День цей називається «Прес-конференція Президента України». Він не позначений в календарі червоним кольором, бо його там взагалі немає, але він справді особливий, адже з самого ранку, як тільки півні запіють і сонце вийде, журналістська голова починає працювати над підготовкою до цієї очікуваної події. Сам факт, що ти можеш побувати на державної ваги шоу, вже надихає. За минулого президента шоу було справді барвисте, і туди йшли не так аби щось запитати, як просто посміятися. Віктор Федорович до цього надавався як ніхто. Незважаючи на роботу технологів та інших спеціалістів з еволюційних перетворень, дресируванню він мало піддавався, і тому завжди можна було очікувати чогось смачненького. Нині все змінилось. Шоу, звісно, триває, але Петро Олексійович – це зовсім інша історія, тому в пошуках розваг на прес-конференцію йти не варто, і це вже багато хто усвідомив.
Читайте також: Мистецтво компромісу
Цьогорічна прес-конференція гаранта, яка випала акурат напередодні дня журналіста, не вирізнялась чимось особливим. Ті самі рамки, та сама охорона, кава, вода і пиріжки для гостей, все дуже пристойно і чемно. Якщо коротко, то захід пройшов гарно, без ексцесів, спілкування відбулося в дружній невимушеній атмосфері, без зайвого пафосу та напруги. Президент відповідав на запитання і відчувалося, що був ними задоволений. Нічого зайвого ніхто так і не запитав, нічого скандального, неприємного, чи несподіваного. Виглядало, що і прес-конференція була скликана власне для того, аби просто перекинутись думками, наголосити на потрібних моментах і запустити бажані меседжі. Можливо, це суб’єктивне враження, але воно саме таке. В якісь моменти відчувалось, як президент навіть радів, коли почув саме те, на що хотів відповісти, а одного разу сам попросив поставити запитання того, від чиєї професійної діяльності, мабуть, добряче понервувався, коли спливли офшорні папери. Важко сказати, чи були питання замовні, мабуть ні, не можна стверджувати, що журналісти, яким дозволялось ставити запитання, були обраними чи заздалегідь визначеними, але чогось оригінального та неочікуваного в нього так і не запитали. Та й система, прийнята на прес-конференції для вибірки серед охочих щось запитати, явно не викликає довіри. У виборі ведучого все-таки є певний суб’єктивізм, навіть коли він і дуже старається бути об’єктивним. Система а ля «спортлото» з крутінням барабана і вийманням кульок з іменами журналістів, мабуть, була би більш об’єктивною, але це вже на розсуд організаторів. У будь якому разі, поставити своє запитання Тижню так і не пощастило. А питання було не про офшори і не про корупцію, не про банки і навіть не про житомирську кондитерську фабрику та візит президента у Горішні Плавні, а про людей. Цілком конкретних, і, що найгірше таких, про кого чомусь президент соромиться згадувати. Принаймні останнім часом.
Читайте також: Чи піде Порошенко на другий термін?
Ми хотіли запитати одну просту річ. На фоні розмов і дискусій про можливу амністію для сепаратистів і терористів, про що прописано в мінських угодах, існує доволі печальна ситуація з українськими добровольцями і вояками регулярної армії, які волею долі опинилися в статусі злочинців. Багато з них ходять під статтями, чимало сидить за ґратами, проти когось вже запущена судова машина. Точної цифри їх ніхто не знає, але їх чимало. Провина цих людей різна, у багатьох справах є чимало запитань. Причин закрити і завести на людину кримінальне провадження існує чимало, а наша недолюстрована прокуратура та поліція на цьому знаються чудово. Багато з цих людей справжні герої, які зупинили ворожу навалу в найтяжчі моменти і відстояли незалежність держави. Є серед них і не герої, але на фоні генералів на чиїй совісті смерті десятків чи сотень вояків їхні гріхи це ніщо. Ну і найголовніше. При всьому бажанні, повірити, що в Україні все ще триває АТО, а не війна, все-таки дуже важко. А тому змиритися з тим, що вояків, які часто побували в самому пеклі і, можливо, там трохи згрішили, судять за законами мирного часу, неможливо.
Всі ми усвідомлюємо, що в президента чимало справ, і він напевно має куди важливіші проблеми, ніж якісь «мародери», «дезертири» та «хулігани», але цього разу все-таки дуже хочеться почути відповідь на запитання, коли з його подачі країна отримає закон про амністію для вояків українців, на чиїй совісті не має важких злочинів. Навіть СРСР після Афганської війни і той додумався прийняти такий закон, який згодом ратифікувала і Незалежна Україна, яким врятував тисячі солдатських доль. Всі, на кому не було важких злочинів, були звільнені і прощені. Україна не СРСР, а Порошенко не Горбачов, він цілу прес-конференцію крутив в руці чотки з хрестиком, а значить в нього мала б бути і християнська любов в серці, і милосердя, і зрештою державна мудрість. Принаймні в це дуже хочеться вірити.
Сподіваємося, що поставлене Тижнем запитання усе ж дійде до президента, і він на нього відповість. Можна не в офіційній формі, а достойним вчинком. Після помилування двох терористів заради однієї гордої українки, в сам раз помилувати сотні українських патріотів заради однієї гордої землі – України.