Німі діалоги із сучасністю

Повернення до здобутків раннього кінематографа набуло розмаху впродовж другої половини ХХ століття й нині відбувається в кількох напрямах. Насамперед критики зауважують генетичний зв’язок сучасного авторського кіно з кіноавангардом 1920–1930-х. Окремі чорно-білі стріч­­ки з підкресленою виразністю жестів, інтертитрами замість діалогів та іншими художніми прийомами тієї доби є сти­­лізаціями німого кіно. Тісно пов’язаний із ним і відеоарт – авангардний напрям сучасного мистецтва, що орієнтується на сміливі візуальні експерименти. Відеохудожники не лише запозичують естетику раннього кінематографа, а й піддають його постмодерністській грі, цитуючи та пародіюючи окремі стрічки. Формою цитування німого кіно може також бути віджеїнг – відеосупровід музичних концертів у режимі реального часу за допомогою спеціальних програм, у яких на заготовані кінофрагменти («футажі») накладають різноманітні ефекти. Крім того, розвиваються такі синтетичні жанри, як «кіноконцерт» – демонстрація німого кіно в супроводі сучасної живої музики, «медіавистава» або «аудіовізуальний перформанс», під час яких німі кінострічки виступають одним із елементів алхімічного сплаву різних видів мистецтва.

Читайте також: Вдалий забіг

Налагодження комунікації між дослідниками, представниками кінофондів та приватними колекціонерами з усього світу сприяло віднаходженню та впорядкуванню втрачених німих фільмів. Зі зміною політичного режиму на пострадянському просторі відкрився доступ до архівних матеріалів, і світова скарбниця збагатилася раніше забороненими стрічками. Завдяки комп’ютерним технологіям розпочався процес реставрації та оцифрування фільмів. Однак унікальним форматом презентації та популяризації вагомого внеску «великого німого» в розвиток сучасного кіно безумовно залишаються спеціалізовані фестивалі фільмів без звуку, які від 1980-х років активно створюють у Європі та за океаном.

УКРАЇНСЬКИМИ СТЕЖКАМИ

В Україні перші фестивалі німого кіно провели зусиллями посольств західноєвропейських держав у 2001 та 2003 роках у Києві. Однак справжній вибух інтересу до німих фільмів чекав на Україну в 2010–2011-му. Вже два роки поспіль в Івано-Фран­­ківську відбувається фестиваль «Старе кіно по-новому». «Його ідея – в поєднанні класики німого кінематографа із сучасною музикою та відеоартом», – пояснює організатор імпрези й музикант Роман Рось. 2010 року в Києві розпочався проект Фундації ЦСМ «Архів українського медіа-мистецтва». Тоді ж таки в місті Українці відкрився Міжнародний фестиваль відеоарту та короткометражного кіно VAU-Fest. На цьогорічному дійстві відбулися ретроспективи зарубіжних фестивалів, мультимедійна презентація «Кіноавангард і сучасний відеоарт», а також аудіовізуальний перформанс, що поєднав фрагменти німого кіно з експериментальними стрічками конкурсної програми, віджеїнгом та електронною музикою.

АХ, ОДЕСА!

По­­чес­­ну справу продовжила Одеса – усі стежки вели до витоків… Саме тут за два роки до братів Люм’єрів Йосип Тимченко створив прообраз кіноапарата і продемонстрував два перші фільми – стрімкий рух вершників та метання списів. Від 1907 року на базі приватних кінофабрик уже тривав активний знімальний процес, а 1919-го постала Одесь­­ка кіностудія…

…Рік 2010-й. Одночасно народжуються два масштабні проекти: Одеський міжнародний кінофестиваль і Фестиваль німого кіно та сучасної музики «Німі ночі. Українське німе».

Програма «спеціальних подій» ОМКФ-2011 була цілковито присвячена німому кіно. Відбулися покази повної відреставрованої версії антиутопії Фріца Ланґа «Метрополіс» (1927) та «Шоу Жоржа Мельєса» в музичній інтерпретації прямих нащадків «батька спецефектів».

Спеціалізований фестиваль «Німі ночі» пропонує надзвичайно насичену програму ретроспектив, тематичних лекцій і виставок. У 2010-му кожен «сет» дебютного фестивалю німого кіно та сучасної музики був присвячений видатним українським представникам відповідної епохи в мистецтві екрана. Першого дня («Мовчання») було демонстровано фільми Петра Чардиніна, Григорія Тасіна, Олександра Довженка за участю Віри Холодної, Семена Свашенка, Амвросія Бучми. Другий день («Тиша») мав на меті відновити пам’ять про митців українського походження, широковідомих за кордоном, однак оповитих тишею на рідній землі. Добірку сформували фільми Майї Дерен (США) й Ежена Деслава (Франція), а також стрічки, де грали Григорій Хмара (Німеччина, Франція) та Анна Стен (Європа, США). 2011-го до програми фестивалю увійшли дві стрічки українських режисерів: «Звенигора» Олександра Довженка (1927) та «Два дні» Георгія Стабового (1929). Знаковою подією стала презентація першого тому DVD-колекції «Українське ні­­ме», в межах якої до випуску готують 20 найбільш репрезентативних фільмів у супроводі сучасних вітчизняних та зару­­біжних музикантів. Нову колекцію буде представлено на міжнародних кінофорумах, подарункові видання отримають світові медіатеки та культурні заклади.

ІНТЕРЕС ДО ІСТОРІЇ

Після тривалих подорожей у просторі та часі, в лабіринтах дат, назв та імен постає питання: чому німий кінематограф зробився актуальним саме зараз? Відповісти на нього нам допомогли директор Одеського музею кіно, кінооператор, режисер Вадим Костроменко й медіа-теоретик та культуролог Яніна Пруденко. Перший із них розповів про свою ініціативу введення кінознавчого курсу в школі, яка, на жаль, так і залишилася без відповіді. Сучасне покоління не читає. Популярнішим є перегляд фільмів, серед яких зазвичай опиняються комерційні, що їх крутять на ТБ чи в кінотеатрах. Пробудити інтерес до історії екрана, сформувати естетичний смак, запропонувати альтернативу масовій продукції і покликані фестивалі німого кіно.

Крім того, такі заходи сприяють збереженню національної культурної пам’яті, адже кожний фільм є історичним документом своєї доби. Вражає факт, згаданий паном Вадимом: на території ліквідованого у 1930-ті роки Першого християнського кладовища, де поряд із багатьма іншими видатними людьми була похована й Віра Холодна, до 2007 року діяли Парк відпочинку імені Ілліча та зоопарк. Лише зараз на цьому місці планують створити Преображенський меморіальний комплекс.

«Велике німе» також є культурним кодом, без якого неможливе розуміння творів сучасного мистецтва, широко представлених на мультимедійних фестивалях. Яніна Пруденко зазначає, що режисери дедалі більше уваги приділяють візуальним засобам виразності: чергову хвилю експериментів пережили монтаж, використання музики й світла. На думку Вадима Костроменка, в сучасному глобалізованому світі сáме німе кіно виступає універсальним простором комунікації. Цитуючи ж маніфест Дзиґи Вертова із фільму «Людина з кіноапаратом», мож­­на стверджувати, що відбувається відрод­­ження «справжньої міжнародної абсолютної мови кіно», красу і правдивість якої сьогодні може відчути кожен із нас…

ФЕСТИВАЛІ НІМОГО КІНО В СВІТІ

Свій 30-й день народження нещодавно відзначив Міжнародний фестиваль німих фільмів у місті Порденоне в Італії . У Великій Британії подібне дійство існує від 1998, у Франції – від 1999, в Німеччині – від 2004 року. У Польщі на базі національного кіноархіву Filmoteka Narodowa проводять «Дні німого кіно». 2007 року створено проект «Німе кі­­но + Жива музика» в Росії, в рамках якого ранні стрічки демонструють із різним інструментальним супроводом. Найбільший в Америці Міжнародний фестиваль німих фільмів було започатковано 1992 року в Сан-Фран­­цис­­­­ко. У Канаді такий фест з’явився 2003 ро­­ку в Оттаві, а 2010-го – в Торонто. Від 2007-го міжнародні фестивалі німого кіно проходять в Австралії та на Філіппінах, від 2010-го – в Китаї. Географія цих заходів постійно розширюється, багатшою стає програма. Наприклад, в Італії тепер також демонструють «Німе кіно ХХІ століття», у Франції – створено спеціальну освітню кінопрограму для дітей, а ще проект мандрівних кіноконцертів.

Читайте також: Правильно забута земля