Бої, які відбулися в Південній Осетії в ніч проти суботи, обернулися новим політичним скандалом для Києва. Офіційні власті невизнаної республіки заявили: снайпери, що обстрілювали столицю республіки Цхінвалі, проходили підготовку у фахівців США та України. «Загибель наших хлопців, зокрема, й на совісті цих країн», – заявив журналістам глава МВС Південної Осетії Михайло Міндзаєв. Президент республіки Едуард Кокойти також сказав, що США передала Грузії 120 одиниць снайперського озброєння, а Україна – сорок.
За даними південоосетинської сторони, внаслідок снайперського обстрілу в місті загинуло шість і поранено двадцять осіб. Міністр оборони України Юрій Єхануров відхилив ці звинувачення. І сказав, що державна компанія «Укрспецекспорт», яка продає зброю за кордон, діє згідно з міжнародним законодавством.
КОЛГОТКОВА ПРИМАРА
Важко сказати, наскільки відповідають істині заяви південноосетинської сторони, але, загалом, варто визнати, що Цхінвалі – місто, ніби створене для снайперів. Столиця Південної Осетії розташована в чаші між гір, з яких усе видно як на долоні. Особливо зручна пози- ція зі сходу. Тут є село, що на картах позначається як «Прис-груз.» (Прис грузинський) і «Прис-ос.» (Прис осетинський). У 1991–1992 роках через цей населений пункт пролягала лінія фронту, він кілька разів переходив із рук у руки. Влітку 1992-го грузини захопили осетинську частину Приса, що дало можливість практично повністю прострілювати місто. Майже весь Цхінвалі, як пиріг на деці, нарізаний на рівні квадрати. Ці квадрати складаються з кількох приватних будинків із садами й городами, що значно полегшує роботу снайпера. Мисливець за людьми видивляється, як мішень рухається по вулиці від одного квадрата до іншого й стріляє в той час, коли людина перебігає дорогу. Найбільш небезпечним було перехрестя вулиць Радянської і Сталіна, де за час літніх боїв загинуло 8 людей. Воно прострілювалося з обох вулиць.
Після того, як у зону конфлікту ввели миротворчі війська, я побував на позиціях снайперів. Це були звичайні окопи, повні порожніх пляшок і недопалків. «Ну й бухають дівки!» – сказав про це один місцевий житель: уже тоді примара «білихколготок» витала над усіма «гарячими точками» від Карабаху до Придністров’я. Свого апогею міф про «білі колготки» досяг у Чечні. Солдати й офіцери навперейми говорили про біатлоністок, що вбивають за гроші. І якщо на початку 1990-х про «снайперш» казали, що це винятково мешканки Прибалтики, представниці титульних націй, то в Чечні вони вже «перетворювалися» на етнічних росіянок. Поступово свідомість міфотворців розширювалась: у лави «вовчиць із гвинтівками» почали записувати простих москвичок, сибірячок, мешканок Пітера та інших міст.
Природно, я був не єдиним журналістом, який хотів узяти інтерв’ю в «білих колготок» або хоча б упевнитися в їх існуванні. Серед чеченських партизанів мені вдалося зустріти тільки одну озброєну дівчину. Проте, вона була явно не снайпером, оскільки ходила з гранатометом і автоматом, а снайпери, як відомо, носять лише свою зброю. Автоматників і гранатометників дають їм для супроводу.
КУЛЬКОЮ В ПОЛІТИКА
Я чув безліч розповідей про те, як ті або інші хлопчаки брали в полон «снайпершу». Зрозуміло, що смерть на них чекала страшна: «білих колготок» скидали з дев’ятого поверху, їх розривали, прив’язавши за ноги до беріз, а то й просто рубали голови. «Навіть не ґвалтували», – суворо й задумливо говорили солдати. Коли я питав бійця, чи сам він чинив розправи «над цією сукою», той відповідав, що ні, але він точно знає пацанчика, який усе це робив власноруч. Одного разу мені показали майора, який «особисто скрутив голову снайперші». Але, на жаль, він спав у своїй частині, й будити його було справою небезпечною для здоров’я: після історії з «білими колготками» він став дуже нервовим.
Про жінок-снайперів писали кілька російських газет, але, відверто кажучи, розповіді ці виглядали непереконливо. Не виключено, звичайно, що серед всієї маси чеченських бойовиків було двоє-троє жінок-снайперів, однак до рівня явища ця кількість явно не дотягує. Поки існування «білих колготок» так і залишається красивим міфом, який зручно експлуатує архетип войовничої сексуальної амазонки. Навіщо керівництву Південної Осетії говорити про проходження грузинськими снайперами підготовки в українських фахівців, залишається тільки гадати. Також не зрозуміло, чому відповідати на заяви Цхінвалі треба було Міністрові оборони. А тим часом інформагентства повідомили, що в Бердянську відкрився тир, в якому є мішені у вигляді карикатур на Віктора Ющенка, Юлії Тимошенко й Віктора Януковича. Відвідувачам видавали пейнтбольну гвинтівку й кулі з фарбою, якими можна було «прикрасити» карикатурні зображення президента, прем’єр-міністра й лідера опозиції. Попит у любителів постріляти мали усі три зображення.
«Мали» тому, що тир після хвилі публікацій у ЗМІ вже закрили. А ми тільки-но зрозуміли, де саме в Україні могли навчати влучності грузинських снайперів.