Вітання з Києва. Надворі холодна зима, майже щодня зі снігом і дощем. Мокрі від дощу доріжки замерзають і гуляти пагористим містом, подібним до мого рідного Портленда в штаті Орегон, нелегко. Утім на вулицях повно людей. Вони купують подарунки до Різдва чи Хануки (хто як). Курять і сміються біля кав’ярень або п’ють глінтвейн біля барів на Подолі.
Мене часто питають як я ставлюся до того, що, поки я на війні, люди, котрі не воюють на сході чи півдні країни, живуть нормальним життям. Ось вам відповідь: ставлюся чудово.
Зараз поясню.
Кожний офіцер військової розвідки батальйону хоче знати три речі:
1) Де ви?
2) Скільки там людей? (для відповіді на це запитання треба чітко вказати: скільки чоловіків, скільки жінок і скільки дітей).
3) Що вони роблять?
Я перебуваю в місті, де на день лунає від двох до чотирьох повітряних атак. (Два дні тому палаючі об’єкти літали над будівлею через дорогу. На той час у моєму житловому кварталі лунали такі звуки, як на фронті. У містах видимість обмежена, тому лишається покладатися на звуки автомобільних сирен, що підкажуть, наскільки близько прилетіло. І тоді спрацювало багато сирен).
Чоловіків багато, жінок багато, дітей багато.
Вони займаються звичайними справами напередодні Різдва й Хануки — дивись вище.
Про що це говорить офіцерові військової розвідки батальйону? Коли на вулицях стільки чоловіків, стає очевидним, що історії про хлопців, які ховаються вдома, бо бояться мобілізації, — повна дурня. А жінки? Вони б могли жити в Польщі, якби захотіли, але вони не лише вирішили лишитися в Україні, а й вірять, що їхні діти тут у безпеці. І що вони всі роблять? Живуть нормальним життям.
Офіцерові військової розвідки батальйону це підказує, що, на думку тутешніх людей, справи на війні йдуть добре. Достатньо добре, щоб лишатися в місті, яке обстрілюють від двох до чотирьох разів на день. Достатньо добре, щоб лишатися в місті, де доводиться визначати місця прильотів за автомобільними сиренами. Щодо повсякденного життя, то варто придивитися ближче. У кав’ярні через дорогу, де люди сміються і курять, збирають кошти на ЗСУ. А як щодо підлітків, які зібралися на Контрактовій площі послухати американську рок-музику у виконанні якогось гурту. Тут теж збір коштів на ЗСУ. А жіночки, які попивають глінтвейн біля бару й хихотять? Сьогодні вдень вони плели маскувальні сітки. Для ЗСУ. (Так, я достатньо добре володію українською, щоб запитати й зрозуміти відповідь).
Отож, як я ставлюся до того, що, поки я на війні, люди, котрі не воюють на сході чи півдні країни, живуть нормальним життям? Ставлюся чудово. Їхнє нормальне життя — це життя, обране вільними людьми в демократичній країні (за це ми і воюємо). Не кожний мусить воювати, не кожному варто воювати. Та всі повинні підтримувати тих, хто воює, і всі так і роблять. І ставлюсь я до цього чудово.