Я обожнювала ходити в школу, бо для мене це був час нових відкриттів у сфері науки, мови або літератури. А ще мені подобалася гра, у якій ми розподіляли ролі. Вона допомагала мені й моїм друзям з адаптацією серед однолітків і готувала до дорослого життя. Звісно, це було підсвідомо, і, безумовно, не всі люди за характером можуть комфортно почуватися в такій грі. Але на можливість бути щасливим у ній впливає багато факторів: виховання, умови життя й залученість батьків до інтересів дитини. Маючи власну дитину й спілкуючись з іншими батьками, я розумію, наскільки наше дитинство було безпечним і комфортним. Нашим дітям періоду пандемії та війни пощастило менше.
Вони народжуються й ростуть у стресі й невизначеності, а найгірше — в оточенні раптових утрат і тривог, які не можуть не впливати на нас — їхніх батьків або людей, які їх виховують. На мою думку, діти, народжені в ці останні два десятиліття, мають більше прав бути пещеними й вільними в адекватних пустощах, які подарують їм шанс відчути справжнє щастя дитинства. Когось батьки вивезли, не ризикуючи ані днем, до інших країн. Це їхні право й вибір. Для деяких батьків позиція залишатися в рідній країні незмінна, а це накладає великі виклики й відповідальність, а також повагу й бажання підтримати.
Софія Богуцька, журналістка, мама першокласниці Ганни:
«Думка виїхати в більш безпечне місце в Україні була лише на початку повномасштабного вторгнення. Виїзд за кордон узагалі родиною не розглядали. Тоді, пам’ятаю, масово їхав Харків. У нас по черзі гостювали дві родини навіть. І ми лишилися.
Моя донька Ганна — тоді їй було три з половиною роки — перестала відвідувати комунальний дитсадок, бо він закрився. Пізніше навчання вийшло в онлайн. І ми почали думати, чим зайняти дитину. З лютого 2023-го Ганна почала відвідувати індивідуальні уроки з англійської мови в приватному центрі. І до школи ми почали готувати її там, з минулого вересня віддали її на підготовчий курс до школи, який тривав аж до кінця червня 2024-го. Тому дитина в групі на шість учнів поступово й без жодного напруження навчилася рахувати, писати й читати. Я дуже задоволена. Паралельно в нас тривав онлайн-дитсадок. А з березня чи квітня 2024-го він вийшов в офлайн на базі місцевого ліцею, до якого згодом Ганнуся пішла в перший клас. Організували заняття для старшої групи з 8-ї до 12-ї години щобудня.
Ліцей, у якому вчиться донька, розташований у нашому районі. Його свого часу закінчив мій чоловік, тому туди ж вирішили віддати й Ганну. Але він не за пропискою. Тому ми надали документи й чекали зарахування. Ми одразу обрали навчання за програмою “Інтелект України”, бо вважаємо, що дитина (і ми з нею) впорається з навантаженням. І до школи завдяки річній підготовці й офлайн-групі в садку вона була готова. Ба більше, оскільки в навчальному закладі за нашою пропискою не було такої навчальної програми, тут ми мали перевагу до зарахування.
Щодо відбору — його не було. Усе за бажанням батьків. Але директорка казала, якщо є сумніви щодо готовності дитини, можна проконсультуватись із психологом. Ми цього не робили.
Укриття в школі є — це перероблений підвал. Поки що я не забирала дитину саме з укриття. Раз це зробила бабуся, і, на її думку, там досить душно. Тому планую теж подивитися.
Я не можу висловитися щодо готовності всіх шкіл у місті до навчального процесу. Наш ліцей видається підготовленим, алгоритми дій під час повітряної тривоги є, поки що в будні, щоб допомогти швидше організувати спуск учнів до укриття, під час уроків чергують по двоє батьків із класу й допомагають учительці.
Читайте також: Форпост Дніпро: «реве та стогне», але тримає стрій
Щодо укриття в нашому ліцеї можу додати, бо нині майже дві години була там з дітьми, — у ньому дуже душно. Витяжки геть не справляються із циркуляцією повітря на ту кількість дітей, яка там перебуває. Щось треба із цим вирішувати.
Знаю від друзів, що досі є проблеми з роботою садків. Наприклад, наші друзі на Перемозі не можуть віддати свою дитину в комунальний дитсадок, тому що там не організовані заходи безпеки. Й інші дитсадки довкола, куди б можна було перевести дитину, такі самі. Тому дошкільна освіта й соціалізація дітей тепер призводить до чималих витрат. До слова, один індивідуальний урок з англійської нам обходився 400 гривень, а заняття з підготовки до школи — 300. І так двічі на тиждень кожне заняття. Якщо ж віддавати дитину в приватний садок на повний день, то ціна щонайменше 15 тисяч гривень, і, звісно, вона не підйомна для більшості батьків».
Живе спілкування стало не просто життєвою потребою, а умовою існування всього людства, й українців зокрема. Бо завтра може й не настати… Крім адаптації дітей до життя, здобуття нових знань і вражень має теж велике значення. І, звісно, їх засвоєння в режимі «наживо» має свої переваги. На запитання: «Як тобі краще малювати — через ютуб чи щоб мама показала руками» — син моєї подруги подумав і сказав: «Мама й тато, і бабуся, щоб малювали, і дядя Толік, бо він художник».
Навчальний рік 2024/2025 у місті Дніпро, як і в усій країні, почався 2 вересня 2024 року. Це узгоджується з рішенням Кабінету Міністрів України. Закінчиться він 30 червня 2025 року. Хоча фінальний графік змінюватиметься залежно від безпекової ситуації в регіоні. Усі школи Дніпра організували навчання з урахуванням воєнного стану та загроз, тому адміністрації закладів забезпечують належні умови для захисту дітей, зокрема використання укриттів. Не в усіх укриття однаково зручні й затишні, але вони мають бути.
Нещодавно я водила свого сина на екскурсію в приватний садочок. Він розташований у центрі міста, у ньому прекрасна атмосфера й чудові вихователі, групи невеликі, діти на вигляд щасливі, галасливі й дуже чемні. Там хороша програма за різними методиками й напрямами. Мене збентежило тільки те, що немає укриття. Але заклад працює і дуже активно. У них є кімната без вікон, куди в разі сильних атак вони приводять усю малечу за дві стіни. З одного боку, не аж так і безпечно, з другого — у разі прямого влучання хіба реально щось може захистити людину?
Юлія, мешканка Дніпра, сину Михайлу чотири роки:
«Дитячий садочок і в мирні часи важко обрати. Харчування, навчальна програма, відстань від дому, вихователі. Проте з війною додався ще один надзвичайно важливий критерій — безпека. Діти, що залишилися в Україні, мають не просто здобувати освіту, а й бути захищеними.
Мій Михасик — жвава й дуже активна дитина. Інколи так сильно захоплюється грою, що зовнішній світ наче зникає для нього. Але він чітко знає: коли звучить повітряна тривога, усі йдуть в укриття. Саме так він і робить у садочку разом з іншими дітками з групи. Малеча шикується по двоє за руки й згуртовано прямує всередину за дві стіни.
Якщо лунають вибухи, діти спускаються в підземне укриття, де є все потрібне: вода, перекус, убиральня й облаштований ігровий куточок. Тож я вважаю, що ми зробили вдалий вибір садочка».
Батьки й діти по-різному адаптуються до навчального року в умовах війни. Для багатьох батьків на першому місці безпека, оскільки школи змушені переходити на дистанційне навчання через постійні повітряні тривоги або проводити заняття в укриттях. Та, на жаль, для багатьох мам, чоловіки яких воюють або зникли безвісти, підходить тільки офлайн-навчання.
Олена Чуприна, мама першокласника Богдана, дружина безвісти зниклого військовика, працює у сфері логістики:
«Я виховую сина, який у цьому році пішов у перший клас. Так сталося, що минулого року померла моя мама, а чоловік зник безвісти в Бахмуті, і ми з Богданом залишились удвох. Більшість свого часу я проводжу на роботі, тому вибір школи став для мене дуже важливим питанням. Треба було врахувати розташування, форму навчання й дізнатися, чи є в школі початкові класи й укриття. З двох шкіл на районі одна — онлайн, друга — офлайн, але немає початкових класів. Узагалі я вважаю шкільну реформу недоречною.
Про навчання онлайн мови й не було. Самі розумієте, коли ти сама й працюєш, то часу на повноцінне навчання з дитиною не залишається. Тому шукала оптимальні варіанти.
Нам дуже пощастило: я знайшла школу поряд з роботою. І це був джекпот: офлайн, є початкові класи, за 10 хвилин від мене. Звичайно, перед тим як подавати документи, я поцікавилася думкою інших батьків про цю школу, й одним з важливих аспектів стала безпека дитини. Цьому питанню я приділила особливу увагу: дізналася, чи є сховище, у якому стані й чи буде там безпечно! Склавши отриману інформацію, я прийняла рішення на користь цієї школи».
Питання безпеки на шляху до школи також актуальне через проблеми з освітленням під час вимкнення електроенергії та часті тривоги. В одному садочку якось під час масованого обстрілу батьки не змогли своєчасно забрати дітей, бо дороги були перекриті, і вихователі чекали допізна, самі заспокоювали батьків телефоном, що нікого не виженуть і не залишать.
Учителі також зазначають важливість психологічної підтримки як учнів, так і педагогів, оскільки багато з них зазнає стресу через воєнні дії та невизначеність. Попри ці складнощі, педагогічна спільнота прагне адаптуватися до нових умов, упроваджуючи дистанційні та змішані форми навчання, що дає змогу підтримувати безперервність освітнього процесу. Для деяких діток перебування в укритті пов’язане з певним дискомфортом. Тож батьки готові розглядати як дистанційне навчання, так і переведення в інші заклади.
Наталія Рекуненко, журналістка й викладачка відділення креативних практик Дніпропетровського фахового мистецько-художнього коледжу культури, мама Назара (6 клас):
«Ми переїхали до села з Дніпра, коли сину було півтора року. Коли настав час іти до школи, вирішили із чоловіком, що початкову школу син закінчить тут (бо йому трапилася чудова вчителька початкових класів), а в середню піде вже в Дніпрі, бо якість освіти в міській школі все-таки краща, ніж у будь-якій сільській. Але зараз Назар перейшов уже до 6 класу, і він досі ходить до гімназії в нашому селі. Чотири семестри після початку повномасштабної війни діти навчалися дистанційно, а на початку 2024-го біля школи збудували мобільне укриття, тому наша школа перейшла на змішану форму.
Є можливість обрати сімейну форму навчання, але минулого року Назар наполягав, що хоче ходити до школи. Однак виявилося, що він погано переносить перебування в укритті: воно невелике за розмірами, дітей там багато, вони галасують, і через це Назару дискомфортно, часом до сліз. Тому я почала замислюватися або про переведення його на сімейну форму, або про пошук міської школи, де можна навчатися дистанційно».
Завдяки багатьом курсам і публікаціям із психології чимало батьків уже підготувало себе й дітей до кризових ситуацій. Це і техніки дихання, і прості медикаменти в аптечках, і наліпки або пакет з копіями документів, якщо дитина загубиться. Крім того, мами, бабусі й навіть татусі-військовослужбовці підтримують емоційно дітей і допомагають бути спокійними. А деякі діти встигли навіть пожити в інших країнах перед тим, як повернутися в рідну Україну.
Микола, військовослужбовець ЗСУ, батько чотирирічного Михайла:
«Наш досвід почався восени 2023-го. Усю весну й частину літа дружина з малим провела за кордоном. Важко було самій з малою дитиною як фізично, так і психологічно. Після повернення додому влітку 2023-го з дитиною трохи допомагали батьки. Потім мене перевели в інший підрозділ. Відразу після переведення мене відправили на навчання в Київ, дружина з дитиною поїхали зі мною, це була чудова можливість хоч якусь частину часу проводити разом і хоч якось допомогти з доглядом дитини. Уже тоді вирішували питання із садком. У вересні 2023-го обіцяли, що запрацюють державні садки, хоч і не на повний день (цього так і не відбулося). Паралельно дружина розглядала варіанти з приватними садками, так ми знайшли садок зовсім поруч із домом, що було дуже зручно. Ми повернулися з мого навчання, я відправився в частину продовжувати службу, дружина почала готуватися до садка. Купили нові речі й чекали, коли запрацює державний садок, але він так і не відкрився, тому вирішили віддати дитину в приватний. Перші дні залишали в садку на декілька годин, щоби подивитись на його поведінку. На щастя, усе було добре, малому сподобалось, і через кілька днів він ходив на пів дня до садка, а на другий тиждень — уже на цілий день. Через те що садок приватний і в нас не було якихось канікул чи перерв, підготування до нового “навчального” року в нас не було».
Сьогодні в школах уводять нові предмети, наприклад оновлений курс «Захист України» та уроки з безпеки, що охоплюють мінну й пожежну безпеку. У садочках у старших групах дітям теж розповідають про предмети, яких не варто торкатися або про які повідомляти батькам у разі знахідки.
Пізнавальне дітям про мінну небезпеку
У деяких школах працюють спеціальні офіцери для забезпечення безпеки учнів і проведення профілактичних бесід. Основний акцент роблять на створенні безпечного освітнього середовища, зокрема облаштуванні укриттів і бомбосховищ. У деяких випадках школи, що не мають відповідних укриттів, можуть тимчасово переводити дітей до інших навчальних закладів, де умови безпечніші. Додатково впроваджують шкільні автобуси, щоб забезпечити доступ до освіти у віддалених районах.
Директори шкіл наголошують на важливості взаємодії з батьками й учнями, щоб спільно долати виклики воєнного часу й забезпечити якісне навчання навіть у таких складних умовах.
За даними органів місцевого самоврядування Дніпра, більшість шкіл області — 618 закладів (76,6 %) — працюватиме офлайн і в гібридному форматі. Учні можуть навчатися безпосередньо у своїх класах, але під час повітряних тривог переходити в укриття. У школах, де укриття не розраховані на всіх, навчання буде на дві зміни.
Для дошкільнят, які ходять у садочки, передбачено різні форми: очну та онлайн, змішану. Близько 65 тисяч дітей зможуть відвідувати дитячі садки. Офлайн працюватимуть 93 заклади, дистанційно — 286 закладів, за змішаною формою — 492 заклади.
Більшість закладів вищої освіти обрала змішану форму навчання й поєднує очні заняття з дистанційними. Заклади фахової передвищої та професійної (професійно-технічної) освіти також надають різноманітні форми навчання: очну, змішану й дистанційну. Заклади фахової передвищої освіти: очна форма — 3 заклади, змішана — 40, дистанційна — 18. Заклади професійної (професійно-технічної) освіти: очна форма — 6 закладів, змішана — 30, дистанційна — 13.
Белла, вісім років, донька Маргарити:
«Мені дуже подобається моя школа, мій клас, мої вчителі й однокласники. З предметів подобається математика, але найбільше я люблю малювання, музику, танці та фізкультуру!
Щодня ми чуємо сирену повітряної тривоги й одразу на неї реагуємо: ми стаємо в пари й під керівництвом учителя швидко спускаємось у сховище за відпрацьованим маршрутом. На жаль, на цей час доводиться кидати навчання, але після відбою тривоги ми повертаємося до своєї справи».
Дуже важливо пам’ятати всім нам, що освіта в умовах війни — це процес, який ми маємо підтримувати й не зупиняти, адже саме нестача якісної освіти й належного рівня культури масово вплинула на формування деградованої свідомості й деструктивного мислення в «російської народності», що призводило століттями до падіння людських якостей. І першими, хто в Україні візьме на себе роль вихователів і національних лідерів, ідейних натхненників, громадських, культурних і політичних діячів, будуть наші діти, які живуть в Україні. Тільки ми, дорослі, відповідаємо за рівень знань, уміння керувати собою і своїми мріями наших дітей. Дуже не хочеться проґавити цей момент навіть в умовах ракетних атак. Щодо цього особисто мені дуже допомагають ресурсні публікації від професійних психологів, наприклад Світлани Ройз і Лариси Дідковської, які живуть, так само як і ми, в умовах війни, або лекції військових капеланів. А також хороші аналітичні статті від професійних військовиків, які не просто теоретики, а й практичні воїни, які більш-менш об’єктивно пояснюють ситуацію на фронті для пересічних. Навчальний рік для дітей — це в певному сенсі й початок нового навчання для батьків, які мають не відставати від темпів розвитку своїх сонечок і допомагати підтримувати ментальний баланс у родині.