Деякі тенденції останніх кількох років – відкрита ворожість Москви до західної дипломатії, блокування глобальних ініціатив Заходу та утиски підтримуваних ним неурядових організацій – свідчать про те, що Владімір Путін полишив надії на тіснішу співпрацю з Європою та США і вважає їх ворожою силою. В останні місяці риторика російського лідера стала жорсткішою, неприязнь – відчутнішою, а поведінка – зухвалішою та провокаційнішою. Коли послухати звинувачення Кремля й подивитися російське телебачення, складається враження, ніби зараз у розпалі холодна війна й ніщо не змінилося з радянських часів.
Поворотним моментом були анексія Криму Росією та вторгнення до Східної України. Скандальне порушення повоєнного порядку в Європі змусило Захід суттєво переоцінити путінську РФ. Вочевидь, вона не є партнером і натомість стає ворогом. Як наслідок – західні санкції, різке засудження російської політики та поспішне відновлення стратегій оборони проти агресії Росії, які востаннє використовувалися за часів СРСР.
Та лише в останні місяці світ спостерігає за поверненням риторики й ворожості холодної війни. Нещодавно на саміті Великої двадцятки в Австралії провалилася чергова масштабна спроба обмежити дії Москви в Україні та сприяти мирному врегулюванню конфлікту. Перемовини були безпрецедентно відвертими. Прем’єр-міністр Канади Стівен Гарпер заявив Путіну, мовляв, тисну вам руку лише тому, що мушу, але маю сказати тільки одне: забирайтеся з України. Інші лідери теж не приховували свого ставлення, тож ображений російський президент – самотній і чужий на саміті – поїхав раніше.
Останній канал дипломатичного зв’язку було перекрито в результаті тривалої приватної зустрічі Анґели Меркель і Владіміра Путіна. Протягом чотирьох непростих годин канцлер Німеччини намагалася переконати очільника РФ, із яким раніше регулярно спілкувалася, змінити політику щодо України. Усе марно. Зрештою Меркель висловила обурення відмовою Путіна (за її висновком) співпрацювати та його відвертою брехнею щодо підтримки Росією українських сепаратистів. Якщо Берлін припинить переговори з Москвою, зруйнується останній місток і відповідно поглибиться розкол між Сходом і Заходом.
Тим часом криза між Сходом і Заходом посилюється. Майже щодня з’являються повідомлення про нові суперечки, звинувачення та погіршення обстановки. Західні санкції не лише згубно впливають на Росію, а й пришвидшують катастрофічне падіння цін на нафту. Рубль стрімко знецінюється. Зникають імпортні товари, а деяким росіянам бракує коштів на товари першої необхідності. Країна потерпає від масштабного відпливу капіталу. Багатьом російським держслужбовцям заборонено подорожувати за кордон – таким чином уряд намагається заохотити їх до відпочинку в Криму, щоб компенсувати величезні витрати РФ у зв’язку з анексією півострова.
Наслідком усіх цих труднощів є зовсім не хвиля протесту проти путінської влади – прості росіяни звинувачують в усьому Захід, державні ЗМІ закидають йому спроби задушити РФ і розв’язати нову холодну війну. Росіяни вважають себе жертвами західної ворожості, а войовнича позиція Путіна забезпечила йому безпрецедентну популярність.
Результат – ще ворожіше ставлення до Заходу. Як заявив Путін, розширення НАТО за рахунок колишніх країн ОВД було геополітичним переломом, на який Росія змушена реагувати, що передбачає відновлення польотів бомбардувальників далекої дії на противагу аналогічним діям американців поблизу кордонів РФ.
Російський лідер скаржиться, що США та їхні союзники в НАТО мають і весь час створюють нові військові бази в усьому світі, зокрема й поблизу кордонів Росії. За його словами, Альянс нещодавно провів масштабні військові навчання неподалік РФ, що, на думку Путіна (і він не помилився), були замислені як меседж Кремлю. Саме тому, переконаний він, Москва змушена здійснювати подібні маневри та повітряні операції для перевірки натовських дій у відповідь. За повідомленнями військовокомандувачів НАТО, протягом останніх восьми місяців зафіксовано 40 небезпечних чи сумнівних інцидентів – про таку кількість уже давно не йшлося.
Читайте також: Генрик Літвін: «Усі основні політсили Польщі мають однаковий підхід до України»
Особливо занепокоєні країни Балтії. У серпні Фінляндія відправила реактивні винищувачі у відповідь на нелегальні вторгнення російського літака у фінський повітряний простір – тричі за один тиждень. Президент Саулі Нійністе заявив, що світ «на порозі холодної війни нового типу». Таке застереження, що пролунало від країни, яка тримала нейтралітет у розпал холодної війни, свідчить про серйозну стривоженість у Скандинавії.
Кілька тижнів тому Швеція провела масштабну розвідувально-пошукову операцію: виникла підозра у вторгненні російської міні-субмарини у води країни. У часи холодної війни подібні «ігри» були не рідкістю. Підводний човен не знайшли, але Швеція переконана, що росіяни справді намагалися наблизитися до її берегів для шпигування за шведськими об’єктами. І була готова до прямої атаки проти будь-якого знайденого судна.
Усе це нагадує військові маневри Радянського Союзу і НАТО 20–30-річної давності. Повторюється також практика регулярного вигнання дипломатів від тієї чи іншої сторони за звинуваченням у шпигунстві. Так, 2014-го Москва видворила польського та німецького насамперед у відповідь на західні дії проти російських дипломатів, що підозрювалися у шпигунстві.
Погіршення відносин між Сходом і Заходом має згубний вплив на різні сфери. Західні бізнесмени дедалі більше утримуються від інвестицій у РФ – не лише через санкції, а й через побоювання, що їхні активи можуть бути незаконно конфісковані в разі погіршення ситуації. Культурні організації не бажають запрошувати російських виконавців на Захід через проблеми з візами та побоювання культурних бойкотів у зв’язку з непопулярністю путінської Росії. Програми культурного та освітнього обміну, що колись вважалися ідеальним способом подолання ворожості, загальмувалися.
Щоправда, у новій холодній війні порівняно з колишньою тривалою боротьбою між СРСР і Заходом є одна принципова відмінність. Цього разу немає ідеологічної конфронтації, Захід не боїться намагань Москви знищити капіталістичну систему. Нинішній конфлікт стосується не цілої політичної системи та ідеології, а лише поведінки і націоналізму конкретної людини – Владіміра Путіна.
Читайте також: Слава Рабіновіч: «Ніколи у своїй пострадянській історії РФ не залежала від імпорту настільки, як тепер»
Крім того, цього разу конфронтація не глобальна, здебільшого вона обмежується Європою. У часи холодної війни росіяни нерідко кидали виклик Заходу через союзників – приязні комуністичні держави або пов’язані з Радянським Союзом країни, що розвиваються. Нині жодні російські союзники не становлять загрози. Путінська Росія ізольована. Вона намагається налагодити відносини з КНР, щоб нейтралізувати наслідки конфлікту із Заходом та розвивати торгівлю, яка потерпає через санкції. Однак сучасний Китай не має особливої потреби чи зацікавлення в альянсі з РФ проти Заходу. Та й більшість росіян не пов’язують свого майбутнього з Піднебесною – країною, що завжди викликала підозри.
Головне завдання Заходу – протидіяти новому націоналізму Москви та автократії Путіна, не шкодячи при цьому простим росіянам і не ізолюючи країну від світової економіки, у якій вона відіграє важливу роль. Деякі західні військовокомандувачі завжди з підозрою ставилися до намірів росіян, тож не мають нічого проти загострення конфронтації. Та для більшості нова холодна війна – невесела перспектива, що не дає підстав сподіватися на швидкий прихід демократії в РФ. Якщо одна людина й одна ідея (націоналістичний експансіонізм) можуть поставити хрест на досягненнях останніх 20 років, Заходу справді варто бути насторожі перед лицем путінської Росії.