У мене четверо синів. Особисто я не розглядаю школу як якийсь там «етап» на шляху до чогось, як деякі інші батьки. Якщо чесно, мені, в принципі, взагалі байдуже, чому саме їх там навчать, в сенсі – який набір інформації вкладуть у їхні голови. Тому що в сучасному світі практично будь-яка подібна інформація застаріє значно швидше, ніж колись їм знадобиться в житті.
Мене більше цікавить та хвилює, щоб вони навчилися співіснувати з іншими людьми, правильно бачили своє місце у світі, свої бажання та прагнення. Аби вони зрозуміли та сформулювали для себе, що сенс життя в самому житті, а не в якихось там досягненнях; що щастя всередині кожної людини, а людина, яка не вміє бути щасливою з тим, що у неї є, ніколи не буде щасливою з тим, чого вона прагне чи прагнутиме.
Будь-яку інформацію зараз можна отримати в Інтернеті, якщо знати, що саме шукати, а головне – знати, навіщо тобі те, що ти шукаєш, та вміти скористатися знайденим.
На жаль, сучасна школа як така (я маю на увазі як звичайні школи, так і «блатні») є застарілою за своєю суттю ТАТ та ідеєю і не має на меті дати дітям те, чого особисто я від неї очікую. Водночас вона може «поламати» слабких дітей, прищепити їм купу комплексів та зорієнтувати в неправильному напрямі. В сучасній українській школі занадто мало враховують індивідуальність дітей, але ж так було завжди… Але мене радує, що моїх дітей навіть наша рідна школа не зіпсує, бо оцінки їм байдужі, а отже, «шантажувати» їх нічим. І я, не зважаючи на величезну зайнятість, можу впливати на їхній розвиток в тому напрямі, який здається мені правильним.
А ще мені дуже шкода, що немає зараз «суто хлопчачих» шкіл для таких бешкетників, як мої старші близнюки. Думаю, по одній школі на кожен київський район цілком вистачило б, і користь була б для всіх – вчителі в звичайних школах не страждали б від нестримних виплесків енергії таких пацанів, а вони самі навчалися б із собі подібними в умовах «армійської дисципліни», яку вони обожнюють, та посилених занять спортом, якого їм відверто замало у звичайних школах зі спокійними «домашніми» діточками.
«Суто дівчачі» школи теж не завадили б – для спокійних «домашніх» дівчаток, які мріють бути просто дружинами та мамами, і яким дуже важко в звичайних школах із «сучасними» дівчатами, які мріють про кар’єру, а шлюб та сім’ю мали на увазі.
Коротше, побільше б різноманітності та розуміння, що абстрактні знання самі собою приносять щастя лише тим, для кого процес їх отримання і є життям, а більшості дітей – так захотіла природа – задоволення приносять зовсім інші речі, більш приземлені та практичні.