Незаконний рай

У столиці є місце, де шанси знайти нелегального іммігранта стовідсоткові. Це Троєщинський речовий ринок. «Нелегалів у нас – хоч відбавляй, особливо азербайджанців, узбеків та «гуків» (вихідців з Китаю та В’єтнаму. – авт.), – каже мій знайомий, який має там свою «точку». – Раніше більшість із них працювали на Шулявці, але там базар спалили. Тепер, швидше за все, до нас переберуться». Але на прохання познайомити з таким-от нелегалом він навідріз відмовився. «Своя голова дорожча, – пояснює знайомий. – За таке у нас і підрізати можуть». Тож пошуки іноземців, які б погодилися поговорити із журналістом, були тривалими й нелегкими. Більшість просто вдавала, що не розуміє, про що йдеться, а один підстаркуватий кореєць навіть намагався покликати охорону, щоб вона викинула мене геть. Зрештою, коли я вже починав впадати у відчай, на очі потрапив огрядний, середніх років азербайджанець, який продавав джинси. На мою пропозицію поговорити про нелегалів він раптом пристав і кивнув у бік шашличної обабіч свого намету. Здивований несподіваним успіхом, я попрямував за ним. Камран (назвемо його так) в Україні уже 6 років. Приїхав нелегально. Спочатку думав трохи пересидіти, а потім майнути до Німеччини, де давно вже живе старший брат. Але якийсь час не вистачало грошей. А потім справи пішли так добре, що він вирішив залишитися. Легалізувався кілька місяців тому, і зараз збирається перевезти до себе сім’ю, що живе в маленькому селищі під Баку.

 

Про своє нелегальне життя розповідає з посмішкою. Каже, є певна такса – плати її кожного місяця відповідним людям у міліції (назвати їхні прізвища або звання він відмовився), і все буде добре. Якщо все ж таки потрапиш у скрутне становище, то земляки завжди допоможуть. Щоправда, за це також потрібно певний відсоток віддавати – безпека має свою ціну. А легалізуватися Камран вирішив тому, що хоче розширити бізнес – взятися за продаж сантехніки. Вести такі справи у статусі нелегала все-таки важкувато, адже потрібно постійно контактувати з митницею, податковою та іншими  держструктурами. Зі слів Камрана, азербайджанці, і не тільки вони, перестали розглядати Україну лише як транзитний пункт на шляху в Європейський Союз.

 

Вони належно оцінили доволі непоганий, порівняно з Батьківщиною, рівень життя та досить легкі способи проникнення на нашу територію. Також мій співрозмовник переконаний, що, на відміну від своїх європейських колег, українські правоохоронці і чиновники здебільшого дивляться на нелегалів крізь пальці, і  навіть мають із цього зиск.

 

Схема прибуття нелегалів у нашу країну відпрацьована до найменших деталей. Мігранти з азійських країн скупчуються у прикордонних з Україною областях Росії, з якою в нас, нагадаємо, безвізовий режим. Потім вони потайки перетинають наш східний кордон (що зробити дуже легко) і одразу прямують на кордон західний – переважно з Польщею та Словаччиною. Після вступу Румунії в ЄС прикордонна служба в Чернівецькій області констатує різке збільшення кількості нелегальних перетинань також і україно-румунського кордону. В разі успішного потрапляння на територію Євросоюзу, нелегали намагаються загубитися серед своїх співвітчизників. За найскромнішими підрахунками Служби безпеки України, через територію України проходить не менше 50 тис. нелегалів за рік. За кожну людину, яку переправляють через кордони, організатори трафіку беруть від 7 до 15 тис. дол. – залежно від пунктів відправлення та призначення. Якщо оперувати даними СБУ і зробити прості підрахунки, отримаємо 400–500 млн дол.на рік. І це лише прибутки від трафіку через українську територію. Правоохоронці європейських країн  переконані, що сукупний прибуток злочинного світу від переправляння мігрантів до ЄС сягає кількох мільярдів доларів на рік. Сприяння нелегальній міграції спецслужби Заходу вважають різновидом торгівлі людьми. Адже нерідко нелегалів у кінці подорожі чекає рабство. Ця надприбуткова сфера давно стала важливим пунктом доходів для міжнародних кримінальних угруповань, ставши в один ряд із торгівлею зброєю та наркотиками. Більше того, вона здійснюється тими самими каналами та кланами. Міжнародні експерти пов’я Південно-Східної Азії з так званими тріадами – кримінальними угрупованнями, що зародилися ще в епоху Середньовіччя. Окрім них, до організації «міграційного бізнесу» мають відношення також російська мафія, до якої належать не тільки росіяни, але й усі синдикати з території колишнього СРСР – українці, кавказці, середньо-азіати, молдовани та інші. До речі, «російський клан» використовує досить цікаву методику переправляння нелегалів через наш кордон. Під вивісками туристичних фірм діють опорні пункти з переправляння нелегалів на Захід. Схема дуже проста – Людина купує «туристичну путівку» і потрапляє в країну. А далі вона йде «по етапу» до місця призначення – країн ЄС. Про це під час своєї каденції говорив екс-заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль, вказуючи, що таких «фірм» у Росії діє не менше тисячі. Генерал припускав, що вони тісно контактують з місцевими правоохоронцями, котрі мають чималий куш від такого бізнесу.

 

Існує також досить потужна албанська мафія, яка налагодила постачання нелегалів до Італії та Греції морським шляхом. За даними італійської газети «La Stampa», тільки в одній Італії мафіозні структури, що займаються переправлянням нелегалів, заробили за минулий рік не менше 1 млрд дол. За оцінками Інтерполу, загальна сума прибутків торговців живим товаром становить понад 3,5 млрд дол.

 

Для організації такого бізнесу конче необхідно мати зв’язки у верхах. І можна бути впевненим, що в Україні у всіх ділків, які займаються нелегальною міграцією, такі зв’язки є. Кілька років тому цей бізнес пов’язували з іменами скандально відомих екс-керівників львівської та закарпатської міліції, відповідно, Олегом Салом та Василем Варцабою. Втім, звільнення згаданих офіцерів із лав МВС мало вплинуло на потік нелегалів. За останні 2 роки простежується різке збільшення «людського трафіку» через нашу країну.