«Нова філософія бере за відправну точку світ поза суб’єктом»
(Ділан Трігг. «Нещо: Феноменологія жаху»)
Нік Ленд (народився 1962 року) — один із найбільш суперечливих сучасних мислителів, якого часто називають «батьком» акселераціонізму. Акселераціонізм (від англ. acceleration) є філософською ідеєю про те, що сучасний капіталізм і технології (в тому числі й штучний інтелект (ШІ)) розвиваються настільки швидко, що їх неможливо і навіть не потрібно зупиняти. Лише повне прискорення здатне вивести наш світ на якийсь новий етап, хай навіть він буде для нас болючим. Ленд послуговується терміном «мелтдаун» (meltdown), яким описує процес, коли цифрові та капіталістичні потоки розчиняють/розплавляють традиційні державні структури, культуру та саму біологічну ідентичність людини. Під впливом прискореного технокапіталу всі тверді структури (держава, сім’я, індивід) втрачають форму і стають рідкою, гарячою масою.
Праці Ленда 90-х років поєднали кібернетику, наукову фантастику, окультизм і радикальну філософію. Мабуть, основною його ідеєю є те, що технологічний капіталізм — некерована сила, яка веде людство до неминучої трансформації або ж зникнення. Ключовою книгою автора є «Ікласті ноумени: Зібрані твори 1987–2007 років» («Fanged Noumena: Collected Writings», 1987–2007, 2011). Це культове зібрання текстів, що охоплюють шлях Ленда від академічної філософії до «кіберхаосу» 90-х. Термін «ікласті» (чи «кігтисті») відсилає до тем «кіберготики» та вампіризму, які Ленд використовував як метафору капіталу та технологій, що «висмоктують» усе людське. Натомість «ноумени» — філософський термін Іммануїла Канта, що означає «річ у собі» — те, що існує незалежно від нашого сприйняття. У Ленда «ноумени» стають агресивними (ікластими) силами майбутнього, які прориваються в наш світ.
Отже, замість боротися з негативними сторонами капіталізму чи технологій потрібно «підштовхнути» до того, щоб вони розвивалися ще швидше. Розвиток ШІ та сучасної кібернетики зрештою призведуть до злиття людини з машиною, а це, своєю чергою, — до того, що людина перестане бути головним видом на землі. Людина, за Лендом, не є кінцем (вінцем) еволюції. На його переконання, ШІ та машини з часом стануть розумнішими за людей. Цифрові технології просто зараз «вселяються» в наше життя, змінюючи процес як праці, так і мислення. Ми проходимо етап «деструкції» або розпаду людської особистості під впливом технологічного прогресу. Людство живе в технологічному хаосі. Майбутнє вже «вдирається» в наше сьогодення через інтернет-мережі та цифрову економіку. Цю складну і похмуру філософію можна краще зрозуміти через сюжети таких фільмів, як «Термінатор» та «Матриця», мовою науки та техніки.
«Історія виглядає так: Земля захоплена технокапітальною сингулярністю, коли ренесансна раціоналізація та океанська навігація замикаються на комерціалізації зльоту. Логістично прискорена техноекономічна інтерактивність руйнує соціальний порядок в автоматизованому вдосконаленні машини, яка виходить з-під контролю. Мірою того, як ринки вчаться виробляти інтелект, політика модернізується, посилює параною та намагається взяти ситуацію під контроль»
(Нік Ленд, «Розплавлення»)
Нік Ленд — це людина, яка залишила постмодернізм і вирушила в подорож до майбутнього. Його не потрібно боятися, хай навіть воно колись і знищить нас усіх. Ідеться про машинний постмодернізм («Machinic Postmodernism»). Якщо класичний постмодернізм стверджує, що все є лише текстом або грою знаків, то Ленд пропонує дивитися на все як на всепоглинну енергію чи код. Постмодернізм — це певна стоплінія/гальмо, а Ленд виступає за розгін/прискорення. Якщо постмодернізм — це така собі меланхолійна прогулянка музеєм старих ідей, то «акселераціонізм» — швидкісний стрибок у цифрову безодню. В книзі «Методологія володіння» («A Methodology of Possession», 2020) Джеймс Елліс розповідає про філософію Ленда і про те, як він переріс кабінетну філософію, перетворивши її на своєрідний «кіберокультизм», де ідеї з майбутнього заволодівають («possess») теперішнім. В статті «Розплавлення» («Meltdown», 1994) він пише: «Ніщо людське не вибереться з найближчого майбутнього» («Nothing human makes it out of the near-future»).
Представники постструктуралізму Дерріда й Ліотар стверджували, що великі наративи (релігія, прогрес, наука) померли, й сьогодні ми пережовуємо старі образи, перебуваючи в стані іронії та нескінченного сумніву. Для Ленда все це — «інтелектуальне болото». Він вважав, що інструментарій постмодерністів (деконструкцію) потрібно використовувати, не щоб посіяти сумнів, а щоб знищити людське (що не є чимось негативним). Прогрес, на його думку (на відміну від думки постмодерністів), не помер, а став настільки швидким, що люди просто не встигають за ним. Постмодерністи деконструювали (розбирали на складники) мову та культуру, натомість Ленд пропонує деконструювати саму людину. Постмодерністи говорили про смерть автора, Ленд же — про смерть людини як окремого виду. Ми як біологічна оболонка маємо «народити» справжній розум (штучний інтелект). Отже, в постмодернізмі Ленд вбачає останній етап людського, після якого починається ера машин.
Жан Бодріяр, говорячи про симулякри, наголошував, що копії замінили реальність. Ленд вбачає у цьому позитив, стверджуючи, що віртуальність реальніша за фізичне (тіло). Жиль Дельоз писав про ризому — таку собі мережу без центру. Для Ленда ризомою є інтернет і комп’ютерні віруси, які вже давно захопили світ. Дерріда писав, що «нема нічого поза текстом», бо вважав, що світ складається з нескінченних інтерпретацій і слів. Натомість Ленд показує, що світ складається не зі слів, а з потоків даних, цифр і технологій. Реальність — це не текст, який треба прочитати й проінтерпретувати, а «програма», яка працює сама собою. Якщо постмодернізм іронічний за своєю природою, то Ленд абсолютно серйозний у своєму техніцизмі.
Ленд поєднує постмодерністську теорію з естетикою жахів (із цього «вінегрету» постає кіберготика). Він бачить майбутнє, де технології вже є не інструментом прогресу, а «темними» силами, що колонізують час (він називає це «темним просвітництвом»). Прогрес — це не коли гуманістичне «стає кращим», а коли технологічне «стає ефективнішим/швидшим». Ленд розробив складні системи, такі як, наприклад, Digital Hyperstition (цифрове гіпервір’я), де ідеї стають реальністю лише завдяки тому, що в них вірять і вони циркулюють у кібернетичних мережах. Капіталізм — це вже не просто суха економіка, а своєрідний Чужий (як у фільмі Рідлі Скотта), який прибув із майбутнього «розібрати» нас на «запчастини». Ленд бере ідеї Дельоза та Ґваттарі (пізніх постструктуралістів) і «вичищає» їх від політики. Якщо постмодерністи обговорювали, як влада нас контролює, то Ленд пише: нас контролює не влада людей, а влада машин. Ми живемо всередині великого комп’ютера, і протистояти цьому старими методами не має жодного сенсу.
«Бога ніде не знайти, але світла все ще так багато! Світло, що засліплює і призводить до божевілля; різке, безжальне світло. Відлуння космосу — як величезна гробниця, але зірки досі палають. Чому сонце так довго вмирає, а місяць зберігає таку вірність Землі? Де нова темрява, найбільша з усіх невідомих речей? Чи сама смерть соромиться нас?»
(Нік Ленд, «Ікласті ноумени: Вибрані твори 1987–2007 років»)
Якщо ви хочете зрозуміти, як технології та штучний інтелект «захоплюють» людство, то вам стануть у пригоді тези Ленда про «темний» акселераціонізм. Якщо ж цікавитеся, як ідеї можуть заволодіти розумом або як «майбутнє» вривається в теперішнє за посередництвом технологій, — ознайомтеся з його методологією «заволодівання». Поняття «кіберкультури та хаосу» пов’язане з періодом (1990-х років) Ленда в Університеті Воріка (CCR — Cybernetic Culture Research Unit / Дослідницька група кібернетичної культури). Саме тоді створювалися найрадикальніші тексти про злиття людини та машини. Постгуманізм, неореакція, кіберпанк, теорії про майбутнє ШІ та радикальні інтелектуальні експерименти — ось лише деякі суміжні теми, які допоможуть краще зрозуміти як Ніка Ленда, так і (його) темний акселераціонізм. Тези Ніка Ленда про кібернетичну культуру сьогодні знаходять своє вираження у стрімкому розвитку криптовалют, а саме формуванні капіталу, що не залежить від впливу держав. Штучний інтелект є певною реалізацією лендівського «інтелекту майбутнього». Філософії технооптимізму (Techno-Optimism), які ґрунтуються на переконанні, буцімто технічний прогрес — головний інструмент розв’язання глобальних проблем людства та забезпечення добробуту, тим чи іншим чином надихаються Лендовими ідеями про неминучість технологічного домінування.