Емманюель Макрон чекає на завершення переговорів між німецькими СДП і ХДС не менше, ніж сама Анґела Меркель. Для канцлера Німеччини це питання виживання на політичному Олімпі, але для французького президента ставки також високі, хоча й на іншому, міжнародному рівні. Інакше, без підтримки Берліна, реформа Європейського Союзу, яку він запропонував, коли прийшов до влади, майже не має шансів на втілення.
«Ніхто не закохується в ідею спільного ринку або фіскальної політики», — наголосив днями Макрон, закликаючи повернутися до теми спільних етичних, моральних, світоглядних європейських цінностей. Справді, прагматизм не надто спонукає до мрій. Але політичні проекти, щоб стати реальністю, потребують не лише харизматичних речників та філософського обґрунтування, а й нудних, неромантичних політичних виконробів. Власне тих анонімних для загалу партійних функціонерів, які знаходять особистісний або партійний інтерес, щоб втілити зміни.
«Європейський Союз працює в бюрократичному форматі минулого століття, — жартує Мілош, чеський журналіст, який довгий час працював у Брюсселі. — Високі ідеї парять собі десь угорі, наче хмаринки над синіми прапорами із золотими зірочками. Хтось щиро в них вірить, але більшість використовує як робочу лексику. Справді, без наративу ніяк. Яскраві словесні формули вправно відволікають людей від не надто привабливої політичної кухні, де тривають нескінченні переговори за зачиненими дверима, плетуться інтриги й народжуються компроміси, у яких дуже мало ідеалізму та багато корисливості. Юшку розливають по тарілках на кухні, а пара, як і належить, здіймається в небо».
Читайте також: Перехідна потужність
Не буде помилкою сказати, що події німецької політичної кухні привертають сьогодні до себе особливу увагу самого Макрона, його дипломатичних радників і французької преси. Хоча Brexit лише в процесі й формально Велика Британія ще не вийшла з Європейського Союзу, трикутник Лондон — Париж — Берлін, що за умовчанням визначав пріоритети ЄС, фактично розпався. Веймарський трикутник (Франція — Німеччина — Польща), як і інші внутрішні геополітичні ініціативи ЄС, із різних причин справжньої ваги не має. Вісь Париж — Берлін хоч і тримається купи, але пробуксовує: з 24 вересня, себто від парламентських виборів, Німеччині не вдається сформувати новий уряд. За найкращого розвитку подій виконавча вертикаль країни повноцінно запрацює не раніше як у січні. Для ЄС це означає, що реформи, на які сподівався Емманюель Макрон, до лютого – березня навіть не почнуть серйозно обговорюватися.
Що саме пропонує змінити в діяльності ЄС новий президент Франції? Насамперед ідеться про фінансову систему організації. Макрон вважає доцільним запровадити чіткіший контроль за всім, що відбувається в зоні євро. Він висунув ідею створити банківський союз і спеціальне Міністерство фінансів та бюджету, яке опікувалося б плануванням, аналізом тенденцій і контролем за використанням спільної європейської валюти. Гроші на роботу такого міністерства очільник Франції пропонує збирати з податків від цифрової галузі економіки та з нагляду за запровадженням екологічних технологій, а також, можливо, з податків від бізнесової діяльності.
Поза фінансами Макрон наголошував на необхідності реформувати систему європейської безпеки та, можливо, до 2020 року ввести в дію спільний збройний контингент ЄС. Цілком очевидно, що без підтримки Німеччини про європейські континентальні ініціативи не варто й мріяти. Але Анґела Меркель має нині інші пріоритети, пов’язані насамперед із внутрішньою політикою. «Французам доведеться почекати з консультаціями щодо реформи ЄС найближчі кілька місяців», — чітко дали зрозуміти в оточенні канцлера Німеччини. Як довго? За інформацією французького часопису Les Echos, не менш як три місяці.
Читайте також: Чи домовиться Макрон з багатими, не розлютивши бідних?
Що означає для Макрона відсутність регулярного діалогу з Німеччиною на такий тривалий термін? Чималий репутаційний та іміджевий ризик. Щоб довести свої реформаторські таланти в міжнародній політиці, французькому лідерові лишається не так багато часу: на весну 2019‑го заплановані вибори до Європарламенту. Це означає, що виборця ЄС хто тільки не спокушатиме різноманітними проектами, зокрема й небезпечними популістськими. Вплив крайніх правих і крайніх лівих, що виступають мало не за розпуск ЄС, не варто недооцінювати. Проте якщо Анґела Меркель таки домовиться з лідером німецьких соціал-демократів Мартіном Шульцом про створення спільного уряду, французько-німецькі консультації з приводу реформи ЄС розпочнуться в лютому – березні. Макрону на все про все залишиться рік. У принципі, за такий час щось можна й встигнути за умови, що його пропозиції перетворяться в процесі консультацій на французько-німецький проект.
Наскільки німецький політичний клас підтримує реформаторські ініціативи Макрона? Не можна сказати, що одностайно. Зокрема, Анґела Меркель не в захваті від задуму створити Міністерство фінансів та бюджету ЄС. Натомість Мартін Шульц і більшість впливових соціал-демократів до цієї ідеї прихильніші. У певному сенсі можна навіть сказати, що проблеми з формуванням уряду в Німеччині дещо на руку Макрону. Бо ані ліберали, ані зелені, з якими християнські демократи думали створити коаліцію відразу після виборів, не виявляли надмірних симпатій до європейських пропозицій Франції. Натомість соціал-демократи, що місяць тому й чути не хотіли про свою можливу участь в уряді, позитивно ставляться і до імовірної реформи зони євро, і до ідеї банківського союзу.
У Парижі не помиляються щодо того, наскільки добре було б для реалізації спільних міжнародних проектів, якби до складу нового німецького уряду ввійшли соціал-демократи. Преса пише про персональні дзвінки Макрона Мартінові Шульцу. За інформацією агентства France Presse, їх було кілька. Колишній голова Європарламенту не раз наголошував, наскільки йому близька ідея «соціальної Європи», яку просуває Макрон, коли «питання найманого працівника є одним із найважливіших». Шульц заявив, що реформа ЄС стане однією з умов, яку висуватиме його партія під час переговорів із Меркель. «Ми не можемо залишати без відповіді наших французьких партнерів», — цитує Мартіна Шульца тижневик Express.
Отже, за найкращого збігу обставин приблизно навесні вісь Париж — Берлін відновить дієздатність. Наскільки будуть готові дослухатися до Макрона з Меркель лідери інших країн ЄС, якщо французи й німці дійдуть спільного знаменника? У Парижі вважають, що за звичкою «решта вагончиків підтягнеться за локомотивом». Хіба що Орбан із Качинським спробують зіграти сольну партію, спільну або кожен свою. Утім, оскільки ані Польща, ані Угорщина не входить до зони євро, великих проблем виникнути не мало б.
Читайте також: Геополітика обставин
А якщо канцлер Німеччини так і не зуміє сформувати уряд? Тоді ФРН змушена буде організувати нові парламентські вибори, яких насправді ніхто в країні не хоче. Відповідно спільні європейські проекти віддаляться в невизначене майбутнє. ЄС триматиметься купи силою інерції, якщо триматиметься.
У проекції на Україну німецька політична криза обертається проблемами з організацією зустрічей на найвищому рівні в «нормандському форматі» з питань окупованих територій. Хоч би яким недостатнім був цей переговірний процес і хоч би яким обмеженим був його вплив на події на Донбасі, це поки що єдиний реальний механізм за участю західних лідерів. Чи стане ця вимушена пауза стимулом для української дипломатії, щоб шукати принципово нові рішення? Було б добре. Користуючись ситуацією, польський міністр закордонних справ Вітольд Ващиковський пропонує відмовитися від «нормандського формату» та перейти на «женевський» за формулою Україна — Росія — ЄС — США. Трамп, щоправда, скромно мовчить. Але то вже тема зовсім іншої розмови.