Уряд покинув резиденцію, та не країну, Військо Польське не зуміло протистояти Вермахту на рівних, проте на заході союзники, Британія та Франція, готувалися до наступу на Третій Рейх. Наступний день мав стати вирішальним у перебігу Вересневої кампанії і, власне, таким виявився. Щоправда, в абсолютно неочікуваний спосіб: 17 вересня сталінський СРСР вступив у війну на боці гітлерівської Німеччини.
Союз двох тиранів
У серпні 2014-го світ уже згадував про 75-ті роковини укладення пакту Молотова-Ріббентропа, таємні додаткові протоколи до якого дали Гітлерові змогу напасти на Польщу, що й означало початок Другої світової війни. Тоді, в 1939 році, цього не знали навіть підписанти, що вже й казати про уряди та громадян інших країн, одначе ситуація складалася саме так. Щоб не воювати на два фронти проти вочевидь сильніших супротивників, Третій Рейх мав будь-що розбити Другу Річ Посполиту до втручання союзників, і дружній нейтралітет СРСР був головною передумовою такого сценарію. Поступившись Іосіфові Сталіну половиною Польщі й двома третинами Прибалтики, Адольф Гітлер дістав шанс вибудувати в Східній Європі «новий порядок».
Читайте також: Перехитрувати хитрішого
Велике непорозуміння
Утім, не так сталося, як гадалося. Радянський Союз просто не розпочав бойових дій ані першого дня, ані потім. Таємний протокол не містив жодного часового обмеження, тож більшовицький вождь мав величезне поле для маневру й можливість вдатися до них у зручний момент або не вдатися зовсім, якщо тому не сприятиме перебіг подій. 3 вересня, коли Британія та Франція оголосили Німеччині війну, Йоахім фон Ріббентроп дав указівку послу Вернерові фон Шуленбурґу обговорити з Вячєславом Молотовим введення радянських військ на польську територію. І що відповів той 5 вересня? «Ми згодні з вами, що у слушний час цілком необхідно розпочати конкретні дії. Однак вважаємо, що цей час іще не настав». 9 вересня нацисти ще раз потурбували комуністів – наступного дня радянські дипломати повідомили німецьких, що для початку кампанії мусять підготуватися, а це забере два-три тижні. Гітлеру довелося воювати самостійно, перебуваючи під загрозою вторгнення із заходу. Сталін «знову всіх переграв».
Напередодні
14 вересня Молотов повідомив німецького посла, що СРСР готовий. Тієї самої доби в газеті «Правда» з’явилася стаття секретаря ЦК Андрєя Жданова, в якій було змальовано Польщу як недієздатну державу на межі розпаду і вперше апробовано тезу про «єдинокровних» українців та білорусів, що «стогнуть під польським ярмом». На додачу до політичних заходів сталися зрушення у військовій сфері: 14 вересня сили завбачливо розгорнутих Українського та Білоруського фронтів дістали директиви «Про початок наступу проти Польщі». Під питанням залишився хіба що день вторгнення.
Чому 17 вересня?
Навколо саме цієї дати концентрувалося чимало очікувань учасників війни, які спричинилися до реальних подій. Зокрема, на 17 вересня французький головнокомандувач Моріс Ґамелен призначив спробу «натиснути на лінію Зіґфріда», тобто прорвати німецькі укріплення на кордоні. Розрахунок був простий: згідно з теорією та практикою Першої світової війни штурм ворожих позицій мав відбуватися лише після остаточного завершення мобілізації та попереднього масованого артобстрілу. На всі ці плани відводили 15 діб. Оскільки призов у Франції розпочався 1 вересня, відразу по нападі Рейху на Польщу, то цілковите розгортання мало б завершитися 16-го, а наступ – початися 17-го. На англійський експедиційний корпус довелося б чекати до жовтня, тож його в розрахунок не брали. Від 7 до 12 вересня французи зайняли неукріплені німецькі землі вздовж Рейну, але це був локальний і нетривкий успіх, що ніяк не допоміг Польщі.
Читайте також: Міф «отечества»
Тим часом на іншому краю світу завершувалася грандіозна битва Радянського Союзу з Японією на річці Халхін-Гол у Монголії. Попри відчутну перевагу своїх сил, Сталін не бажав навіть мінімально ризикувати війною на два фронти, тому чекав до 16 вересня – дня, коли бої скінчилися.
Неготовність французів воювати за будь-яку ціну й цілком протилежний настрій СРСР призвели до того, що 17 вересня Польща була остаточно полишена на розтерзання двом диктаторам.
Перші дні
О третій ранку 17 вересня польському послу Вацлавові Ґжибовському вручили знамениту ноту, де повторено було завчені слова про «фактичне неіснування» Польщі та «беззахисних» українців із білорусами, що «покинуті напризволяще». Той хоч і поінформував свій уряд про зміст документа, однак прийняти його відмовився. Але це жодним чином не допомогло.
Між четвертою та п’ятою ранку перші радянські колони ввійшли на польську територію. Вони майже не стріляли, втім, просувалися впевнено й швидко, масово обеззброюючи підрозділи супротивника. Боронилися до кінця лише прикордонники, тож серед них виявилися найбільші втрати. У безвиході головнокомандувач Польщі Едвард Ридз-Сміґлий віддав наказ не чинити СРСР збройного опору, а, стримуючи й надалі німців, відступати до Румунії та Угорщини. Того самого дня польський уряд перейшов через румунський кордон.
У перший день червоні війська зайняли Тернопіль та Рівне, впродовж наступних трьох – Станіслав (Івано-Франківськ), Луцьк, Ковель та Володимир-Волинський. Жодне із цих міст поляки не здали без бою.
Під радянські бомби потрапили й передові частини Вермахту: ані його командування, ані тим більше рядовий склад не були поінформовані про реальний зміст пакту Молотова – Ріббентропа. Однак німці, хоч і не без вагань, залишили призначену росіянам територію.
Двічі героїчний Львів
Гітлерівський план захоплення Львова його відчайдушні захисники зірвали ще 12 вересня, тож Вермахт мусив вдатися до облоги. 19-го червоноармійці спробували взяти галицьку столицю… й зазнали першої в цій кампанії поразки. О другій годині ночі 30–35 танків і бронемашин зі складу 5-ї кавалерійської дивізії та 24-го танкового батальйону ввірвалися до міста зі сходу, з боку Винників, і навіть дійшли до його центру, втім, були зупинені вогнем із барикад. Не ризикнувши залишати цю техніку на вузьких вулицях, червоні почали відступ. Але ранок не переставав дарувати сюрпризи. У тих-таки Винниках радянську колону, що відступала зі Львова, зустріла обстрілом протитанкова батарея зі 137-го полку єгерів. Німці прийняли російські танки за польські, а червоне командування не могло подати сигнал підрозділові Вермахту, що не очікував тут на раптових «союзників». Унаслідок прориву втрати людей і бронетехніки були в обох сторін, тож почалися переговори про встановлення тактичної демаркаційної лінії. Дебати між росіянами й поляками щодо здачі Львова тривали 19–21 вересня, а бої останніх із Вермахтом не припинялися до 20-го, аж поки німецьке командування дістало наказ відступити. 22 вересня комендант Владислав Лянґнер, обираючи між продовженням оборони від Червоної армії, проривом до Румунії та капітуляцією, зупинився на останньому варіанті. Львів став радянським.
Червоно-коричневий альянс
Надії поляків та західних союзників на початок війни між німцями й росіянами розвіялися. Ба більше, після перших інцидентів, зокрема під Львовом, Вермахт і червоноармійці налагодили тісну співпрацю. Щонайменше, дві армії допомагали одна одній у добиванні польських сил під Перемишлем та Брестом, у котрому відтак 28 вересня відбулося прикметне дійство: чи то парад, чи то «урочистий марш», коли на трибуні Гайнц Ґудеріан та Сємьон Крівошеін спільно вітали проходження німецької та радянської військової техніки.
Читайте також: Тактика випаленої землі
У результаті попередніх домовленостей 20–23 вересня, закріплених потім у Договорі про дружбу та кордони від 28 числа того самого місяця, пакт був суттєво підкоригований. Центральна Польща зоставалася за Рейхом, натомість Литва опинилася у сфері інтересів СРСР, було обговорено умови взаємної репатріації громадян, що де-факто прирекло на смерть велику кількість противників гітлерівського режиму, які втекли до Польщі та Радянського Союзу.
Та навіть більшовицьке вторгнення не змусило поляків скласти зброю. Окремі підрозділи без єдиного командування, постачання боєприпасів та жодних перспектив чинили опір аж до 6 жовтня.
Епілог
Хоч би як того хотілося Гітлерові та Сталіну, спільна окупація Польщі не поклала край війні, понад те, маховик світового конфлікту лише набирав обертів. Попереду в колишніх «Східних кресів», а тепер «Західної України та Західної Білорусії» були правильно організовані «референдуми» про «возз’єднання», політичні репресії з фіналом у Катині, колективізація, розкуркулення та багато інших речей, а насамкінець епічна битва між учорашніми союзниками: Третім Рейхом та СРСР. Землі навколо Львова ще не один рік будуть каменем спотикання між поляками, українцями та радянською державою, зрештою поляки та «совєти» пліч-о-пліч битимуться проти нацизму, кордони після війни ще не раз змінюватимуться, аж поки набудуть сучасного вигляду. Але у відносинах Варшави та Москви так ніколи й не настане справжня приязнь, позаяк забагато людських життів було обірвано й замало зроблено для примирення між народами. І насамперед через подію, яку лондонська Times іще 18 вересня назвала «ударом ножа у спину Польщі».