Ба більше, остання зростає в міру зміцнення режиму Януковича. Бо ж беззаперечний факт, що, попри відчутне посилення протестних настроїв українських громадян, уся справа здебільшого настроями й обмежується. Відсутні масові протестні дії, коли люди виходять на вулиці й готові боротися до перемоги; і цей факт передусім, що він сумнівається, чи варто йому йти за тими, хто не здатен діяти справді рішуче.
Лідери парламентської опозиції виголошують гучні й правильні промови, в яких не вистачає дрібнички: осмислення того, що було зроблено в минулі роки не належним чином, публічного визнання помилок та окреслення – бодай у загальних рисах – того, що робитиметься для уникнення їх у майбутньому, в разі приходу до влади.
Одним із наріжних каменів такого осягнення є питання про Київ. Про те, як і чому українська столиця була віддана на поталу «космічному» меру і внаслідок чого всі спроби приструнити його виявилися марними. У підсумку, як відомо, кияни були обкрадені щонайменше на десятки мільярдів гривень (якщо не доларів), лице міста безнадійно зіпсоване ідіотичними новобудовами, а прокладені ще за царя Гороха системи столичного життєзабезпечення не оновлювалися.
Цілком закономірним наслідком відсутності публічної роботи над помилками щодо Києва стала вкрай слабка (порівняно з потенційною) підтримка його жителями намагань парламентської опозиції протиснути-таки через Верховну Раду постанову про вибори міського голови та Київради. Ну не хочуть люди марнувати свій день, щоб постояти під «декоративним парламентом» і своєю масовістю змусити регіоналів проголосувати за призначення виборів мера. Адже саме в Києві у період свого всеукраїнського правління ті, хто зараз є опозицією, наочно показали себе крайніми нікчемами. І не покаялися.
Перша й найелементарніша річ, яку мають публічно проаналізувати опозиціонери, – це те, яким чином Леоніда Черновецького та його «молоду команду» пропустили до влади у столиці 2006 року. Невже було невтямки, про яких персонажів і з якими апетитами йдеться?
Другий невивчений урок – це перипетії дострокових київських виборів 2008-го. «Космічна» команда застосувала низку цинічних політичних технологій, які дали певний результат, але ніякі витівки не допомогли б Черновецькому, якби не абсолютно безглузде й провальне висунення Юлією Тимошенко кандидатури свого «начальника штабу» Турчинова паралельно з цілком прогнозованим самовисуненням Віталія Кличка.
А ще варто згадати, що після перегонів 2008-го говорив Микола Томенко, голова спеціальної парламентської комісії, яка вивчала «космічні» успіхи Києва. Він зазначив, що, за даними міської прокуратури, яка проводила перевірки впродовж 2006–2008 років стосовно дотримання законодавства у сфері земельних відносин, було внесено аж 229 документів прокурорського реагування. Із них, як пояснив депутат, 45 протестів (27 – на рішення Київради першого «космічного» скликання та 18 – на ухвали нової Київради), 18 подань, 7 приписів та 80 позовів. І що далі? А далі нуль належної реакції. Томенко зауважив, що всі ті претензії або просто проігноровані, або демонстративно відхилені на засіданні Київської міської держадміністрації. Це в часи президентства Ющенка й (від кінця 2007 року) прем’єрства Тимошенко. То чого ж не були застосовані належні санкції?
І нарешті. Коли уряд Тимошенко спробував хоч трохи приборкати апетити команди Черновецького, остання провела через міськраду унікальне за своїм протиправним цинізмом рішення: Київська міська державна адміністрація була проголошена виконавчим органом Київради; ще й табличка відповідна прикрасила будинок на вулиці Хрещатик, 36. Тепер, мовляв, нас не знімеш, ми вільні від Кабміну, що хочемо, те й робимо. А втім, із юридичного погляду це була відверта спроба антидержавного перевороту в столиці та виведення Києва поза межі юрисдикції України. Адже Київрада – орган місцевого самоврядування, а КМДА – складова вертикалі державної виконавчої влади. Жодної реакції центру.
Інакше кажучи, від 2006 року (як, власне, й зараз) в особливо великих обсягах тривали цинічний дерибан спільного майна жителів та руйнація самобутнього обличчя столиці. І саме на нинішній парламентській опозиції значною мірою лежить провина в тому, що безкарність і викличність антиконституційних дій урешті-решт призвели до зневіри більшості населення міста в можливості покращити своє життя за допомогою виборчих механізмів. Як і в здатності тих, хто начебто є демократичним політиком, захистити киян (і не лише киян) від сваволі «космонавтів» різного калібру та масті.