Нігерійський хардкор

В Україні ЗМІ приділяють чимало уваги сомалійським піратам, але зовсім не пишуть про те, що в Африці є ще одне джерело смертельної небезпеки для моряків, журналістів і відпочивальників – бунтівні райони Нігерії, зокрема штат Ріверс. Мій стаж моряка-найманця – вже понад десять років, але стільки адреналіну, як під час роботи в Нігерії, мій організм, мабуть, ще не виділяв. Я працюю старпомом (старшим помічником капітана) на одну із західних судновласницьких компаній, що доставляє провіант нафтовидобувним корпораціям у басейні річки Нігер. Три місяці мого останнього рейсу були схожі на чергову серію пригодницького кіносеріалу «Індіана Джонс», щоправда, без хепі-енду та любовної лінії.

 

 

Нігерійські родовища нафти біля узбережжя Гвінейської затоки – переважно вздовж приток річки Нігер – уже давно підібгали під себе світові нафтовидобувні компанії. Тут працюють італійська Agip, французька Total, британська Shell, американська Taxeco, норвезька Petroleum Geo-Services і багато інших. Діяльність цих компаній забезпечують судна класифікації FSIV, що швидко доставляють вантажі з океанських міст-портів Нігерії Порт-Гаркорт (дуже влучна назва як для подій у цій країні), Лаґос та інших.

 

Великий наплив іноземних компаній спричинив різке зростання соціальної нерівності в Нігерії. Більш-менш пристойні показники якості життя є лише у великих містах і портах, натомість сільська місцевість і віддалені райони країни перебувають на межі гуманітарної катастрофи. Саме ця обставина й змусила взятися за зброю місцеве населення.

 

Ситуація близька до громадянської війни, урядові війська не контролюють цілі райони. В лісових сільських поселеннях автомати Калашникова є навіть у підлітків. Штат Ріверс, де переважно сконцентровані іноземні компанії, – найбільше джерело небезпеки. Нігерійські менди (MEND – скорочено від Movement for the Emancipation of the Niger Delta – Рух за визволення дельти річки Нігер) час від часу нападають на річковий флот, який обслуговує нафтовиків.

 

Пірати-бойовики вимагають збіль­­шити відрахування від нафтового експорту на користь нігерійців. За підрахунками експертів із різних країн, від їхніх нападів денний видобуток нафти в Нігерії за останній рік скоротився вп’ятеро – до 500 тис. барелів. Уряд Нігерії фактично не здатний контролювати ситуацію на океанському узбережжі та в басейні річки Нігер, бо в нього немає ані достатньо коштів, ані ефективного війська та спецслужб.

 

 

Нігерійські партизани-пірати чудово розуміють, що нафта – це єдине джерело швидкого збагачення, й вони опанували мистецтво рекету. В лютому нам на судно електронною поштою наді­йшов лист від лідера мендів Ібітарі. Він попередив нашого, як, зрештою, й інших судновласників про всі можливі наслідки від їхньої діяльності. Багато кораблів, які не заплатили, зазнали нападів. Частина компаній від цього «африканського Довбуша» просто відкупилися, й уже наступним листом він запевнив, що тимчасово чіпати їх не буде.

 

Але історія – штука дуже пост­модерна: африканці повернулися до старих «цивілізаційних» методів, яких колись навчилися в середньовічних європейців, – вони почали полювати на людей – на «білу шкіру». Стартова ціна викупу за білого моряка в Нігерії на сьогодні становить $100 тис. Це доволі вигідний «бізнес» для бойовиків, оскільки всі найманці застраховані.

 

Якось четверо французів із сусіднього судна вирішили розважитися в одній із місцевих забігайлівок. Там узагалі вибір розваг дуже демократичний. Місцеві вожді чи селищні голови самі виводять до кораблів своїх юних доньок, щоб і вони працювали. Багато хто з моряків на це ведеться, бо їм набридає постійно бути на судні – в порту можна простояти більше місяця. Попри небезпеку, на 10–15 хвилин спускаються на землю, аби розі­м’яти ноги. Французи покинули пароплав із чотирма озброєними солдатами нігерійської урядової армії, але їх у барі зустріли 25 бойовиків-мендів. У результаті – французи провели три місяці в полоні, підхопили малярію й угробили собі печінку.

 

Нігерійський полон – це дуже страшно, бо сучасні пірати щороку стають дедалі жорстокішими. Моряки й досі пам’ятають, як у далекому 1998 році світ сколихнула трагедія китайського суховантажа «Чунг сон»: у Тайванській протоці його захопили пірати, 23 членам екіпажу відрубали голови.

 

Кожного року судновласницькі компанії збільшують рівень безпеки моряка. Наприклад, коли я тільки-но вийшов із літака рейсу «Париж – Порт-Гаркорт», до мене підбігли четверо спецназівців із автоматами, миттю підхопили, ми перебіжками добігли до «джипа» й із увімкненою сиреною вилетіли на трасу. Водій мені пояснив, мовляв, коли машина зупиниться, може бути напад: «Прикладом виб’ють скло, за вуха витягнуть із машини, якщо буде бій, охоронців переб’ють, а тебе, – усміхнувся він мені, – заберуть у полон під викуп». Готель, до якого мене привезли, також був схожий на прифронтовий укріплений редут, обнесений колючим дротом-«гу­сінню».

 

 

У нас на судні працював турок Фазиль, який пережив напад нігерійських мендів на своїй попередній роботі, коли минулого року плили рікою Бонні. Партизани піднялися на борт чи то обкуреними, чи то під коксом. Один із них ненароком прострелив собі ногу, й після цього в нього поїхав дах – стріляв з автомата наосліп. Фазиль від страху заскочив у бак із відходами, а капітан і старпом зачинилися в камбузі й вийшли звідти лише тоді, коли закінчився кисень. Картина, яку вони побачили, нагадувала напад саранчі. Партизани-менди позабирали всі особисті речі команди – від годинників і перснів до одягу, всі меблі, посуд, повідкручували всі прилади, повідривали перила, антени, зняли все обладнання. Судну залишили тільки один магнітний компас і трохи пального, щоб можна було доплисти до найближчого порту…

 

Досвідчені капітани завжди попереджають, що від можливого лиха навіть урядова охорона не врятує: за іронією долі, серед бойовиків-мендів може виявитися рідний брат вашого ж охоронця.