Це, звісно, не парад на Майдані, проте… Тим паче, що анонс, даний організаторами напередодні, обіцяв доволі претензійну експозицію. Не більше не менше, виставка має стати «першою в Україні спробою масштабно окреслити феномен українського сучасного мистецтва, яке народилося разом із новою країною». Оминути таку подію було б гріхом, тим більше, що долучитися до прекрасного і вічного останнім часом випадає не щодня.
Втім, перший млинець виявився надто підгорілим і сирим. Прекрасного та вічного організатори показати не спромоглися. Виставка відбулась, але чи виконала вона своє завдання –запитаннявідкрите. Той самий анонс обіцяв, що після відвідання експозиції у глядача мало би сформуватися цілісне уявлення про сучасне українське мистецтво. Але це лише слова. Позаяк насправді організатори зробили все від них залежне, щоб навіки знеохотити людей відвідувати такі акції.
Під гучною назвою представили доволі поганеньку добірку творінь, можливо, навіть непоганих художників, яка геть не відображає розвитку українського мистецтва в проміжку від 1991 року до сьогодні. Можливо, таке відчуття України в кураторів, і нема на те ради? Але навіщо тоді розповідати про якесь «цілісне уявлення»? Країна знає і кращі творіння своїх митців, але їм чомусь не знайшлося місця в «Мистецькому Арсеналі».
Здебільшого на музейних площах розмістилися такі собі комерційні «шедеври», з допомогою яких люди «від мистецтва» навчились у відносно чесний спосіб обдирати тих, у кого є зайві гроші, забиваючи їм баки власною геніальністю, пересипаючи з пустого в порожнє і обґрунтовуючи відверту ахінею глибокодумними філософськими концепціями.
Чи то куратори взялися за справу не вельми відповідально, чи справді в Україні мистецтво таке нецікаве, але експозиція виявилась не вартою нічого. Серед сотень творів 120 авторів, розміщених на площі 10 000 м2 справді вартісних були одиниці. Переважно глядачу запропонували третьосортні «шедеври», насолоджуватись якими можна було виключно завдяки безкоштовному коньяку. На щастя, алкоголю було вдосталь.
Чому так сталося – здогадатися неважко. В країні, де підміна понять є звичним явищем, шедеври творить не той, хто вміє, а той, хто знає, якому дурневі і за скільки він зможе їх втюхати.
І тим не менш виставка викликала досить значний інтерес. Не факт, що ті сотні відвідувачів, які пробіглися залами хоча б щось зрозуміли і чимось пройнялися, але галочку організатори собі таки можуть поставити – люди були. Були навіть «великі» люди в особі невтопного спікера парламенту Володимира Литвина. Під пильним оком охорони він прогулявся поміж «шедеврів» в супроводі дівчинки-екскурсовода і знайшов собі те, що точно хотів би купити. Найбільше душу Володимира Михайловича пройняло полотно Ксені Гнилицької «Бійка у Верховній Раді»…