Німецькі спостереження

Німеччина – країна–ру­­шій сучасної європейсь­кої геоекономіки, геополітики, культури. Україна, декларуючи своє бажання інтегруватися в європейські процеси, мала б робити зі свого боку все можливе задля того, щоб нарощувати всебічну спів­працю з німецькими партнерами. Про реальний стан справ у цій царині, про сприйняття німецьким суспільством сьогочасної України та візові нововведення Тиждень спілкувався з послом Німеччини в Україні доктором Гансом-Юрґеном Гаймзьотом.

Неостаре 

У. Т.: Сьогодні в англосаксонському світі політика ЄС щодо позаєесівської Східної Європи, насамперед щодо України, піддається різкій критиці. Експерти вказують на некомпетентність і несистемність, що прирекли нашу країну на геополітичну самотність та незахищеність перед Росією. Чи звучить подібна критика в Німеччині?

– У Німеччині Україна має особливу позицію. Це країна, яка найоднозначніше висловилася щодо орієнтації на ЄС. Вона засвоїла багато європейських цінностей і норм, а саме: демократичні правила гри, права людини, свободу преси й слова. Сьогодні в Німеччині багато людей спостерігають за Україною і запитують: чи зберігатимуться ці цінності далі? Що означає перенесення місцевих виборів, монополізація телемовлення, приклади зневажання прав конкретних людей? Що це за симптоми? Ці українські теми дуже активно обговорюються в німецьких медіа. Я дуже сподіваюся, що Україна залишиться такою, якою вона сприймалася досі, а саме неповторною східноєвропейською країною, що поступово наближається до Євросоюзу.

У Німеччині також говорять про те, що ЄС мав би більше дати Україні в 2004–2005 роках, підтримати її всебічно. Очевидно, що така дискусія триватиме. Але треба зважати на те, що вступити до ЄС не можна за домовленістю. Це складний, тривалий процес. Ми сподіваємося, що наступні кроки, а саме підписання Угоди про вільну торгівлю та Угоди про асоціацію з ЄС, незабаром буде зроблено. Самі лише обіцянки не допоможуть. Хотів би нагадати: на саміті НАТО в Бухаресті у квітні 2008 року було сказано, що Україна може стати членом Альянсу. Проте наразі вона починає позиціонувати себе як позаблокова країна. Це свідчить про брак послідовності. Хочеться вірити, що у відносинах із ЄС з українського боку пануватимуть послідовність та однозначність.

У. Т.: У дипломатії деяких країн Україну ставлять, приміром, поруч із Казахстаном, досі розглядаючи її як частину пострадянського простору. Як це відбувається в німецькій дипломатії?

– Ми розглядаємо Україну як східноєвропейську країну, що найближче підійшла до цінностей і стандартів ЄС. Якщо поглянете на мою дипломатичну кар’єру, побачите, що я працював і в СРСР, і в Польщі. Як керівник відділу Центрально-Східної Європи, Прибалтики та Ради держав Балтійського моря федерального МЗС, відповідав за всі центрально- та східноєвропейські країни, більшість із яких уже є членами Євросоюзу, зокрема три колишні радянські республіки: Латвія, Литва та Естонія. Пострадянський простір у вужчому розумінні припинив своє існування після того, як країни Балтії з нього вийшли.

У. Т.: Щодо пострадянського простору у вас немає відчуття, що він не відійшов у минуле, а, навпаки, регенерується за активної участі Віктора Януковича?

– Я б сказав так: чи буде цей простір незабаром справді відновлено, залежить і від України. Все залежатиме від нинішньої влади, яка прийматиме конкретні рішення.
 
Енергетичний ландшафт

У. Т.: Пане Посол, які українсько-німецькі проекти сьогодні є першочерговими? Що Німеччина очікує від України?

– Німеччина очікує, що наші відносини протягом наступних років поглиблюватимуться і розширюватимуться. Є підстави сподіватися, що управління вашою державою стане стабільнішим, що буде більше зацікавлення в економічній співпраці й активніше залучатимуться інвестиції. Звичайно, німецькі підприємці також очікують більшої прозорості, правової захищеності й чесних умов для діяльності іноземних компаній. Справжній якісний стрибок відбудеться лише тоді, коли Україна підпише Угоду про вільну торгівлю з ЄС та Угоду про асоціацію. Це відкриє не лише великий внутрішній ринок світу для України, а й саму Україну як безпечний простір для німецьких бізнесменів. Але в Євросоюзі не можна поводитися так, як на базарі: хто нам дасть кращі умови, з тим ми й робитимемо гешефт. Передусім ЄС пропонує не можливість торгуватися за якісь блага, а конкретний інструментарій для проведення реформ, модернізації економіки та всієї країни загалом. Щоб задіяти ці інструменти, потрібно відмовитися від партикулярних інтересів та усталених звичок. Це питання політичної волі.

У. Т.: Наскільки серйозно німецькі експертні та політичні кола сприйняли новину про відкриття покладів сланцевого газу в Польщі? Чи розглядають це у вашій країні як потенційний чинник великих змін енергетичної карти Європи?  

– Звісно, питання енергетичної безпеки дуже турбує Німеччину. Безперечно, ми стежимо за можливостями розвитку альтернативних джерел енергії. Нині майже 10% усього видобутку газу в США припадає на сланцевий газ. Я виходжу з того, що і в Європі ці поклади розвідуватимуться й використовуватимуться, проте наразі не бачу потреби малювати нову європейську енергетичну карту. Вочевидь, цей сланцевий газ буде частиною нашого енергетичного коктейлю, як і скраплений газ. Завдяки цьому буде зменшено залежність від нинішніх постачальників газу. 

У. Т.: Проектна пропускна спроможність газогону «Північний потік» приблизно втричі менша за відповідну спроможність української газотранспортної системи (ГТС). Чи розглядає Німеччина можливість участі в міжнародному консорціумі, створеному навколо української ГТС, якщо плани з об’єднання Нафтогазу й Газ­прому не буде реалізовано?

– З німецького боку в такому консорціумі участь брав би не уряд, а великі енергетичні компанії. Звісно, треба, щоб український уряд був у цьому зацікавлений. Було б неправильно пропонувати свою готову концепцію такого консорціуму, попередньо не переконавшись, чи є бажання його створювати. Але в принципі німецькі підприємці дуже зацікавлені в участі у модернізації транспортної системи й енергетичного ринку України. Важливою умовою для цього є проведення вашою країною реформ і підвищення прозорості в енергетичному секторі. Сьогодні реальною є загроза втрати Україною своєї незалежності в енергетичній галузі. Дуже важливо, щоб вона розпочала переговори з усіма учасниками європейського енергетичного ринку, зокрема й із ЄС. Я вважаю, що ви маєте швидко інтегруватися до Спільного енергетичного ринку. Для цього потрібно ухвалити закон про внутрішній ринок газу. І він має бути узгоджений із законодавством ЄС. 

У. Т.: Як німецькі платники податків зустріли новину про те, що Німеччина надаватиме фінансову підтримку Греції? Це сприймається як внесок у спільну справу порятунку євро чи все-таки переважає «національний егоїзм»?

– Урядове рішення щодо цього вже прийнято. Не всіх у Німеччині це тішить. У нас було урізано зарплати, зменшено доплати. І водночас німці бачать, що грецький уряд теж розпочав масивну програму економічних реформ: доплати держслужбовцям значно скорочують, доплати до пенсій взагалі буде скасовано, збільшено ПДВ та акцизи, досягнуто домовленостей про проведення структурних змін. Для нас важливо, щоб євро залишилося стабільним. І це буде можливо завдяки рішенню міністрів фінансів країн ЄС від 2 травня про надання Греції допомоги. Мені впало у вічі, що представників українського політикуму турбує питання, чи українська криза не складніша, ніж грецька. Але якщо вони ставлять це питання, то мають поставити й наступне, що з нього випливає: які кроки має зробити український уряд, окрім зменшення ціни на газ, щоб забезпечити бюджету стабільнішу основу.

Візова еволюція 

У. Т.: Як завершилася справа десяти українців, трудових мігрантів, які їхали через Німеччину з Іспанії та були затримані німецькими правоохоронцями в травні 2008 року за порушення візового режиму? Українці не були зумисними правопорушниками, а радше жертвами процедурних помилок під час оформлення віз, допущених фірмою з працевлаштування за кордоном. Йшлося про якусь компенсацію за моральну шкоду, відновлення прав цих людей?

– Затримані в травні 2008 сезонні робітники, які поверталися з Іспанії через Німеччину, перебували на німецькій території неправомірно. Це було зумовлено чинними на той час візовими правилами, що не дозволяли з національними візами подорожувати іншими країнами. Свого часу ми провели детальне розслідування, але порушень із боку німецьких правоохоронних органів не було встановлено. На мою думку, дуже важливо, що новий Візовий кодекс ЄС, який набрав чинності 5 квітня 2010 року, унеможливлює повторення таких випадків у майбутньому. Згідно з ним людина, маючи національну візу однієї з країн Шенгенської зони, може вільно подорожувати іншою країною цієї зони. І Німеччина вітає це правило.

У. Т.: Як ви оцінюєте вплив нового Візового кодексу на видачу віз до країн ЄС українським громадянам? Йдеться про подальше спрощення процедури чи лише про уніфікацію, що опосередковано теж полегшує ці процедури?

– Насамперед я рекомендую всім, хто хотів би ближче познайомитися з Німеччиною, відвідати веб-сторінку Посольства Німеччини в Україні (www.kiew.diplo.de). На ній українці знайдуть детальну інформацію щодо цього. Важливо, що в Кодексі закріплюються спільні для всіх країн Шенгенської зони вимоги та правила. Перші важливі полегшення в отриманні віз було зроблено після підписання між Україною та Євросоюзом Угоди про спрощення візового режиму в червні 2007 року. Нині ми видаємо майже кожну другу візу безплатно. Значно зросла кількість виданих українцям довготривалих віз – однорічних і трирічних. Одним із нововведень цього Візового кодексу є пояснення причин відмови у видачі візи. Але Посольство Німеччини надавало цю інформацію добровільно і до запровадження такої норми.

У німецьких книгарнях

У. Т.: Українські сучасні письменники мають справжній читацький успіх у Німеччині, ваші видавництва охоче беруться за українські книжкові проекти. Лише в Польщі ще можна спостерігати щось подібне. У чому секрет такого успіху українських літераторів? 

– Німеччина – це культурна країна, де книжки відіграють велику роль у житті людини. Німці багато читають. Німецькі видавництва – це не доброчинні й не популяризаторські установи. Вони не друкували б творів українських письменників, якби не були впевнені, що наші читачі їх купуватимуть і вони матимуть від того зиск. Ми спостерігаємо, що в Німеччині є інтерес до українських письменників і до того, що вони пишуть. Я був би дуже радий, якби ті, хто відповідає за культуру в Україні, скористалися таким шансом і цим інтересом. У нашій країні є два книжкові ярмарки: Франкфуртський і Лейпцизький. Україна могла б використовувати їх значно повніше, ефективніше як платформи для просування себе у світ. Франкфуртський ярмарок – це міжнародна сцена, на якій Україна має виступити як офіційний партнер. Бажано, щоб ваш уряд якомога швидше подбав про це. Якнайактивніша участь у таких форумах сприяла б освоєнню інших, не комерційно орієнтованих, скарбів української культури. Багато творів української літератури давно не друкувалися в Німеччині, зокрема твори Тараса Шевченка. Творчість таких сучасних українських поетів, як Ліна Костенко, у нашій країні взагалі майже не відома.

У. Т.: Тоді що треба робити Україні, аби переклади класичної та елітарної української літератури з’явилися в книгарнях Берліна і Мюнхена? 

– Рішення про те, що друкуватиметься, приймають самі видавництва. Якщо Україна зуміє всебічно зацікавити собою німецьке суспільство, якщо завдяки новим успіхам і досягненням ви опинитеся у фокусі суспільної уваги, тоді виникне попит і на таку елітарну літературу. Видавництва самі поставлять руба питання: які твори ще треба друкувати, з якою літературою треба ще ознайомлювати Європу? 

ФОТО: Олександр Чекменьов

[1846][1847]