В перші дні ворожого нападу Росії на Україну цілому світові в голові не вкладалося, чим направду керується той, кому раптово лукаво і спотиньга серед ночі заманулося розпочати криваву воєнну бійню, яка вмить обернулася численними жертвами та руйнуваннями. З раціональної точки зору важко дати притомну відповідь на питання: що спонукає знищувати життєсвіт, який не схожий на твій? І звідки береться вся ця сумнівна «правота», що уповноважує на домінування? Виглядає на те, що переконаність у власному агресивному месіанстві явно далека від здатності щось осмислювати.
З моменту вторгнення вже багато хто висловився з приводу того, що хижий затворник у бункері зовсім не божевільний, позаяк усе давно розрахував. Може, і дійсно не божевільний, одначе розумними подібні міркування теж назвати важко. Мудре рішення передбачає винаходження способів виходити зі складних ситуацій без принуки. Тимчасом розважливість, на відміну від безглуздя, дає змогу зберігати думку в певних межах. Адже розум не є інструментом привласнення, а слугує для відкриття чогось досі незвіданого. Він спрямований не на відбирання, а долучення. Передбачає не позбавлення, а збагачення. Тоді як нестримність забаганок свідчить про нерозумність. Отже, якщо розум шукає домірності, то нерозумність стає осередком захланності, неконтрольованого накопичення, загарбання.
Читайте також: Як російська література служить імперії
Оскільки Росія є країною зі стійким багатовіковим імперським синдромом, останній і штовхає її до постійної експансії. Такою є, сказати б, її владна прошивка. Проте чергове прагнення розширюватися постійно спричиняє нестравність. Неможливо дати собі раду з чимось наявним, якщо постійно кортить мати більше. Пунктик на розширенні власних кордонів не дозволяє зупинятися й позбавляє самоконтролю.
Велична особа чи народ навряд чи потребуватиме нарочитого наполягання на своїй вищості. А отже, нав’язливе бажання постійно на цьому наголошувати видає ознаки закомплексованості й браку визнання. Варто зауважити, що бажання бути кращим є цілком природним. Але реалізується воно не за рахунок іншого, а шляхом перевершення себе. Без сумніву, важливо постійно виходити за власні межі, втім здійснювати це потрібно шляхом якісної трансформації. Демонстрація власного піднесення свідчить про реалізацію чесноти, а не експлуатацію прихованих засобів впливу. Та якщо чеснот забракло, натомість амбіцій хоч відбавляй, в хід нерідко йдуть заздрісні чинники. І тоді всі зусилля витрачаються лише на підтримку вдаваної могутності.
В цій ескалації не залишається нічого, крім обману. Ба більше, сам ошуканець радий бути обманутим. Великі простори імперії утримуються винятково на тумані цієї брехні. Немає нічого дивного, що спраглі величі люди, щойно їм обмежують свободу, сприймають це за вимушений захід. Ідея величі їм заміняє свободу. Бо свобода накладає додаткові зобов’язання. Вона передбачає свободу іншого (згадаймо гасло «за вашу і нашу свободу»). А прагнути свободи й означає робити зусилля.