Митрополит Андрей Шептицький очолював Українську греко-католицьку церкву понад півстоліття і помер у листопаді 1944-го у віці 79 років. У різні історичні періоди і за різних режимів його життя не раз перетиналося з євреями. Особиста історія, виховання та освіта зробили цю людину продуктом багатонаціонального та багатокультурного середовища. Він був близький до екуменічного підходу та підтримував співіснування культур. Його трагедія, однак, була в тому, що йому випала доля діяти в жорстких реаліях Східної Європи.
Читайте також Тіні з’являються опівночі: антисемітизм як зворотний бік українофобії
Знання про єврейство та юдаїзм були частиною світу Шептицького. 20-річним він почав вивчати іврит, а в 1905-му та 1906-му відвідав Святу Землю. Його благодійна діяльність стосувалася і єврейських громад Галичини, він мав дружні стосунки з їхніми релігійними та громадськими лідерами. На його 70-річчя львівська єврейська громада привітала митрополита у своїй газеті Chwila. Є свідчення, що 1934-го Шептицький висловлював підтримку сіонізму. Проте з початком Другої світової війни багато змінилося в регіоні.
У 1985 році мене запросили до Торонто прочитати в місцевому університеті лекцію «Шептицький та євреї під час Другої світової війни». Оскільки раніше цією темою не займався, я був вражений: попри те що завдяки митрополитові Андреєві Шептицькому та його оточенню було врятовано близько 150 євреїв, йому досі не надано титулу «Праведник світу», який присуджується людині, котра врятувала від Голокосту хоч би одного з них. Вважаю це великою несправедливістю. Я зібрав свідчення очевидців, хто ще жив на той момент. Серед них – колишній міністр закордонних справ Польщі, професор Адам Даніель Ротфельд. Порятунок єврейських дітей є незаперечним фактом; їм надавали метрики хрещення (без реального хрещення), українські імена, а потім розсилали по греко-католицьких кляшторах і притулках. Як згадувала Лілі Польман із Лондона, коли вперше її привели до митрополичого кабінету, він поклав їй на голову руку та промовив українською: «Не бійся, дитино…». Порятовані до цього часу боготворять Шептицького…
Читайте також: Гітлерівський антисемітизм спровокували більшовики та дячі білої еміграції
Я та кілька інших істориків постійно звертаємося до комісії, що надає титул «Праведник світу», зі щоразу новими свідченнями, проте безуспішно: повсякчас у ній знаходяться противники. Хоча є безпосередні незаперечні свідчення, передусім спогади рабіна Давіда Кагане та сина рабіна Езеєкіля Левіна Курта, які були врятовані митрополитом. А поміж тим знана відозва Шептицького до українців під заголовком «Про милосердя», у якій не випадково були використані слова із Старого Заповіту, спільного для юдеїв і християн. У цій відозві, написаній у червні 1942 року, як і в більш відомій «Не вбивай!», досить потужно звучать слова п. 49: «Кожен ближній є братом і членом людської родини». Окрім того, були також листи митрополита до Папи Римського, у яких він детально описував жахіття Голокосту. На думку істориків, які досліджували документи Ватикану того часу, жоден інший католицький ієрарх не переживав так за долю євреїв, як Шептицький.
Інститут Яд Вашем, не визнаючи права на вшанування митрополита Андрея як праведника, закидає йому підтримку створення дивізії «Галичина». Це сталося після Сталінграда, коли можна було вже побоюватися повернення червоних і загрози місцевому населенню. Тому він – можливо, наївно – сподівався, що формація з українських сил стане прообразом української армії та відродить надію на вільну Україну. Ті, хто закидає Шептицькому, що він, мовляв, не ставив рятування євреїв як завдання першочергове, люди невеликого розуму. Щоб так думати, гадаю, треба бути ідіотом. У своїх листах до Папи він називав нацистів «скаженими вовками», «потворами». Хоча митрополит і мав надзвичайний авторитет серед пастви, проте не був політичним керівником, не міг прямо говорити те, що думав, бо така була історична ситуація. З Шептицького ліпили прихильника гітлеризму. Це також ідіотизм. Чимало документів пізніше, на думку професора Ротфельда, було сфальсифіковано комуністичною пропагандою. Хоча він і був українським націоналістом, це не заперечує його як великого гуманіста.
Історична пам’ять євреїв про Шептицького здеформована передусім через негативний стереотип щодо України та українців. Від 2005 року з’явилися перші публікації в ізраїльській пресі на захист митрополита. Проте говорити про це і нині важко: коли щось хороше скажеш про українців, тебе відразу атакують, як і на мене не раз нападали. А як я можу сказати щось зле про них, коли й мене врятувала українка?
Читайте також: Під час Другої світової війни у стосунках українців і євреїв було більше людяності