Щоб не впасти в депресію, я скількимога стараюся жити в ритмі нормального життя, дотримуюся своїх повсякденних звичок, щодня прокидаюсь о тій самій годині, що й завжди, їм звичайний сніданок, потім випиваю звичайне ранкове лате й дивлюся світові новини на CNN та BBC, канадські новини на CBC, а відколи приїхала донька Оля, то ще й новини Великої Британії на SkyNews. І кожен інформаційний канал починає з новин про пандемію COVID-19.
З плином часу новини дедалі частіше містять дрібку міркувань і прогнозів, які зводяться до спроби дати відповідь на запитання, коли ж з’явиться безпечна вакцина та ефективні ліки для боротьби з коронавірусною інфекцією. Одне слово, коли цьому всьому настане край і знову буде нормальне життя.
Наша публічна агора, починаючи від провідних засобів масової інформації і закінчуючи соціальними мережами, рясніє ворожбитами та пророками, що стверджують, мовляв, здатні передбачити, яким буде наш світ після пандемії.
Марк Лілла, професор гуманітарних наук Колумбійського університету в Нью-Йорку, у своїй нещодавній статті в The New York Times написав:
«…Але майбутнього після COVID-19 не існує. Воно існуватиме тільки тоді, коли ми створимо його. Релігійні пророцтва мають сенс, якщо спиратися на припущення, ніби майбутнє в руках Господа, а не наших. Вірні можуть бути впевнені: те, що боги промовляють вустами оракулів або сповіщають на тельбухах під час гаруспіцій, здійсниться незалежно від наших дій. Але, якщо ми не віримо в таких богів, нам нема чого запитувати, що з нами станеться. У такому разі слід лише запитати, чого ми прагнемо і як реалізувати власні цілі за теперішніх обмежень».
Читайте також: Спільність минулого
Пандемія та наші намагання зрозуміти, що діється навколо, показують, які обмежені наші знання, коли треба ухвалювати розумні постанови й передбачати їхні наслідки. Можливо, саме тому чергові пророки та ворожбити не задовольняють попит на далекоглядні прогнози.
Певної миті настає етап, коли люди схильні вірити, мовляв, що більше вони знатимуть про події, які провіщають ворожбити й пророки, то більшу владу матимуть над цими подіями. Та це лише ілюзія. Ми хочемо вірити, що йдемо до передбачуваного й, власне, наперед визначеного майбутнього, тоді як насправді пробираємося навпомацки в густому тумані.
Можливо, нам трохи бракує смирення, щоб змиритися із цілковитою непевністю, у якій ми одвіку живемо. Час спровадити на пенсію наших пророків та ворожбитів. Перестаньмо вимагати від різноманітних фахівців та урядовців прогнозів, точність яких годі гарантувати, і не розчаровуймося, коли вони виявляються хибними.
Тужачи за нормальністю, ми внесли певні зміни до нашого повсякдення, отож рано-вранці в суботу та неділю, ще до сніданку, кави й світових новин, ідемо з Олею до мого улюбленого парку імені полковника Семюела Сміта, що коло озера Онтаріо за десять хвилин ходу від нашого будинку. Здавалося б, ніби о сьомій годині ранку в суботу чи неділю в парку безлюдно, не буде жодної загрози надмірного контакту зі зголоднілими внаслідок тривалого перебування у власних помешканнях любителями природи.
Виявилося, наші думки були хибні. Нині цей парк — просто рай для особливої групи любителів природи — птахолюбів. Озброєні біноклями й потужними фотоапаратами зі ще потужнішими об’єктивами, вони вирушають невеличкими групами, дотримуючись необхідної відстані між собою, на своє некриваве «полювання». Парк унікальний тим, що міститься на перетині міграційних шляхів безлічі птахів, і там інколи можна почути спів — як хтось дослідив — 268 видів птахів.
Читайте також: Радник
Присутність у парку суботнього чи недільного ранку чималої кількості птахолюбів засвідчила, що нормальність нікуди не зникла, птахи і до пандемії, і в її розпалі, і, річ очевидна, після неї мандруватимуть уздовж берегів озера Онтаріо й за нагоди залітатимуть до парку імені полковника Семюела Сміта. Але це нормальність, визначена природним ритмом, у якому ми щонайбільше можемо брати участь, але на який рідко можемо вплинути. Коли ми починаємо надто активне «творче» втручання в природу, це дуже часто шкодить їй, а зрештою, і нам самим. Тому даймо природі спокій, нехай нею милуються птахолюби, що, попри свою трохи кумедну манеру вдягатись і дивакувату поведінку, здатні добачити в нормальності унікальність.
Ранкова недільна прогулянка парком дала мені змогу відчути іншу нормальність, що про неї ми й не думаємо щодня, тужачи за поверненням до нормальності, до якої, може, і не варто повертатися. Адже та нормальність — не втрачений рай, а соціальна модель, до якої ми просто звикли, навіть не замислюючись над нею, а лише реагуючи на поточні подразники, мов собака Павлова.
Якщо світ після COVID-19 має бути інакший, може, варто почати з науки, яку нам дає споглядання птахолюбів, що, озброївшись біноклями й фотоапаратами, спостерігають птахів у їхній щоденній звичайній красі під час споконвічної мандрівки.
Це така собі мила наука психічного здоров’я за часів ненормальності.