Незайвий дюйм

Мабуть, тільки дуже індиферентна людина не виголошує час від часу гнівних тирад на адресу сучасного телебачення. Комусь «телеменю» видається занадто прісним, комусь навпаки – надміру скандальним. Втім, тут напрошується асиметрична відповідь: якщо вже неможливо покращити ТБ, то чому б не покращити телевізор? І компенсувати таким чином недолугість телевізійного змісту досконалістю телевізорної форми?

 

 

Звісно, все це жарти. А от що серйозно – так це дані статистики. Згідно з дослідженням «GfK Україна», в першому півріччі 2008 року пласкі телевізори зайняли 43% ринку. Натомість частка ринку «класичних» кінескопних моделей за цей самий період скоротилася на 20%.

 

Найцікавішими зі споживчого погляду є моделі з пласким екраном і діагоналлю більше 32 дюймів (81,28 см). У них для відтворення зображення застосовуються дві основ ні технології – плазмова (зображення на екрані формують крихітні газорозрядні елементи, які світяться під дією електричного струму) та рідкокристалічна (рідкі кристали залежно від поданого на них струму можуть пропускати чи не пропускати світловий потік).

 

«Рідкокристалічні телевізори з діагоналлю 32 дюйми – це наймасовіший сегмент в Україні та світі на цей час, – розповідає Юрій Васютинський, продакт-менеджер Samsung Electronics Ukraine. – Але частка телеприймачів із екраном 40 і більше дюймів швидко зростає. Плазмові та рідкокристалічні (РК) моделі конкурують між собою в діагоналях понад 42 дюйми» Сучасний плаский телеприймач – задоволення недешеве. Пристойно обладнану 32-дюймову РК-модель можна придбати за суму, що наближається до $1000. РК-телевізор на 42” «потягне» на $1400–2000, «плазма» трохи дешевша – $1000– 1500. Ціни ж на «50-дюймовки» можуть сягнути й вище – до кількох десятків тисяч доларів. Втім, маючи $2500–3000, можна підібрати собі великокаліберний телевізор, який за всіма споживчими якостями належатиме до топ-класу. Це чималі кошти , але витрати того варті. Прогрес у якості зображення радикальний – мабуть, щось подібне відчували наші батьки, коли на власні очі бачили, чим відрізняється «КВН» з водяною лінзою перед кінескопом від першого радянського кольорового телевізора «Рубін».

 

До речі, завдяки приймачам великої діагоналі на якийсь період відновилася традиція ходити в гості «на телевізор». Так, мій приятель, який десь півтора року тому став власником дуже просунутої 50” плазми регулярно влаштовував удо ма «кінозал» для друзів. «Гостьовий варіант» оцінки переваг «великих телевізорів» перед купівлею де в чому прийнятніший, ніж у магазині. Річ у тім, що телевізоровласник напевне подбав про налаштування яскравості, контрастності й наявність якісного сигналу – а на прилавку супермаркету електроніки десяток-півтора телевізорів можуть бути підключені до одного кабелю без належного підсилення. Тож, обираючи приймач у салоні, обов’язково слід перевірити, як він відтворює і «звичайний» телевізійний сигнал, і відео високої чіткості (High Definition) в умовах, наближених до «домашньої» експлуатації.

 

 

Суперечки щодо того, яка модель краща – з плазмовим чи рідкокристалічним екраном, мають характер радше релігійний, ніж об’єктивний. «Плазмофіли» вказують «рідкокристалічникам» на відсутність «абсолютного» чорного кольору (це пов’язано з роботою під світки РК-матриці), нижчу конт раст ність (співвідношення між найяскравішим і найтемнішим зобра женням), занадто «різку» та не дуже правильну кольоропередачу тощо. Ті ж у відповідь люблять нагадати про великий розмір елемента зображення (для передачі одного пікселя зображення потрібно три колби-субпікселі), «вицвітання» кольорів із часом, велике енергоспоживання тощо.

 

Насправді ж більшість телевізорів сучасного покоління взагалі позбавлена яскраво виражених недоліків. РК-панелі за розміром діагоналі наздогнали колись недосяжну плаз му, а застосування в «найсвіжіших моделях» світлодіодної підсвітки замість лампової дає змогу взагалі не освітлювати «чорні» зони зображення. Натомість плазмові панелі, які ще недавно мали роздільну здатність екрана не вище стандарту HD Ready (1280х720 точок), зараз «піднялися» до Full HD (1920×1080 точок).

 

Тому зараз мова йде радше про суб’єктивні вподобання: комусь подобається «м’яка» картинка плазми з її великим «зерном», комусь навпаки – чіткість РК-екрана.

 

Автор цих рядків мусить зізнатися, що завжди належав до табору «рідкокристалічників», бо переконаний, що з суто технологічних міркувань вони рано чи пізно займуть домінуючу позицію на ринку. Та це переконання зазнало серйозного удару під час перегляду свіжих прайсів. РК-телевізори, як і очікувалося, йдуть у авангарді: 42’’ моделі стандарту Full HD зі світлодіодною підсвіткою матриці мають чудові показники яскравості й контрастності та при цьому «несуть на борту» пов ний комплект оснащення. Однак здивувало інше – не гірше «нафарширована» 50дюймова плазма топ-класу, яка ще рік тому коштувала за $4000, зараз впала в ціні майже до $2000. І це апарати, яким відеофільські видання співали дифірамби: «краще просто не може бути, та дуже дорого». Зараз зрозуміло, що краще таки може бути – моделі, про які йде мова, працюють не у Full HD (їх роздільна здатність, як правило, 1365×768). Але з урахуванням гострого «дефіциту» контенту Full HD в Україні це «відставання»не має значення.

 

До того ж на підході абсолютно фантастичні розробки: на кшталт лазерного телевізора Mitsubishi Laservue, який обіцяє неймовірне за кольоровим охопленням зображення, або моделі, здатні показувати об’u1108 ємну (!!!) картинку без застосування «допоміжних» окулярів (таку техніку вже виводить на ринок Philips). Але поки ці технології стануть масовими, пройде чимало часу, а на горизонті вже майорітиме щось більш вражаюче.