у країні є, а на вулицях можна зустріти жебраків. Це, щоправда, переважно румунські роми, які успішно зайняли вакантну в Норвегії соціальну нішу.   

Самі норвежці визнають, що суспільство рівних не як утопічний концепт, а як емпіричний феномен, тобто щоденна реальність, було альтернативою тому загальному колапсу, що загрожував нереформованій і розшарованій країні після Другої світової війни. «Історія становлення норвезької соціальної моделі налічує понад сто років. Майже стільки само й нашій незалежній державі (країна здобула незалежність від Швеції 1905 року. – Ред.). На певному етапі норвезькі політики зрозуміли: якщо вони не реформують соцполітики, люди просто повстануть. Крім того, самі працедавці, на яких покладався великий податковий тягар, визнали, що сильна держава добробуту (wel­fare state) економічно вигідна у довготерміновій перспективі», – розповідає експерт з економіки дослідного центру Civita Матільда Фастінг.

1970-ті роки, коли почали інтенсивно розробляти нафтові родовища на континентальному шельфі Північного моря, стали поворотним моментом. Нафтові гроші потекли у спеціально створений Державний пенсійний фонд Global, відомий у народі як нафтовий фонд (Oil Fund). Сам механізм фінансування соціальної системи виглядає так: податки, сплачені найманими працівниками (7,8% оподаткованого прибутку) й працедавцями (від 0% до 14,1%), доходи нафтового фонду та додаткове фінансування держави.

Кодекс щедрості

Діють кілька жорстких правил, без дотримання яких така система неминуче девальвує. Гроші, отримані від продажу нафти й газу і переказані на рахунки нафтового фонду, вкладаються в акції міжнародних та закордонних компаній. Загалом фонд є акціонером 7900 компаній у 46 країнах світу. На функціонування системи витрачаються дивіденди від цих акцій. При цьому діє правило чотирьох відсотків, тобто щороку саме така частка нафтодоларів має спрямовуватися на виплату пенсій та решту соцвиплат.

Решта – недоторканний капітал для майбутніх поколінь, які вже не матимуть таких багатих запасів вуглеводнів. На сьогодні Норвегія є п’ятим найбільшим експортером нафти і третім постачальником газу в світі. Але родовища вичерпуються, а калейдоскоп відкриттів нових покладів залишився в минулому. «Нинішня система покладається на гроші від експорту ресурсів, які не мають майбутнього. По-перше, вони просто вичерпуються. По-друге, Норвегія, як і інші розвинені країни, дуже активно переймається проблемами охорони довкілля, ми прагнемо зменшити використання вуглеводнів, те саме робитимуть інші країни», – вважає Девід Хенсен, у минулому політик, християнський демократ, а нині експерт, один із критиків нинішньої соціальної політики. 

Норвезькі експерти визнають, що правило чотирьох відсотків таки порушується, і нерідко. Популізм процвітає в будь-якій політиці. Перевитрачання грошей нафтового фонду, власне, допомогло Норвегії захистити свою економіку від глобальної рецесії. Країна уникла стрімкого зростання безробіття: у 2009 році воно становило 3,2% (активного працездатного населення), це один із найнижчих показників у Європі. Норвезький центробанк знизив плаваючу відсоткову ставку для кредитів, які надаються домогосподарствам, з 4,5% до 1,25%, що посприяло зро­станню купівельної спроможності населення. Однак сьогодні Міністерство фінансів планує зменшити перевитрати капіталу нафтового фонду. Дуже цікаво слухати норвежців, як вони обґрунтовують важливість збереження та примноження цього капіталу: «Це потрібно для наступних поколінь, це наш обов’язок». І мовиться це, повірте, без зайвого дешевого пафосу та риторичного запалу.

Старі люди

Крім правила чотирьох відсотків, для функціонування норвезької системи вкрай важливо підтримувати високий рівень зайнятості, причому щороку це буде ще актуальніше і ще нагальніше. У свій актив позитивних досягнень норвежці записують високі показники зай­нятості жінок, які за своєю економічною активністю практично не поступаються чоловікам. Субсидовані державою дитсадки, збереження протягом року після народження дитини 100% зар­плати матері та соцвиплати на кожну дитину до 18 років, а також спеціальні гнучкі робочі графіки – усе це посприяло емансипації жінок. 

Нині в Норвегії впроваджують пенсійну реформу, що заохочуватиме пізніший вихід на пенсію. Наразі загальний вік і для жінок, і для чоловіків – 67 років. «Реально ж у багатьох галузях люди мають право виходити на пенсію раніше – в середньому в 62 роки», – зазначає Девід Хенсен. За новою системою норвежці матимуть вибір: виходити на пенсію у віці від 62 до 75 років. Розмір пенсій жорстко прив’язувати­меться до доходів в останні роки економічної активності та тривалості робочого тижня. 

Населення країни неухильно старішає. На сьогодні на кожного пенсіонера працює 2,5 норвежця, а вже у найближчі десятиліття, за песимістичними прогнозами, це співвідношення сягне пропорції ­­1 пенсіонер на 1,5 працівника. Незалежно від політичних поглядів та економічних уподобань практично всі норвезькі експерти одностайні в тому, що саме якість і кількість робочої сили визначатимуть майбуття щедрої норве­зької welfare system. Навіть станом на 2007 рік нафтогазові доходи формували лише 7% на-­­
ціонального доходу.

Після Другої світової війни в країні відбувся справжній бейбі-бум. Зараз це поствоєнне покоління поступово виходить на пенсію. Між іншим, це саме ті люди, які й збудували нинішню соціальну систему й мають щонайлегітимніші права скористатися з усіх її переваг та можливостей. Перші повоєнні покоління ще називають скромні покоління (generations of mo­desty), вони вміли заощаджувати і були дуже невимогливими до громадської системи послуг та охорони здоров’я. Натомість сучасні покоління добре усвідомлюють свої права і, маючи мінімальні проблеми зі здоров’ям, не лікуватимуться народними методами, як їхні дідусі й бабусі, а вимагатимуть відповідної допомоги від НСС.

Демотивація

Окрім загальноєвропейської проблеми старіння населення, всебічно гуманна соціальна система приховує в собі небезпеку зниження стимулів для активної економічної діяльності. На практиці це означає, що, маючи щедрі соцвиплати у зв’язку з непрацездатністю, хворобою, безробіттям та соцвиплати на дітей до 18 років, потенційно працездатні норвежці не поспішають повертатися до робочих лав. Так, за офіційною статистикою, кожен п’ятий норвежець працездатно­­го віку (вікова група 15–74 роки) не працює тимчасово чи постійно  з огляду на  проблеми зі здоров’ям, а 11% населення працездатного віку не працюють через інвалідність (для абсолютної більшості з них це пожиттєвий статус).
Норвезькі консерватори та експерти, які з ними співпрацюють, вважають, що загалом welfare state дозволяє собі вже більше, ніж може реально виплачувати, а отже, масштаби цієї щедрості у найближчому майбутньому потрібно зменшити. «Сьогодні в Норвегії обговорюється, як ми можемо мотивувати людей якнайшвидше повертатися до трудових ресурсів і не зловжити тими чи іншими соцвиплатами. Якщо людина й має певну інвалідність чи хворобу, то вона може працювати неповний робочий день, виконувати якусь легшу роботу», – розповідає Олаф Твед, старший радник директорату праці й соціальної політики Адміністрації з праці та соціальної політики профільного міністерства Норвегії.

Ще одним новим викликом перед норвезькою системою є соціальна інтеграція іммігрантів. «Зранку, коли їду в метро на роботу, часом маю таке відчуття, ніби я в Пакистані», – розповідає мешканець Осло, який сам є трудовим мігрантом із Латвії. Околиці норвезької столиці за феєричною мішаниною рас, етносів і культур мало відрізняються від Лондона чи Амстердама. Більш ніж половина мігрантів із Сомалі не поспішають шукати роботу. У їхніх сім’ях переважно четверо-п’ятеро дітей. Отримуючи на кожну дитину соціальну допомогу, батьки воліють радше залишатися вдома, ніж іти працювати.

На противагу критиці лунають голоси й на захист статус-кво: «Дивно, що багато хто активно виступає проти щедрої соціальної підтримки непраце­здатних норвежців, адже ідея захисту кожного є фундаментальною для скандинавських соціальних систем. Так, ми маємо адаптуватися до нових реалій, проте в жодному разі не можемо відмовлятися від підходів, які ми розвинули», – переконаний професор економіки Університету Осло Калле Моене. Він є одним із тих експертів, яких залучали до розробки сучасної моделі норвезької системи соцзабезпечення. «Політи­­ки й медіа перебільшують роль тих проблем, через які нам треба переглядати нашу соціальну політику. До речі, для такої держави, як Україна, сильна система соціального захисту теж є дуже актуальною. Головне, щоб вона вибудовувалася на реальному економічному зростанні, а не завдяки ситуативним популістсь­ким заходам», – підсумовує професор.


ФОТО: ЕРА

Без тіні й із довірою

На запитання про залежність скандинавської системи соціального захисту від розміру країни Калле Моене відповідає: «Безперечно, що менша країна, то легше побудувати в ній таку соціальну модель, як у Норвегії. Однак приклад Німеччини довів усьому світу, що це реалістичне завдання і для великої, внутрішньо гетерогенної країни». Експерти Civita вважають, що для такої моделі висока соціальна довіра є важливішою навіть за нафтові багатства країни.

Скандинавська соціальна си­­стема апріорі не мислиться без виведення економіки з тіні. Дуже рідко можна побачити норвежця, який розраховуєть­­ся готівкою. Абсолютно всі й повсюдно послуговуються кредитками. І це не просто тенденція чи вибір на користь зручніших методів розрахунку. В Норвегії реалізується спеціальна програма з мінімізації готівкових розрахунків. Практично всі гроші циркулюють транспарентно у межах банківської системи. Крім того, країна в авангарді світових борців із офшорами. Це принципове питання для будь-якої цивілізованої країни для Норвегії є архіпринциповим, адже тут діє прогресивне оподаткування, тобто ставки прямих і непрямих податків залежать від рівня доходів фізичних та юридичних осіб. Що більший дохід, то більший податок. Мінімальний рівень оподаткування – 25% доходів. Максимальний – 53%.

При цьому на найближчий час планують нові заходи з вирівнювання доходів громадян, коли, приміром, податок на нерухомість для найбагатших буде підвищено, а деякі господарства, насамперед у сільській місцевості, будуть від нього звільнені. Вперше згадане вирівнювання доходів було здійснене цілеспрямовано ще на зорі розбудови норвезької соціальної системи: «Суспільство рівних починається зі скорочення розриву між мінімальною і максимальною зар­платнею. Норвегія досягла успіху в цій справі, бо працедавці та профспілки досягли між собою консенсусу. Це було дуже складно, але мало історичне значення. Ми розуміли, що це дуже важливо», – розповідає Калле Моене. 
Останні 30–40 років норве­зької історії – це спроба створити такий великий, чепурно облаштований, комфортний національний Hus, у якому добре велося б кожному, в якому почуття солідарності домінувало б над егоїзмом, а рівність не була б декларативною. Хтось називає це соціалізмом, хтось – апріорною утопією, хтось вважає, що за цим майбутнє. Принаймні самі норвежці соціальну щедрість своєї держави в період глобальної кризи оцінили ще більше. І головне – такий Hus передусім потребує хорошого господаря.

 

ЦИФРИ

Конкурентоспроможність країни14-те місце у світі

Індекс розвитку людського потенціалу 1-ше місце

Розрив між рівнями зарплат (мінімальною та максимальною) 1:2  (у США, приміром, 1:5)

Середня зарплата жінок – 85% зарплати чоловіків