Однак чимало відомих у Німеччині особистостей лівого табору ще охоплені сумнівами. В нещодавно опублікованому відкритому листі вони критикують канцлера Олафа Шольца, стверджуючи, що його політика створює загрозу ядерної війни. На їхню думку, замість озброювати Україну Німеччині слід виступити посередником у пошуку компромісу для мирного врегулювання.
Звісно, є аргументи на користь жорсткої ріалполітік, що спираються на не вельми «апетитний» коктейль з ізоляціонізму й цинізму. Ця війна нас не стосується. Нехай українці гинуть. Ми хочемо лишатись багатими.
Однак ці аргументи, що їх практичними аж ніяк не назвеш, насправді хибні. Вони спричинені невіглаством і свідчать про легковажність. А оскільки ще й оформлені вони лицемірними словами, то взагалі викликають огиду.
Найбільше розлючує навіть не наївність, а зарозумілість. У листі категорично відкидається ідея про те, що тиск на Росію сприятиме пошуку компромісу. Поступки має робити Україна — слабша сторона конфлікту, та ще й жертва нічим не спровокованої агресії.
Автори листа мимоволі засвідчують давню неспроможність німецьких лівих серйозно сприймати будь-яку країну на схід від Одеру. До Росії ж вони ставляться із завищеною, інфантильною повагою. Тимчасом до решти країн — поблажливо й зневажливо.
Лист спричинив протести, що вселяє надію, однак поки невідомо, наскільки дієвою виявиться на практиці Шольцова Zeitenwende («зміна епох») у німецькій зовнішній політиці. Утім, екзистенційна криза європейської безпеки внаслідок війни в Україні вже проливає світло на інші підозри щодо Німеччини.
Насамперед щодо справжньої вартості імпорту газу трубопроводами зі сходу протягом останніх 50 років. Дешеві енергоресурси підживлювали потужний бізнес Німеччини, але економічні інтереси маскувалися (як це часто буває) під пафосною риторикою. Мовляв, взаємозалежність нібито зміцнить довіру й безпеку; з’явилося гасло: Wandel durch Handel («Зміни завдяки торгівлі»], а надійність східного енергопостачальника стала аксіомою.
Тепер ми знаємо, як усе насправді. Росія здатна, не змигнувши оком, перервати постачання газу з політичних міркувань. А трубопроводи доставляли в німецьку політику корупцію.
Саме тому Велика Британія і Сполучені Штати, укупі з іншими союзниками, давно намагаються прозондувати масштаби й глибину ненадійності Німеччини у справах безпеки. Котрі з німецьких можновладців у Росії в кишені? Котрі просто слугують «корисними ідіотами»? Наскільки вони впливові? Як можна протидіяти їхньому впливу?
Для пошуку відповідей необхідно було потай збирати інформацію, використовуючи людські й електронні ресурси: тобто шпигувати.
Коли 2013 року просочилися подробиці цих операцій завдяки зраднику американської розвідки, перебіжчику Едварду Сноудену, німці були шоковані й розлючені. «Шпигувати серед друзів неприйнятно», — заявила тодішня канцлерка Німеччини Анґела Меркель. Як з’ясувалося, ті пронирливі американці прослуховували її особистий телефон. Суперечки точаться досі на тлі арештів і можливого суду над високопоставленими данськими чиновниками і колишнім міністром оборони за гадану причетність до шпигунства в Німеччині.
Однак прискіплива увага до німців була виправданою. Ба більше, нам слід було придивлятись до них уважніше й діяти жорсткіше. Наразі українці розплачуються кров’ю й руйнуваннями. Проте й усі європейці (включно з великодушними й миролюбними німцями) теж у великій небезпеці.
Сноуден, залігши в оплаченому Кремлем сховку в Москві, незвично притихнув, відколи почалась атака Росії на Україну. Нарешті! Коментаторам, котрі бездумно повторювали його слова, теж час замислитися. Може, і їм варто написати відкритого листа.
3968 знаків