Політичне втручання здавна перешкоджало німецькій розвідці й безпеці. Та нині все змінилося.
Участь опозиції, паралізаційні юридичні перешкоди й політичне втручання: упродовж десятиліть німецькі спецслужби вважалися щонайкраще марними й щонайгірше — шкідливими. Пам’ятаю, як у часи Холодної війни, у 1980-х, британський шпигун у Берліні жартував: «Якщо хочете передати Горбачову послання, скажіть його німцям у суворій секретності, і наступного ранку воно буде на столі у кремлівського лідера».
Причин було багато. З огляду на історичні обставини, німці мають алергію на прослуховування і шпигунство, щоправда всередині країни. Операції стеження росіян і китайців у Німеччині — інша справа. Канцлери Гельмут Коль, Ґерхард Шредер, Анґела Меркель і Олаф Шольц не хотіли, щоб незручна правда про російські витівки і втручання ставали на заваді їхнім дипломатичним амбіціям або викликали занепокоєння громадськості.
Усе це менше важило, коли європейською безпекою керували переважно американці (із допомогою своїх британських підлеглих). Зараз це має набагато більше значення. Росія глибоко вкорінилася в Німеччині: у політичних ультраправих і ультралівих колах, серед сентиментальних русофілів, а також у «пожадливому центрі» — тобто у бізнесі, який прагне масштабних, вигідних угод із великим східним сусідом. Тому було особливо важливо, що 13 жовтня на спільному щорічному брифінгу перед парламентським наглядовим комітетом троє очільників розвідки Німеччини висловлювалися безпрецедентно різко, описуючи загрозу, яку становить Кремль.
«Федеральна канцелярія спустила собак із повідця, — сказала Наталі Фоґель, добре поінформована берлінська спостерігачка. — Тут немає нічого нового, але вони роками стримувалися, а тепер мають повноваження називати речі своїми іменами».
Найсильніше враження справив новий глава зовнішньої розвідки (Bundesnachrichtendienst) Мартін Єґер. Колишній посол в Україні одружений із письменницею чеського походження: сімейні обставини й кар’єра цього можновладця істотно відрізняються від підґрунтя попередників. Його головна теза полягає в тому, що протистояння з Росією є системним. Це не територіальний конфлікт в Україні, а відображення намірів Кремля розколоти НАТО і підірвати європейські демократичні країни. Росія вже розмила межу між миром і війною, сказав він законодавцям. Вона цілком здатна на військове протистояння з НАТО: не конче 2029 року — можливо, й раніше. Він також зазначив, що основні німецькі цінності, як-от толерантність і стриманість, не працюють у відносинах з таким супротивником, як Кремль. Така поведінка сприймається як слабкість.
Сінан Селен — його колега, який очолює Федеральне управління з охорони конституції (Bundesamt für Verfassungsschutz), висловився у подібному дусі, назвавши Росію «агресивною, наступальною державою, що дедалі більше спричинює ескалацію». Вона перетинає надзвичайно небезпечні межі, випробовуючи реагування і надсилаючи залякувальні сигнали. Мартіна Розенберґ із військової контррозвідки (Militärischer Abschirmdienst) заявила, що Росія активно намагається проникнути до збройних сил Німеччини.
Недостатньо просто спостерігати й описувати ці загрози. Агентства повинні активно і комплексно боротися з ними, стверджує Єґер і його колеги. Він попросив (точніше, зажадав) створити правову базу, яка дозволить його службі робити більше і йти на серйозніші ризики.
Однак, поки Німеччина готується до боротьби, Велику Британію захопили зненацька. Гучний шпигунський процес провалився через звинувачення у політичному втручанні. Уряд, схоже, відмовився надати прокурорам чітку заяву про те, що Китай становить загрозу національній безпеці. Мисливці на шпигунів, які ініціювали справу (стосовно ймовірного шпигунства в парламенті) цілком виправдано обурюються, але вони безсилі.
Тепер ці люди знають, як почувалися їхні німецькі колеги впродовж багатьох років. Скільки мине часу, перш ніж німці почнуть жартувати: якщо хочете передати послання Сі Цзіньпіну, скажіть його британцям у суворій секретності?