Підтвердженням цього може слугувати те ж таки позачергове засідання ВР, на якому розглядали звільнення низки одіозних суддів часів Януковича. Раді доводилося голосувати за окремих персонажів ледь не зо три десятки разів, оскільки не вистачало то десяти, то п’яти голосів. А кількість порушень Регламенту, які сталися того дня, годі й порахувати. Та й саме голосування відбувалося в крайні терміни. Незважаючи на те що подання на окремих суддів лежали в парламенті кілька місяців. Фактично народні депутати продемонстрували, що, попри декларований президентом і не тільки курс на зміни, політикум цілком влаштовує нинішня ситуація. Адже кому захочеться втрачати «своїх» суддів і розбирати суддівську систему пана Портнова?
Як відомо, з 30 вересня почали діяти згадані вище зміни до Конституції. Парламент утратив можливість звільняти суддів, Вища рада юстиції (ВРЮ) фактично припинила своє існування, а суддівський корпус дістав самоврядування. Здавалося б, зміни позитивні: збільшення незалежності судової гілки влади, зменшення можливостей для впливу на Феміду. Але якщо придивитися, то стає зрозуміло, що за гарним фасадом слова «реформи» тривають ремонтні роботи. Подекуди дуже й дуже мляві.
Читайте також: Пряма дія
Після ліквідації ВРЮ її місце посіла Вища рада правосуддя — орган, відповідальний за призначення та звільнення суддів. Його створення було передбачене законами, які Рада голосувала в червні нинішнього року. До повноважень цього органу суддівського самоврядування належать: призначення суддів на посади, утворення органів для розгляду справ щодо дисциплінарної відповідальності суддів, ухвалення рішень про звільнення суддів, надання згоди на затримання чи арешт судді, ухвалення рішень про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя, ухвалення рішень про переведення судді з одного суду до іншого, погодження кількості суддів у тому чи іншому суді, участь у визначенні видатків держбюджету на утримання системи правосуддя, перерозподіл бюджетних видатків між судами, призначення та звільнення голови Державної судової адміністрації. І це ще не повний перелік прав та обов’язків новоствореної Вищої ради правосуддя. В ідеалі вона мала почати свою роботу 30 вересня, у день, коли запрацювали зміни до Основного Закону. Проте все сталося трохи інакше.
Члени ВРЮ 30 вересня автоматично набули статусу членів ВРП. Окрім тих, хто за посадою не має права перебувати у Вищій раді, а це генеральний прокурор та міністр юстиції. І тут вони мали б почати виконувати свої функції, але закону, який регулював би діяльність Вищої ради правосуддя, немає. Виникла ситуація, коли члени ВРП є, а структури як такої поки що не існує. Згідно з Конституцією органи державної влади мають діяти на підставі й у спосіб, прописані цією самою Конституцією та законом. Конституційні зміни визначили підстави, але не спосіб. Наразі в Україні існує лише законопроект № 5180, який подала Адміністрація президента до парламенту 23 вересня цього року.
Документ визначений як невідкладний, а на більш як 70 сторінках сформульовані принципи й правила, за якими судді мають самі собою керувати. У перехідних положеннях документа зазначено, що в разі ухвалення частина його починає діяти не раніше ніж 30 вересня. Ще частина — у 2017-му. Тобто в АП таки сподівалися, що парламент зробить над собою зусилля й проголосує документ до початку дії змін до Конституції. Утім, на сесії в депутатів до нього руки так і не дійшли. Комітету з питань правової політики та правосуддя законопроект направили 26 вересня. Попри невідкладний статус, 29 вересня, коли парламентарії таки мали змогу ухвалити документ та уникнути зайвих труднощів із реформою, його не проголосували. А вже 4 жовтня президентський законопроект заблокував позафракційний Євгеній Мураєв. Він подав свій документ про ВРП. А, як відомо, доки альтернативний проект закону не пройде всіх кіл парламентських процедур, основний не можуть винести на розгляд у сесійну залу. 5 жовтня проект Мураєва відправили на вивчення до профільного Комітету з питань правової політики та правосуддя. Минуло три тижні, а віз і нині там. У порядку денному Верховної Ради (принаймні на момент здачі матеріалу в номер) він навіть не значився.
Читайте також: Верховний суд оскаржив у КСУ судову реформу
Не минулося й без низки претензій до проекту закону з Банкової. Зокрема, мова про ухвалення рішення щодо затримання чи арешту судді. У тому вигляді, який існує зараз, порушника мають заздалегідь повідомити про розгляд питання його затримання, що даватиме змогу уникнути відповідальності. Але невдоволення здебільшого викликає обмежена можливість для громадськості співпрацювати з Вищою радою. Точніше, брак такої можливості. Громадська рада доброчесності, яка має змогу контролювати добросовісність суддів, жодним чином не впливатиме на ВРП, а співпрацюватиме лише з Вищою кваліфікаційною комісією. Саме вона, за законом, розглядає питання того чи іншого судді. Далі рішення ВКК отримує Вища рада правосуддя. І вона його або затверджує, або ні. Водночас думка Ради доброчесності не є обов’язковою. Якщо спростити, то картинка така: умовна суддя Царевич таки проходить кваліфікаційну комісію й отримує згоду на призначення суддею, попри негативний висновок громадськості. ВРП ж під час розгляду питання Царевич може звернути увагу на думку громадськості, а може її цілком законно проігнорувати. Крім того, та ж таки Громадська рада доброчесності не матиме можливості подавати скаргу на суддів і брати участь у дисциплінарному провадженні. До того ж ВРП у проекті закону має широкі можливості відмовити у скарзі на того чи іншого суддю. А особливо активних «скаржників» може банально заблокувати. Робота громадськості щодо зміни цих положень законопроекту поки що триває.
Попри такі мінуси, затягування з ухваленням законопроекту має кілька ризиків. Основні з них два. Перший — розгляд дисциплінарних справ щодо тих чи інших суддів. Оскільки це питання президентський законопроект зараховує до парафії ВРП, саме Вища рада має в такому разі розбиратися з дисциплінарними порушеннями й виносити відповідне рішення. Проте за відсутності закону, який регулював би її діяльність, ці справи просто збираються в стіл. За даними представників Реанімаційного пакета реформ, зараз у ВРП вже лежить приблизно 20 тис. (!) заяв щодо дисциплінарних порушень. І менше їх не стане. Таким чином, що довше робота ВРП буде заблокована, то менш ефективно й оперативно вона зможе розглядати такі заяви. Адже матиме вал паперів, який треба розгрібати.
Читайте також: Світ про Україну: реформатори, що розчаровують, літературна Одеса та польські дебати про Волинь
Друга небезпека — без закону, який регулював би діяльність ВРП, заблоковано призначення суддів на посади. Зокрема, призначення суддів Верховного Суду. Що довше ВРП не зможе почати працювати, то довше лишатимуться старий Верховний Суд та касаційні суди, сформовані в часи Януковича.
Як наслідок — з накопиченням цих проблем шанси в старої судової системи на самоконсервацію зростатимуть, а заяви про її демонтаж так і будуть просто заявами. Лишається вкотре сподіватися на «політичну волю Банкової», яка таки змусить депутатів ухвалити черговий невідкладний закон, і на здоровий глузд законодавця, що відірветься від своїх нагальних справ і дослухається до громадськості.