Оригінальна версія статті розміщена: Americas Quarterly
Президент Бразилії Луїз Інасіу Лула да Сілва відновив міжнародну репутацію країни, але його провокативні жести ускладнюють досягнення основних цілей, які він ставить перед собою.
На початку 2022 року, менше як за вісім місяців до президентських виборів у Бразилії, тодішній бразильський лідер Жаїр Болсонару зробив досить незвичайний запит своєму міністру закордонних справ Карлосу Франсі.
Луїз Інасіу Лула да Сілва, суперник Болсонаро, був прийнятий з великими почестями в столицях Європи й провів важливі зустрічі на найвищому рівні в Мадриді та Парижі, тим самим демонструючи бразильським виборцям, що він подолає дипломатичну ізоляцію, у якій опинилася країна під керівництвом уряду Болсонару. Намагаючись не допустити переваги Лули, Болсонару доручив Франсі організувати двосторонні зустрічі з міжнародними лідерами, переважно на Заході. Це було завдання не з легких, оскільки уряди по всій Європі й Північній Америці не приховували своєї прихильності до Лули, якого вважали набагато надійнішим партнером, ніж Болсонару.
Зрештою, лише два лідери погодилися прийняти Болсонару: прем’єр-міністр Угорщини Віктор Орбан, який дав згоду на коротку фотосесію під час передвиборчої кампанії для повторного обрання, і Владімір Путін, який через п’ять днів після візиту розпочав повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
Більш ніж за рік після початку третього терміну Лули надії Заходу значною мірою виправдалися. Бразилія знову зобов’язалася зміцнювати багатосторонній підхід у міжнародних справах, досягла більшого прогресу в боротьбі зі знищенням амазонських лісів, ніж очікували багато експертів, та впорядкувала свої відносини з країнами всього світу. Пріоритети Бразилії під час її головування в G20, а саме боротьба з голодом, сприяння сталому розвитку й реформування міжнародних установ, вважаються в широких експертних колах досить обґрунтованими. Нинішній міністр закордонних справ Мауро Вієйра, як і бразильський шерпа G20 (особистий представник глави держави, який організовує саміт G7 чи G20. — Ред.) Маурісіу Ліріу сприймаються напередодні наступного, листопадового, саміту лідерів двадцятки в Ріо-де-Жанейро як компетентні професіонали. Рішення Бразилії прийняти саміт COP30 (Конференцію ООН з питань зміни клімату) у Белені 2025 року демонструє похвальну готовність узяти на себе більшу відповідальність у боротьбі з кліматичними змінами.
Як зазначив мій колега Матіас Спектор у своїй нещодавній статті про Лулу, «небагато лідерів могли б похвалитися, що вже під час свого приходу до влади зуміли викликати подих полегшення як у президента Китаю Сі Цзіньпіня, так і в президента США Джо Байдена», а разом з ними, імовірно, у більшості лідерів країн Європи, Латинської Америки й усього так званого глобального Півдня.
Полегшення, зі свого боку, спричинило конкретні результати. Лулу запросили приєднатися до саміту G7 у Японії 2023 року, що свідчить про те, що Бразилія після відходу Болсонару знову здобула реальну можливість впливати на порядок денний на міжнародній арені. Разом з Нарендрою Моді, прем’єр-міністром Індії, Лула сьогодні є найбільш помітним політичним лідером «глобального Півдня».
Поліпшенню репутації Лули також сприяли кращі, ніж очікувалося, темпи економічного зростання на рівні 2,9 % і проведення історично важливої податкової реформи. Це пояснює, чому багато міжнародних інвесторів готові не звертати увагу на популістську риторику президента, яку той регулярно повторює щодо «ринків», його критику очільника Центрального банку й практику запроваджень обмежень на витрати (у відповідь на деяке падіння своїх рейтингів).
Президент Бразилії Луїз Інасіу Лула да Сілва та премʼєр-міністр Індії Нарендра Моді під час зустрічі на полях саміту G7 у Японії 21 травня 2023 року
Експерти також підкреслюють здатність Лули знижувати політичну напруженість, яка виникла після насильницьких заворушень прихильників Болсонару в січні 2023 року. Його дружні стосунки з губернатором штату Сан-Паулу Тарсісіу де Фрейтасом, протеже Болсонару, який може скласти йому конкуренцію на виборах 2026 року, свідчать про повернення до нормальних стосунків у внутрішній бразильській політиці, що також допомагає заспокоїти інвесторів.
Утрачені можливості
Однак, зважаючи на масштабну міжнародну підтримку, яку Лула отримав після повернення до президентського палацу в Бразилії, не можна не помітити чимало втрачених можливостей у його зовнішній політиці. Спроба відновити активну діяльність UNASUR (Союз південноамериканських націй) під час президентського саміту в Бразилії 2023 року була гарною ініціативою, оскільки наразі помітна регіональна співпраця відсутня. Водночас саміт запам’ятався особливо емоційною підтримкою Лулою «демократичної легітимності» президента Венесуели Ніколаса Мадуро, що змусило декількох інших очільників держав публічно висловити свою незгоду. Це певною мірою затьмарило саму подію. Хоч симпатія Лули до Мадуро добре відома, його рішення гучно прийняти венесуельського лідера напередодні регіонального саміту, замість того щоб обережно підійти до цього вже після заходу, було, як визнають у приватному спілкуванні деякі урядові посадовці, очевидною помилкою.
Читайте також: Змії знову закурили люльку. Чому Бразилія вирішила підтримати Україну
Так само дещо насторожує звичка Лули дражнити переслідуваних опозиційних діячів у таких автократичних режимах, як Венесуела. Нещодавно він сказав, що Марія Коріна Мачадо, якій заборонено балотуватися на виборах у Венесуелі, повинна «перестати плакати», і навіть порівняв опозицію з болсонаризмом. Це може сподобатися певній частині лівих прихильників президента, але ослаблює симпатії до нього в багатьох столицях світу, особливо в Сполучених Штатах, Європі й Латинській Америці.
Усе це дивує, тим паче що Мадуро не виступає як союзник Лули. Навпаки, його загрозлива риторика на адресу сусідньої Гаяни є ляпасом Бразилії, особливо з огляду на її амбіції закріпити за собою роль континентального лідера. Такі дії загрожують підірвати геополітичну стабільність Південної Америки, яка є ключовим активом для залучення інвесторів в умовах дедалі більш нестабільного глобального контексту, що свідчить про незначний вплив Бразилії на президента Венесуели. Бразильському урядові знадобилося багато часу, щоб нарешті висловити «занепокоєння», водночас додавши, що виключення Коріни «не сумісне з угодами Барбадосу», хоча вже багато місяців тому всім стало очевидно, що Мадуро не має наміру допустити справді конкурентних виборів.
Додатковий коментар Олівера Штункеля для українського читача:
Тож Лула вперше після повернення до президентського палацу 2023 року розкритикував президента Венесуели Мадуро за його авторитарні тенденції. Чи змінив він свою думку про Мадуро? Напевно, ні. Але Лула — прагматик, тож зрозумів, що його промадурівська позиція створює йому проблеми з виборцями-центристами, а також із його західними партнерами й низкою південноамериканських союзників. Звісно, важко порівнювати це з Україною, але я намагаюся сказати, що жодна з позицій Лули не закарбована в камені й вона варта стати об’єктом критики та шуму в публічному просторі.
Щодо Росії незгоду Лули із застосуванням санкцій проти Москви можна зрозуміти: вона є ключовим постачальником добрив, від яких залежить бразильська аграрна галузь. Та й загалом у зовнішній політиці Лула керується принципом неприєднання, проте його пропутінська риторика, яка лунає досить часто й коштує йому досить дорого, не дає значної вигоди. На пресконференції під час поїздки до Африки президент цинічно заявив, що треба чекати на «розслідування» російським урядом смерті опозиційного лідера Алєксєя Навального, прекрасно розуміючи, що незалежне розслідування смерті Навального малоймовірне так само, як і розслідування аварії літака Embraer, у якій 2023 року загинув лідер найманців та опонент Путіна Євґєній Пріґожин.
Так само суперечливе порівняння бразильського президента війни Ізраїлю в Газі з Голокостом може мати певну тимчасову підтримку серед його найвідданіших домашніх прихильників, але загалом було негативно сприйняте за кордоном, а також підірвало спроби президента залучити до себе виборців-євангелістів.
Усе це обмежує здатність Лули виступити в ролі медіатора в часи геополітичної турбулентності.
Президент Бразилії прагне діяти як легітимний посередник у конфліктах — чи то у Венесуелі, чи то в Газі, чи то в Україні, але його слова не сприяють цій меті.
Нарешті, коли мова йде про кризу на Гаїті, де Лула стояв у центрі подій двадцять років тому й був основним діячем у вирішенні конфлікту, Бразилія опинилася на другорядних ролях, хоча її збройні сили могли б долучитися до розв’язання наявних проблем, зокрема до того, як уникнути помилок минулого.
Забігаючи наперед, найбільшим викликом для Лули стане забезпечення розуміння його стратегії неприєднання Заходом з одного боку й віссю Росія — Китай з іншого. Намір Лули запросити Путіна на саміт G20 в Ріо-де-Жанейро в листопаді, який він виголосив нещодавно, не розглядається лише як проросійський крок. Щоб ухилитися від виконання ордера Міжнародного кримінального суду на арешт і затримання президента Росії, Лулі довелося б чинити тиск на бразильську судову систему. До того ж є реальний ризик негативного впливу на розгляд інших питань, які Бразилія хотіла б вирішити протягом свого головування в G20.
Читайте також: Праві проти лівих, усі проти здорового глузду. Що відбувається в Бразилії
Щодо групи БРІКС, склад якої було розширено, Бразилія в минулому завжди намагалася згладжувати різкі заяви саміту. Тут вона теж може поставати перед труднощами: стримати блок від позиціювання себе як відверто антизахідного клубу, особливо з урахуванням того, що майбутній саміт у жовтні відбудеться в Росії. Немає сумніву, що Путін використає зустріч, щоб показати світу, що він не ізольований, і заявити, що перемагає у війні проти України. Не дуже допомагає й те, що найконтроверсійніші коментарі Лула часто робить саме під час своїх тривалих міжнародних поїздок.
Перекладено в межах проєкту «Адвокація України на Глобальному Півдні через співпрацю між аналітичними центрами та університетами», який здійснює Фонд «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» за підтримки Міжнародного фонду «Відродження».