Помилування має дуже давню історію. Історики стверджують, що держава існує близько 5-ти тисячоліть, а помилування – не менше 4-х. В одному з папірусів древніх єгиптян приблизно 20 століття до н.е. записано, що фараон помилував воїна, котрий дезертирував з війська і потім певний час переховувався в Сирії. Король великодушно дозволив воякові повернутися додому та взятися до землеробства.
Милували у Стародавньому Римі та в Греції. Мали право помилувати того, хто вчинив злочин, князі Київської Русі. Часто, зокрема в період міжусобних воєн, вони милували своїх кривдників, яких захопили в полон, та навіть відпускали їх додому.
Гетьмани Війська Козацького милували, видаючи спеціальні універсали. Вони робили своє рішення обдумано – усвідомлювали, що це впливає на їхній авторитет. Універсали оголошували публічно, і помилування було неабиякою подією. Згадаймо хоча б легенду (а чи бувальщину?) про Марусю Чурай, як її переспівала Ліна Костенко. За те, що Маруся отруїла зрадливого коханця, суд її засудив до страти шибеницею. Козак Іван Іскра звернувся до гетьмана з проханням її помилувати, і гетьман видав універсал про помилування, оскільки був переконаний: вбивати у мирний час неправильно, а тим більше – співця. Маруся Чурай не каялася у вбивстві, вона навіть на сповіді перед стратою не вважала це своїм гріхом: «Підсудна слізьми очі не зросила, І милосердя в права не просила». Тим не менше, гетьман її помилував: «Тож відпустити дівчину негайно і скасувати вирока того».
Маруся вбила людину, тобто вчинила злочин. Але стратити її перед битвою було більшою шкодою, ніж помилувати. Не Марусине життя гетьман рятував, а дбав про державний інтерес: «Тим паче зараз, як така розруха. Тим паче зараз, при такій війні, – що помагає не вгашати духа, як не співцями створені пісні?» .
Помилування вивищує того, хто має владу милувати, і не принижує помилуваного. Президент Янукович помилував Юрія Луценка. Я не боюся прямо сказати, що це рішення Президента завжди буде у нього в позитиві.
Чи можна помилувати Юлію Тимошенко? Можна. Рекомендації комісії з помилування для Президента не мають обов’язкового характеру, адже сама комісія – орган що створений Президентом, підпорядкований йому і допомагає йому в роботі. Комісія не керує Президентом, вона йому радить. Припустимо, за цим разом Президент вирішить не помилувати Юлію Тимошенко. Але навіть це не значить, що він не може подумати ще раз і вирішити її долю інакше будь якої миті після цього рішення. Передбачене «Положенням про порядок помилування» право звертатися з клопотанням про помилування повторно не раніше, ніж за рік після відхилення комісією попереднього, дає право комісії не розглядати повторне клопотання раніше, але не позбавляє Президента можливості прийняти таке клопотання і навіть задовольнити його. Більше того – Президент може помилувати, навіть не чекаючи таких звернень. Рішення про помилування Тимошенко – чи буде воно оголошене перед Великоднем, чи після – це рішення зробить президента тільки сильнішим.
Думаю, багатьох здивував перфоменс перед Благовіщенням. Президент міг помилувати Юрія Луценка і не збираючи комісію з помилування та не творячи ілюзію проходження процедури помилування. Оскільки помилування – прерогатива Президента, зафіксована Конституцією, а «процедура» – всього лиш внутрішній документ президентської адміністрації, то відповідальність і за помилування, і за відмови від помилування цілком за Президентом. Помилування – акт, який має індивідуальний характер. Тут не систематизований підхід має ключове значення, а винятковість особи засудженого. Помилування від амністії та умовно дострокового звільнення саме цим і відрізняється. Глибинна суть помилування полягає в тому, що окремі засуджені можуть мати обставини, які закон не враховує, але які з гуманістичних чи інших міркувань обумовлюють необхідність звільнити від відбування покарання.
Саме так склалося з Юлією Тимошенко. Її засуджено за підписання газової угоди. Разять око порушення в судовому процесі, який закінчився вироком. Чимало українських правників, а також зарубіжні, вважають, що дії засудженої підпадають лише під політичну відповідальність, а не кримінальну. Сумнівів у законності перебування Тимошенко під вартою дуже багато. Більше того, очевидно, що рано чи пізно вирок судді Родіона Кірєєва буде скасовано. Звільнення з-під варти Юлії Тимошенко стало однією з умов підписання угоди про асоціацію з ЄС. Оце і є особливість цієї засудженої. У момент геополітичного вибору України тримати Тимошенко за гратами так само шкідливо, як було шкідливо стратити Марусю Чурай – «Тим паче зараз, як така розруха…» І йдеться мені не про аналогію Тимошенко-Чурай, а про інтереси держави в одному та в іншому разі.
Проблеми пані Тимошенко не зникнуть, щойно вона вийде з-за грат. Є кримінальні провадження, необхідно ще попрацювати, щоб вирок судді Кірєєва все ж було скасовано. Зрештою, ще ніхто не став здоровішим від перебування у в’язниці, й те, що в Юлії Тимошенко умови утримання значно кращі, ніж у будь якого іншого в’язня, не робить її вільною в неволі. Отож звернення до лікарів також буде в неї на порядку денному. Але принаймні держава Україна в особі Президента продемонструє мудру позицію, а не сваволю та впертість.
Комісія з питань помилування порадила Президентові не милувати Тимошенко – ну й порадила. Ми здогадуємося про мотиви такої поради. А далі відповідальність за Президентом як главою держави та особою, яка представляє Україну у спілкуванні з зарубіжжям. Або він чесно та відкрито декларує прихильність до цінностей та принципів життя в Європі і прагнення України до євроінтеграції, або лицемірить і шарпається між особистими страхами та інтересами. Юридичних перешкод звільнити Ю. Тимошенко з-під варти волею Президента немає. Слово за ним.