Тиждень.ua: З’являється багато інформації про серйозні порушення прав людини і переслідування кримських татар в окупованому Криму. Під час Вашого останнього візиту до України, ви їздили туди, зустрічалися з владою анексованого півострова, кримськотатарськими активістами, а також українськими і російськими урядовцями. Наскільки відрізнялася їхня риторика щодо порушень прав людини в Криму?
Є величезна різниця між тим, як говорять про ситуацію місцеві чиновники і більшість кримських татар, з якими я зустрічався. Як я помітив, серед останніх переважає відчуття страху і залякування через жорсткі дії правоохоронців і ФСБ, рейди людей в масках на медресе, громадські організації, бізнес і приватні домівки. Я намагався при зустрічі наголосити місцевій владі, що те, що вони роблять, абсолютно непотрібно і необґрунтовано, бо серед кримських татар немає екстремізму чи історії джихадизму. Вони (кримська влада – Ред.) визнали, що правоохоронці, можливо, дещо перегинають палицю, але це зумовлено міркуваннями безпеки. Я попросив їх зупинити це негайно, аби кримські татари знову могли почуватися в безпеці. Вони просто хочуть жити вдома. І вони можуть не погоджуватися з політичними речами, але мають на це право – право мирно не погоджуватися, що вони власне й роблять.
Тиждень.ua: Чи є відчуття, що ситуація може найближчим часом змінитися? Які механізми – чи організації, зокрема міжнародні, можуть дійсно підштовхувати людей, що зараз при владі в Криму, припинити переслідування?
Один невеличкий момент, який, я сподіваюся, приведе до конкретних розслідувань: створено місцеву контактну групу, що розслідуватиме випадки зникнення кримських татар (на сесії ПАРЄ на початку жовтня Мустафа Джемілєв заявив, що з часу російської окупації Криму зникло 18 кримських татар – Ред.). До неї входять представники Слідчого комітету Росії та місцеві правоохоронці Криму. Група має розслідувати два випадки убивства, а тепер і п’ять випадків зникнення людей. Вони зараз здійснюють попередні заходи з розслідування і заявили, що ці справи становлять для них інтерес і мають значення. Я б хотів бачити результати розслідування і притягнення до відповідальності винних.
Деякі докази вказують на те, що до низки випадків (викрадення кримських татар – Ред.) причетні представники «сил самооборони». Для мене лакмусовим папером щодо оцінки роботи групи буде те, чи зможуть вони притягнути їх до відповідальності. Я закликав представників влади розпустити цю «самооборону», а усіх, хто не причетний до порушень прав людини, прийняти на службу до поліції після того, як вони пройдуть необхідну професійну підготовку. Але я вважаю, що неприйнятно мати військові угрупування, не передбачені жодними відомими мені законами, особливо якщо деякі їх представники причетні до серйозних порушень прав людини.
Читайте також: Микола Точицький: «Юридично довести, що Росія сприяє тероризму, реально»
Тиждень.ua: А як щодо українців, які відмовляються від російського громадянства? Чи має українська влада можливість захистити їх у Криму? Що слід робити у першу чергу?
Я піднімав це питання у своєму звіті, а ООН – у їхньому. У цій так-званій «паспортизації» є кілька проблематичних моментів. Один із них – неясність щодо того, яка доля чекає людей, що не приймуть російське громадянство. Від кримської влади відповіді на це питання я не отримав. Інші – короткий час, що дається людям на те, аби добре обдумати своє рішення, і умови, у яких вони навряд чи мають змогу приймати поінформовані рішення з таких питань.
Я гадаю, що і українській владі, і міжнародній спільноті складно захистити права людей у Криму. Але точно відомо одне: Європейської конвенції з прав людини ніхто не скасовував. Ті, хто приймають рішення, що порушують права громадян у Криму, будуть за це відповідати. Варто про це пам’ятати, коли йде мова про ситуацію в Криму.
Тиждень.ua: Ви зустрічалися з представниками російського уряду в Москві. Чи обговорювали українських політв’язнів, зокрема Надію Савченко та Олега Сенцова?
Я піднімав це питання на зустрічі з заступником міністра закордонних справ Росії та питав, чи фігурують ці питання у переговорах про обмін полоненими. Він сказав, що ні. Я також піднімав питання на зустрічі з російською уповноваженою з прав людини Еллою Панфіловою. Вона повідомила мені, що звернулася до Федеральної міграційної служби за інформацією про громадянство Сенцова – це перший крок до з’ясування того, чи можуть його відвідувати українські посадовці. Сподіваюся, що російська омбудcмен далі триматиме ці питання у полі уваги. Мені здається, що вона продемонструвала добру волю стосовно співпраці з українським омбудсменом над різними питаннями, що стосуються двох сторін. Це дуже тривожні питання, проблематичні, і ми маємо пильно за ними стежити.
Українські урядовці чітко включили ці питання до порядку денного для міжнародної спільноти, яка має ретельно слідкувати і робити все, аби поліпшити умови утримання або звільнити в’язнів.
Читайте також: Новий світовий порядок
Тиждень.ua: Наскільки ситуація в Криму привертає міжнародну увагу порівняно з попередніми місяцями? Чи не слабне вона, адже для кримських татар вона надзвичайно важлива?
Однією із причин, що спонукали мене поїхати до Криму, було привернути увагу до тамтешньої ситуації. Її затьмарила війна на Донбасі. Тож поїхати до Криму, зібрати інформацію, оцінити ситуацію з дотриманням прав людини і обсудити всі застороги було дуже важливо.
Необхідно, аби міжнародна спільнота і далі мала доступ і могла там працювати. Я вітаю і схвалюю роботу польової місії на півострові. Це чудова ініціатива українських і російських правозахисників. Їх слід підтримувати і прислухатися до їхніх голосів. Але, як ви сказали, дуже важливо продовжувати привертати увагу до питань прав людини, аби належним чином реагувати на загрози, і щоб люди могли жити у безпеці, незалежно від їхніх поглядів чи політичної ситуації.
Тиждень.ua: Згідно з вашим звітом, заступник міністра закордонних справ Росії порадив вам, що оптимальний доступ до Криму для моніторингу ситуації з дотриманням прав людини там – через Москву. Якщо міжнародні організації будуть з цим погоджуватися, чи не буде це певною легітимізацією російської окупації півострова?
Дійсно, я почув таку пропозицію, коли спитав його, чи має значення, яким маршрутом я заїду до Криму. Однак, як вказано у моєму звіті, я вважаю, що доступ до Криму має бути в будь-який час і будь-яким маршрутом. Я вдячний українській владі за розуміння моєї поїздки туди через Москву. Але хочу наголосити, що це винятковий випадок і я високо ціную розуміння, зважаючи на всю делікатність питання.
Мені не відоме російське законодавство, яке б обмежувало доступ певними маршрутами до певних території, які росіяни вважають своїми. Доступ до них має мати будь-хто. Власне, дозволяти перевірку і розслідування звинувачень і претензій є в інтересах Росії. А також в інтересах міжнародної спільноти, бо дозволяє запобігати тиску, який може призвести до вимушеного переселення людей, подальших страждань і гуманітарних проблем.
Читайте також: Джеффрі Пайєт: Холодної війни 2.0 не буде
Тиждень.ua: Які існують ефективні міжнародні механізми запобігання чи припинення процесу, який зараз скидається на чергову депортацію кримських татар з півострова – їх батьківщини? Що може зробити у цьому випадку міжнародна спільнота? Адже українська влада, здається, тут майже безсила…
Я дуже сподіваюся, що масового вимушеного переселення з Криму не буде, хоча такий ризик існує, якщо тиск на кримських татар продовжиться. Дотепер цифри від Агентства ООН у справах біженців, які я бачив, свідчать, що з Криму до материкової України виїхало близько 20 тис. осіб, і десь половина з них – кримські татари. Я щиро сподіваюся, що представники кримської влади, що мають відповідні повноваження, утримаються від тиску, залякування і нападів, розслідують випадки порушення прав людини, і створять на півострові відчуття безпеки для всіх.
Оскільки Європейська конвенція з захисту прав людини поширюється і на Крим, люди, права яких порушуються, можуть звернутися до Європейського суду з прав людини, який проведе оцінку і вирішить, хто відповідатиме за інформування про тамтешню ситуацію і виноситиме рішення. Наразі я перший представник міжнародної організації, який зміг поїхати до Криму. Дуже сподіваюся, що і ООН, і інші міжнародні організації теж матимуть змогу там працювати безвідносно до статусу території.