Управління по боротьбі з організованою злочинністю відзвітувало про черговий успіх: його працівники ліквідували в Київській області серйозне угруповання, що спеціалізувалося на торгівлі людьми. Наразі достеменно відомо, що зловмисники продали в закордонні борделі щонайменше 40 жінок. Щороку українські правоохоронці порушують близько 50 кримінальних справ за фактом торгівлі людьми з метою сексуальної експлуатації за кордоном. У більшості випадків справи доходять до суду і винні дістають реальні терміни ув’язнення. Та скільком работоргівцям вдалося уникнути уваги міліції та спецслужб – невідомо. Проблема ще й у тому, що часто головні організатори «експорту» наших жінок перебувають поза юрисдикцією вітчизняної Феміди. Тож здебільшого карають вербувальників і перевізників, а справжні боси лишаються в тіні.
Читайте також: Спіймати собі раба
НЕВСТАНОВЛЕНІ ОСОБИ
Торік набрав законної сили вирок громадянинові ФРН Андрюсу Мікуленісу та його львівській спільниці Ользі Рєзніковій. Їх засудили за повторне вчинення спроби втягнення українок у проституцію в німецьких борделях. За версією обвинувачення, Мікуленіс шукав по той бік кордону нічні клуби, де дівчата мали продавати своє тіло. Офіційно працюючи бізнес-консультантом, він не раз бував у нашій країні. Та крім справ легальних ще й особисто зустрічався з жінками й пропонував працювати повіями. У цьому йому активно допомагала Ольга Рєзнікова.
Мікуленіс дістав чотири роки ув’язнення. Стільки само, щоправда умовно, дали Ользі. Тобто засуджено безпосередніх виконавців, а не організаторів чи керівників схем. В Україні у схемі Мікуленіса важливу функцію виконував такий собі Ганс Маєр. Він розгорнув широку рекламну кампанію в інтернеті. «Запрошується приваблива незакомплексована дівчина для роботи в престижному клубі Німеччини. Висока оплата, – оголошення такого змісту дублювалися на сайтах знайомств та різноманітних форумах. – Якщо пропозиція цікавить, із вами може зустрітися мій партнер по бізнесу». Тим партнером був Андрюс Мікуленіс. Коли жінка погоджувалася, щоб потрапити до Європи, отримувала запрошення з Литви від іншого фігуранта справи Павеласа Латишеваса.
Останній укладав трудові договори про працевлаштування українок танцівницями та масажистками. Дівчата підписували їх із двома фірмами. Перша – Kristall, власник Павелас Латишевас. У договорах зазначена і юридична адреса: Литва, м. Вільнюс, вул. Тускулену, 44-9. Друга – ЗАТ Cananga Personal Services (Литва, м. Варєна, вул. 16-го Васарьо, 7), засновник той самий. У запрошенні на ім’я киянки М. вказана й адреса Павеласа: Литва, м. Вільнюс, вул. Lenktoji, 30-6, а також номер його литовського паспорта (2213162) і дата народження (8 лютого 1978 року). Він проходив у кримінальній справі як не встановлена слідством особа. Українські правоохоронці надіслали кілька звернень до Інтерполу та компетентних органів Литовської Республіки, але відчутної допомоги від колег не дістали.
Читайте також: Коли не працює компас
ОПЕРАМ БРАКУЄ ГРОШЕЙ
Правоохоронці визнають, що встановити всі ланки міжнародної торгівлі людьми їм украй важко. На умовах анонімності з нами зустрівся міліціонер, який має чималий досвід у таких справах. Він переконаний, що проблемами в розкритті таких злочинів завдячуємо законодавству: оперативні заходи та слідчі дії за кордоном проводити заборонено, співпрацювати з тамтешніми правоохоронцями зазвичай складно, а багаторівнева схема погоджень на міжнародні доручення призводить до того, що отримання інформації про іноземних фігурантів справи відбувається вкрай повільно. Крім того, обмаль грошей на відрядження за кордон чи на переклади запитів-відповідей.
«Приміром, потерпілі жінки вказують на кількох сутенерів у Чехії, – розповідає міліціонер. – Є фотографії, відоме місце проживання. Ну приїхав я до Праги. Відбирати свідчення мені можна лише на території українського консульства. Але чеські правоохоронці так і не спромоглися привезти підозрюваних».
«Щодо відряджень, – продовжує він, – думаєте, завжди в обласному управлінні є на це кошти? У Львові відомі випадки, коли слухалася справа по Чехії і суд двічі давав письмові доручення на проведення там слідчих дій. Але вони не виконувалися – не було грошей на закордонні поїздки».
Міліціонерам залишається писати Інтерполу та місцевим правоохоронцям. Мовляв, допитайте таких-то людей, встановіть такі-то обставини. «Але особи, що виконуватимуть це доручення, не знають усіх обставин справи, – каже співрозмовник Тижня. – Те, що ми просимо, зазвичай виконується формально: які напишемо запитання, ті місцеві поліцейські й ставлять підозрюваним. Але ж специфіка полягає в тому, що в процесі розмови дізнаєшся додаткову інформацію, знаходиш зачіпки, з’являються нові запитання».
Навіть процедура встановлення даних про іноземців через українське законодавство надто складна. Наприклад, міжнародне доручення має пройти кілька ланок затвердження та погоджень: регіональний підрозділ – Міністерство внутрішніх справ – Генеральна прокуратура. Аналогічно й відповідь. І на кожній із ланок погоджень доручення можуть повернути назад слідчому із зауваженнями. Тоді вся процедура починається спочатку. Результат – відповіді на міжнародні доручення йдуть довго. А кримінальну справу треба передавати до суду. Тому слідчі виділяють матеріали справи стосовно підозрюваних за кордоном в окреме провадження. І «висять» такі справи роками.
Читайте також: Індекси невільницьких ринків
НЕДОСЯЖНІ КІПРІОТИ
Нещодавно у Львові судили Мар’яну Коритич. Її визнано винною в торгівлі людьми. Пані відправила в сексуальне рабство двох львів’янок. Можливо, і більше, довели обвинувачення лише щодо двох.
Адвокат однієї з потерпілих Теофіл Осадець розповідає, що подруг зустріли в аеропорту самопроголошеної Турецької Республіки Північного Кіпру. Далі в мікроавтобусі разом з іншими дівчатами повезли на медогляд. Опісля подруги опинилися в нічному клубі за містом. Увечері танцювали стриптиз, а після 23-ї їх змушували займатися проституцією. Одночасно працювало до 15 жінок.
Львів’янкам пояснили: за дорогу та працевлаштування вони винні по $5 тис. А потім за надуманими підставами накладали штрафи – штучно збільшували борг. На виклик їх возили з постійною охороною. Одна із дівчат психологічно не витримала: нервові зриви та психози. Їй купили квиток і відправили назад в Україну. Однак попередили: розкажеш щось правоохоронцям – і твою подругу знайдуть лише шматками.
Мар’яну Коритич покарано. Але бордель, у який вона вербувала жінок, і далі працює, туди везуть нових полонянок. Назва нічного клубу – «Сексі Леді», він розміщений на виїзді із села Геролаккос (Алейкой) неподалік Нікосії. Власник – Хаккі Бейаз. На Кіпрі з вербувальниками контактує такий собі Тагір. Права рука Хаккі Бейаза – Хакан Самерлі (Сурмелі). Він зустрічає дівчат в аеропорту, возить їх на медогляди, бере в клієнтів гроші, накладає штрафи, б’є.
Інтерпол повідомив: «Встановлено, що Хаккі Бейаз примушує українок до проституції. Його звинувачують також у торгівлі наркотиками». Та вдіяти ніхто нічого не може – ні наші правоохоронці, ні міжнародні структури. Чому? Інтерпол відповідає: «Згадана територія перебуває під контролем турецьких військ».
ПРОВИНА ЖЕРТВИ
«У багатьох випадках кримінальні справи щодо сексуальної експлуатації не порушуються взагалі або закриваються, не дійшовши до суду, – каже Олена Кальбус, психолог Західноукраїнського центру «Жіночі перспективи». – Тому що потерпілі, зокрема, вкрай неохоче йдуть на контакт із правоохоронцями. Жінки бояться розголосу, що факт зайняття проституцією стане відомий загалу, рідним та близьким. Багато хто боїться помсти бандитів».
Читайте також: Загасити червоний ліхтар
Злочинці постійно знаходять нові схеми. Кілька років тому дівчат за кордон масово відправляли під виглядом студентських практик. Спудеїв із коледжів, технікумів та ліцеїв, що вчилися на менеджерів з туризму чи управлінців із готельного господарства, під час проходження практики втягували в проституцію. Дедалі частіше торгівці людьми прикривають свою діяльність шлюбними агенціями.
«Особи, які отримують прибутки від сексуальної експлуатації за кордоном, володіють значними коштами й мають можливість найняти досвідчених адвокатів, – підсумовує Олена Кальбус. – Ті легко «розвалюють» кримінальні справи: чинять постійний психологічний тиск на потерпілих. Мовляв, самі погодилися займатися проституцією. Адвокати грають на почутті провини, яке притаманне більшості жертв сексуальної експлуатації».
Усі ланки в торгівлі людьми виявити складно ще й тому, що частішають випадки, коли навіть саме вербування відбувається за кордоном. На це звертає увагу Ігор Гнат, керівник благодійної організації «Регіональний Центр соціальної адаптації». Чоловік разом із однодумцями визволяє українок із сексуального рабства.
«У Європі, на Близькому Сході, в Африці є наші дівчата, які ніколи не йшли добровільно в проституцію, а заробляли гроші іншою працею: покоївками, посудомийками, прибиральницями, доглядальницями стареньких, – розповідає пан Ігор. – Вони потрапляють у тенета людей, які з проституції мають шалені прибутки. У їхньому арсеналі безліч засобів примусити жінку працювати в секс-індустрії: від класичних затягування в борги і погроз до обману».
«Інший різновид торгівлі людьми – продаж жінок збоченцям, – зазначає Гнат. – Він нею побавиться, а далі долю жертви передбачити складно: перепродасть, у карти програє або камінь на шию. В одній із європейських країн ми визволили Світлану (ім’я змінено) від рук ката. Той тримав бранку на ланцюгу, знущався і все знімав на відео… Ми вдерлися в будинок, знайшли прикуту полонянку. Але як садиста притягнути до відповідальності? Ми ж потрапили в його помешкання незаконно – чекати довше не могли, бо він готувався перевезти Світлану в інше місце. І дарма що мали величезну сумку з відеокасетами записів знущань над українкою – докази зібрані незаконним шляхом! Іти в місцеві правоохоронні органи? Збоченець уник би покарання. Натомість мене самого притягнули б до кримінальної відповідальності».
Чиайте також: За кордонами прав