Емманюель Макрон, схоже, починає пересвідчуватися на власному досвіді, що «твердий та вимогливий» діалог із Росією, яким він сподівався підштовхнути Москву до бажаних для європейців поступок, — явище з розряду самонавіювання. «Твердим та вимогливим» у спілкуванні з Кремлем може стати хіба що монолог. Дія без взаємності, запитання без відповіді. Ввічливі інтонації, кроки назустріч у Кремлі читають як відмову від лідерства. Іншого стилю взаємин, ніж ієрархія, Росія не знає.
Приводом зрозуміти, що європейська логіка взагалі не працює у взаєминах із РФ, стала для Макрона справа Олега Сенцова. Французький президент уявив, що звільнити українського політичного в’язня реально, користуючись, як він вважав, приятельськими відносинами з «другом Владіміром». Якби ж то! Збираючись на фінальний матч чемпіонату світу з футболу, Макрон необачно повідомив через своїх речників, що «можливо, привезе Сенцова до Франції». У прес-релізі, щедро поширеному того дня, сконцентрувалася вся наївність традиційної французької дипломатії, що досі вірить у свої «привілейовані взаємини з Росією». Повернувшись із Москви з порожніми руками, президент змовчав. Але ненадовго.
Читайте також: Вибухова непередбачуваність
Удруге зорганізувати звільнення Сенцова з російської в’язниці Макрон спробував по телефону. Попри відпустку, від подзвонив із літньої президентської резиденції хазяїну Кремля, щоб запропонувати «кілька можливих шляхів» до звільнення українського політв’язня. Це також не спрацювало. Речник російського президента Дмітрій Пєсков, коментуючи пропозиції француза, прогнозовано ухилився від конкретики. Олег Сенцов повільно вмирає на очах у цілого світу, а світ так і не навчився ставити Москву на місце, попри численні конфлікти на всіх рівнях.
Аналогічну «успішність» у переговорах з Москвою продемонструвала й німецька канцлерка Анґела Меркель. Її недавня зустріч із Владіміром Путіним у Берліні, як свого часу й переговори Макрона, більше коментувалася пресою напередодні перемовин, ніж після. Медіа повідомляли, що Німеччина сподівається отримати згоду росіян на розміщення миротворчого контингенту під егідою ООН на Донбасі, що йтиметься про можливі американські санкції стосовно тих підприємств, які беруть участь у побудові газогону «Північний потік-2», про іранську атомну програму… Планів було анонсовано багато, а от про результати повідомлено зовсім мало.
«Суперечливі теми можна врегулювати лише в спілкуванні», — процитував німецького канцлера французький щоденний часопис Le Monde. Виступаючи із заявою для преси напередодні зустрічі, Меркель наголосила на «спільній відповідальності обох країн» за розв’язання численних криз у світовій політиці. «Жодної заяви не було зроблено по завершенні дискусії, — повідомила німецький кореспондент Le Monde Сесіль Бутле. — Владімір Путін того ж вечора поїхав із Німеччини».
Натомість переможно лунають російські ресурси, які цитують речника Кремля Пєскова. Він виголошує, буцімто «Північний потік-2» визнано обома лідерами «виключно комерційним проектом», який варто оцінювати «поза політикою», розповідає, ніби Путін та Меркель в унісон засмутилися, бо «процес імплементації мінських домовленостей зайшов у глухий кут»… І нехай цю інформацію не підтверджує жодне якісне медіа Заходу, але нинішня переговірна безпорадність керівників французької та німецької держав у перемовинах з Путіним наводить на сумні думки щодо реального потенціалу «нормандського формату».
Якщо Макрона, з певною натяжкою, ще можна вважати неофітом у взаєминах з Москвою, то Меркель є одним із найдосвідченіших європейських переговірників з Росією. Так, послаблена урядовою коаліцією між соціал-демократами та консерваторами, так, обмежена в пошуках енергетичного забезпечення країни забороною на АЕС… Але все ж таки Німеччина має на руках достатньо економічних і політичних козирів, щоб вийти на жорсткішу та різкішу розмову з Кремлем. Проте цього не стається. Автоматизми політичної поведінки відволікають від усвідомлення очевидних загроз, інерція паралізує волю до змін, що давно назріли в європейській політиці.
Читайте також: Що в біса сталося з Макроном?
«Нормандський формат», який мав би стати майданчиком врегулювання російської збройної агресії проти України, невпинно перетворюється на мильну бульбашку, розцяцьковану та порожню. Номінально переговори за участі Франції, Німеччини, України й Росії стосовно Донбасу ніхто не скасував і не замінив на будь-що інше. Формат існує, але не діє. Рік тому французький політолог Матьє Булеґ назвав його «безперспективним, але неминучим». Ця безперспективність сьогодні підтверджується не лише часом, а й браком нових ідей з боку німецьких та французьких переговірників.
Ситуацію могли б змінити нові американські санкції, якщо вони справді будуть застосовані проти підприємств, які беруть участь у побудові «позаполітичного» газогону «Північний потік-2». Часопис Wall Street Journal обіцяє їх десь у першій декаді вересня. Хоч би що казали, і заслужено, про непередбачуваність та непослідовність Трампа, американський Держдепартамент спільно з Міністерством торгівлі здатні, за бажання, довести ці обмеження до дії. Санкції тоді вдарять не лише по російських, а й по німецьких економічних інтересах. Берлін змушений буде, врешті, зробити той вибір, який він усе переносить і переносить у невизначене майбутнє.
Читайте також: Задобрити ведмедя
Якість кожного процесу перемовин — це не в останню чергу мотивація кожного з переговірників. Готовність не поступатися в найважливішому та виявляти винахідливість, аби обіграти опонента. Роки існування мінських угод, узгоджених учасниками «нормандського формату», швидше переконують, що Франція й Німеччина звикли до ролі обережних свідків подій на майданчику й не поспішають її змінювати. Чи зачепить путінський ігнор Макронове самолюбство настільки, що французький президент зробить для себе звільнення Олега Сенцова справою честі? Шансів мало, та хто знає? Чи станеться так, що, через нові санкції німці більше втратять від «Північного потоку-2», ніж зможуть заробити? Незабаром дізнаємося. Політична осінь обіцяє бути гарячою. Але сподіватися на те, що «нормандський формат» швидко набуде ефективності, мабуть, не варто. Наступні переговори заплановані на рівні міністрів закордонних справ. Дати ще немає, як немає й упевненості, що Париж і Берлін готові кардинально змінити тон у спілкуванні з Москвою.