Здавалося, Велика Британія, яка має «особливі відносини» зі Сполученими Штатами, завжди буде пріоритетом у зовнішній політиці будь-якого американського президента. Більше ні. Так, Дональд Трамп здійснив перший президентський візит до Саудівської Аравії. А після тріумфального візиту до Вашингтона очільника Франції Емманюеля Макрона його вважають у Білому домі найкращим другом Трампа і європейським лідером, із яким той може налагодити плідну взаємодію.
Натхненний успіхом, Макрон вирушив до Австралії. Утверджуючи глобальне лідерство Франції в англомовній країні, яка завжди була найближчим союзником британців у Співдружності Націй, він лише підкреслив приниження Великої Британії.
Читайте також: Мерекель vs Трамп. Кінець повоєнного ладу
Тим часом Тереза Мей «сидить удома», бо в її уряді чергова криза. Прем’єрка зазнала ще одного політичного провалу, коли стало відомо, що уряд депортує афроамериканців із Карибів, які прожили у Великій Британії все життя, але не можуть документально підтвердити, коли саме в 1950-х роках прибули в країну як діти іммігрантів. Коли з’ясувалося, що 60- та 70-річних старих виселили на Ямайку та інші Карибські острови, де вони нікого не знають і нічого не мають, спалахнув скандал. Міністр внутрішніх справ Ембер Радд була змушена подати у відставку, а уряд заявив, що змінить політику, яка призводить до формування «ворожого середовища» для імміграції.
Нова криза зашкодила Терезі Мей. По-перше, спливла на поверхню расистська політика уряду консерваторів, попри публічні заяви про рівноправність чорношкірих британців. По-друге, свого часу нинішня прем’єрка теж очолювала Міністерство внутрішніх справ, тож є відповідальною за спробу депортувати чорних карибців і змусити покинути країну інших іммігрантів. По-третє, Мей підтримувала Ембер Радд, щоб продемонструвати, що жінки в політиці мають рівні можливості з чоловіками.
Колотнеча з іммігрантами не на часі, адже Велика Британія б’ється над переговорами про Brexit. Прогрес є, але деякі життєво важливі питання лишаються відкритими. Менш як за рік британці мають вийти з Європейського Союзу, а без угоди слід очікувати провалу переговорів і принизливого для британців розірвання партнерства. У такому разі економіка Сполученого Королівства втратить канали для експорту, а отже, мільйони фунтів. Цього тижня Мішель Барньє, головний представник ЄС на переговорах, відвідав Ірландію, щоб визначитися, чи зможе Велика Британія полишити митний союз ЄС та обійтися без цілковитого прикордонного контролю між Північною Ірландією та Республікою Ірландія. Очевидно, що ситуація непроста. Євросоюз наполягає на відсутності прикордонного контролю, але розуміє, що це неможливо без спільних тарифних бар’єрів.
Терезі
Мей важко даються переговори ще й тому, що в її уряді досі зберігається серйозний розкол навколо Brexit. Міністр закордонних справ Боріс Джонсон та інші непохитні урядовці, які виступають за Brexit, переконані, що Великій Британії треба вийти з митного союзу ЄС. Решта сподівається втриматися у зоні вільної торгівлі з Європою. Уряд зазнав чергової поразки в Палаті лордів, яка висловилася проти виходу з митного союзу. У Палаті представників теж невдовзі голосуватимуть із цього приводу, й очікується той самий результат.
Читайте також: Подвійна гра Емманюеля Макрона
Негаразди позначаються на репутації Терези Мей: співвітчизники вважають її слабким і неефективним прем’єром. Їй не вдається просувати закони, бо в правлячої Консервативної партії немає абсолютної більшості в парламенті. Через слабкі позиції в державі Тереза Мей не може сприйматися як впливовий політик і за кордоном. Як наслідок — із британцями ніхто не рахується у сферах, де вони традиційно мали велику вагу й надійні зв’язки, що історично склалися. На Близькому Сході британці не поспішають із новими ініціативами й не намагаються впливати на неофіційному рівні, щоб вирішити такі проблеми, як громадянська війна в Ємені, ізраїльсько-палестинський конфлікт чи суперечки довкола ядерної угоди з Іраном. В Індії без ентузіазму поставилися до пропозиції британців розширити торговельні та політичні зв’язки. У Раді Безпеки ООН Велика Британія бачиться найслабшою серед п’яти постійних членів.
Найтривожніший дзвінок — байдужість Вашингтона. Тереза Мей була одним із перших лідерів, які відвідали нового президента США. Проте люди кепкували з того, що Мей і Трамп трималися за руки, хоча «хімії» між ними не вийшло. Хоч як принизливо, Трамп не поспішає прийняти запрошення й навідати Велику Британію з офіційним візитом у відповідь. Він вкотре скасував запланований візит, що мав відбутися навесні. Президент США не в захваті від того, що Мей критикувала його твіти, до того ж він сердиться через те, що мер Лондона вороже висловлювався на його адресу, а чимало британців підписало петицію, вимагаючи скасувати для президента США запрошення на державний візит. Візит перенесли на липень, але тепер на нього не покладають великих надій, тож Трампа очікує прохолодний прийом британської громадськості.
Читайте також: Подвійна гра Емманюеля Макрона
Ще гірші відносини між Великою Британією й Росією. Ситуація загострилася після замаху на колишнього російського шпигуна Сєрґєя Скріпаля та його доньку Юлію в англійському містечку Солсбері. Росіяни називають абсурдними звинувачення в тому, що Москва замовила отруєння Скріпаля нервово-паралітичною речовиною й намагалася внести розбрат між британцями та їхніми союзниками. Попри це, речовина, якою отруїли Скріпаля, виробляється лише в Росії.
Тереза Мей тішилася тим, що понад 20 країн підтримало її ініціативу вислати 23 російських дипломатів. Багатьом росіянам довелося покинути посольства в Європі й Америці. Проте криза у відносинах із РФ порушила важливе питання: треба суворіше контролювати численних російських олігархів, які мешкають у Великій Британії. Вони завезли в країну багато грошей. Однак громадськість звинувачує уряд Мей у тому, що росіянам дозволили відмивати брудні гроші в Лондоні, не з’ясовуючи походження величезних сум.
Звісно, найсерйознішою для британців є втрата впливу в Європі. Технічно Велика Британія досі входить до складу ЄС, але британські міністри майже не відвідують регулярних засідань Ради ЄС, їхню думку ніхто не враховує. Підвішене становище країни означає, що вона не має ваги в дискусіях європейців про спільну зовнішню політику чи подальший розвиток ЄС. З огляду на те що Анґела Меркель нині очолює хиткий коаліційний уряд і втрачає популярність у Німеччині, президент Франції Макрон вхопився за вакантне лідерство й виявляє активність у політичних, військових справах та зв’язках із громадськістю. Раніше така активність була притаманна британській політиці. Вочевидь, Макрон сподівається, що великі компанії й банки перенесуть головні офіси з Лондона до Парижа, а інвестиції від таких країн, як Японія, спрямують радше у Францію, ніж у Велику Британію.
Британці майже не зауважили втрати впливу на міжнародному рівні, адже їх хвилює передусім Brexit, повільне зростання економіки та паралізованість уряду. Та більшість усвідомлює, що їхня батьківщина геть змінилася від часів, коли нею правила Марґарет Тетчер. Тоді міністри хвалилися, що Велика Британія, ніби першокласний боксер, «виступає вище за свою вагову категорію». Нині боксер із Британії поганенький: вона валяється на підлозі в нокауті.