Сьогодні Київ знову обстріляли (написано 7 лютого). Як і Миколаїв, Харків, Львівщину, Дніпровщину… Хоч це й не зрівняти з тим, що на фронті. Протиповітряна оборона збила над столицею приблизно 20 ракет. Я з вагітною — на дев’ятому місяці — дружиною о шостій спустився до підвалу в нашому будинку. Він у нас досить комфортний: є кілька диванів, стільчики, під стінами — матраци, щоб можна було покласти на підлогу й сісти, якщо наб’ється багато народу. Проте зазвичай людей не так вже й багато — якраз стільки, щоб зайняти всі дивани й стільці. Інколи хтось може стояти, якщо обстріл довгий і гучний, як, наприклад, був 29 грудня. Приходять переважно люди з дітьми. Ще з песиками. Ну, і ми — я з вагітною дружиною.
Отже, цього разу ми спустилися приблизно о шостій. Посиділи десь годину. Гаркнули перші вибухи. Трохи згодом повідомили, що ракет у повітряному просторі більше немає, крім тієї, що летіла до польського кордону. Тож ми пішли додому. Тільки-но піднялися на наш 16-й поверх і роздягнулися, щоб ще трохи подрімати, з’явилося нове оповіщення — про нові групи ракет.
Тож вирішили спуститися знову. Поки одягалися, кілька разів гучно гепнуло. Довелося прискоритися. У «шелтері» побачили тих самих людей, що й раніше. Після чергового бабаху з крамниці на першому поверсі прибігла продавчиня — повненька білявка. Розповіла, що хтось із похмілля вже клянчив у неї джин-тонік безплатно. А вона не дала.
Приблизно тоді в телеграм-каналах опублікували перші фото з багатоповерхівкою, яка палала в нашому районі. За пів години тиші ми знову вирішили йти додому, бо ракет у небі вже не було та й хотілося снідати. Я вийшов на балкон на 16-му поверсі й побачив хмару чорного диму в кількох кілометрах. Палав будинок — згодом з’ясувалося, що в ньому загинули четверо людей і понад сорок отримали поранення. Ми зробили бутерброди із сиром, підсмажили кілька яєць із сосисками й сіли снідати.
Уперше ми спустилися до підвалу нашого будинку 29 грудня — тоді над Україною збили 88 крилатих ракет. У столиці загинули 33 людини. Це був найпотужніший обстріл. До того ми переважно пересиджували атаки у квартирі — у коридорі. Наприклад, 25 листопада всю ніч лунали вибухи — 70 «шахедів» летіли на Київ. А 29 травня уламки безпілотника влучили у висотку через дорогу від нас — на верхньому поверсі загинула жінка. Ми тоді ще винаймали іншу квартиру в цьому ж районі.
25 листопада ми всю ніч сиділи в коридорі й чекали, коли це все закінчиться. Бо о пів на десяту в нас був розпис у відділенні реєстрації актів. Приблизно о пів на дев’яту ми вже чекали одягнені, але відбою ще не було. І от приблизно о восьмій п’ятдесят його нарешті оголосили. Узяли пляшку шампанського, сіли в машину, підібрали дорогою друзів й поїхали на розпис. А потім, після розпису, пішли до кримськотатарського ресторану з’їсти по чебуреку…