В 1989 році я у складі військового контингенту залишив територію Афганістану. Як я туди потрапив 1988 році заслуговує на окрему історію, але то іншим разом.
На залізничному вокзалі в Черкасах, потяг з Москви, на якому приїхав «дємбель» Андрій Мамалига, зустрічав мій брат Володимир з жовто-блакитним прапором на лацкані жакету. Саме тоді я вперше дізнався про Народний Рух, Українську Гельсінську Спілку.
Україна кипіла національними пристрастями вже тоді. Хто б і як не казав, але національне піднесення в ці роки було неймовірне. Саме тоді я познайомився із політичними в’язнями Анатолієм Лупиносом та Юрієм Шухевичем, які справили неймовірне враження дуже вольових людей .
Правда методи боротьби були більш ніж прозаїчні – листівки , самвидав, небагатолюдні мітинги ( це не Львів та не Київ). КДБ все таки намагалося хоча б контролювати ситуацію як в країн,і так і на місцях.
Саме тоді я очолив районну Спілку Незалежної Української Молоді в місті Шпола, яка разом з місцевим Народним Рухом проводили акції типу мітингів, які більше викликали подив, ніж інтерес у місцевого населення. Серед так мовити «радикальних» акцій , проведених особисто мною – це підняття жовто-блакитного прапора в центрі міста Шпола в 1990 році .
Оскільки, стяг я причепив до 20 метрової тополі ще о п’ятій ранку то зняти місцеві комуністи лише після 12-ї години дня. Галас був неймовірний – по тривозі підняли весь районний відділок міліції, відділення КДБ, райком партії та пожежну частину. Але остання не змогла допомогти , бо пожежна драбина не діставала на цю висоту. Зняти жовто-блакитний стяг зміг лише якийсь пройдисвіт, який відбував п'ятнадцять діб адміністративного арешту в РОВД за обіцянку отримати волю .
Працював я на той час в районному будинку культури, де по вихідних «крутив» дискотеку для молоді під вигуки «Слава Україні ! » та пісні Братів Гадюкіних .
Нарешті в вересні 1990 року, терпець у місцевої влади урвався і я став ізгоєм в цьому районному центрі. Тут я зрозумів , що система жива та працює як годинник .
Але в 1991 році комуністи цілковито перефарбувалися в жовто-блакитний колір. Це було моє перше політичне розчарування…