Цього дня, 19 квітня, на головній площі міста мав відбутися мітинг невдоволених гірників. Вони збиралися вимагати погашення боргів із зарплати й припинення закриття шахт. Акцію було призначено на 10:00 й анонсовано навіть у деяких сепаратистських групах. Але вже о 09:00 на площі було розбито кілька наметів, облаштовано майданчики для гри у футбол та хокей, розстелено мат, поставлено пару баскетбольних кілець та кілька столів із шахами. Температура зранку тоді була в межах 4 °С, дув сильний вітер, накрапав дощ. Проте шахісти не переставали грати. Діти в боксерських рукавицях духопелили одне одного просто біля пам’ятника Лєніну. Кількадесят школярів мовчки слухали лекції про важливість спорту в житті, іноді аплодуючи ораторові під пильним поглядом самого Ільіча.
Як відомо, «міцні господарники» в особі Захарченка й компанії довели шахтну галузь у «ДНР» до цілковитого колапсу: один за одним рудники Макіївки, Горлівки й Донецька стали закриватися після введення «зовнішнього управління». А на тих, які ще не припинили діяти, скорочують штат і масово відправляють робітників у неоплачувані відпустки. Понад те, у гірничих управліннях погрожують запровадити штрафи за — увага! — видобуток вугілля понад план. Те, за що раніше боролись і давали премії, тепер є підставою карати. Причина проста: навіть видобуте в межах зниженої норми вугілля припадає пилюкою на забитих складах: його просто нікому збути. Гірникам раз по раз розповідають, що вугілля почнуть постачати як не до РФ, то до Туреччини. Але ж людям просто нічим годувати сім’ї. Саме із цієї причини 19 квітня вони збиралися вийти на площу й виступити проти боргів із зарплати та закриття шахт.
Читайте також: «ДНР»: no exit
Однак «молода республіка» відзначилась і тут. Причому в буквальному сенсі: саме зусиллями руху «Молодая республика» на площі під дощем було зібрано близько сотні школярів, яких звільнили від занять, змусивши боксувати й грати у футбол. Тут-таки організували виставку з фотографіями якихось згорілих танків, а поруч на слизькому від дощу маті активісти «Русского медведя» в камуфляжі показували прийоми рукопашного бою та захисту від ножа. Ошелешені таким видовищем, шахтарі (їх, скажу задля справедливості, теж зібралося лишень півсотні) попростували до будівлі «профільного міністерства» і спробували вирішити свої питання бодай там. Після таких-ось подій у мене цілу добу запитували: «Як люди все це з’їли? Адже це абсурд». Не знаючи, мабуть, що буквально за кілька днів до того в окупованому Шахтарську врочисто відкрили… зупинку. Пофарбували стару чи справді спорудили нову в стилі СРСР (грубі, товсті бетонні блоки на випадок ядерної війни, без лавки), залишається загадкою. Кінцева, так би мовити.
Насправді того дня на площі Лєніна спрацювали за методичкою. Такий цирк був класикою КГБ ще з радянських часів. Навіщо заарештовувати півсотні шахтарів за «несанкціонований мітинг», коли його можна перекрити баскетболом? Питання в іншому: чи не виходить, що всі ми вже живемо в Північній Кореї, гордо тримаючи рівняння на світле майбутнє, щастя й заповіти старців із червоною зіркою?
Читайте також: Суворий Донецьк і тури до Чечні
Після подій у Донецьку багато хто порівнював «ДНР» із Чечнею. Де-факто вона вже давно не Росія, і російське законодавство діє там лише номінально. В одному зі своїх інтерв’ю Татьяна Локшина з Human Rights Watch зазначила: «Єдиний закон, який діє в Чечні, — «Рамзан сказав».
Імовірно, в «ДНР» «Рамзан» намагаються замінити на «Захар». Але це не зовсім так. На відміну від кавказької республіки з її племінною психологією, суворістю ісламу й традиційним переважанням особистого авторитету для радянської людини, яку намагаються виліпити на Донбасі, все це умовний рефлекс. Захарченко не має тут більш-менш значущого авторитету, і фокуси з площею трималися виключно на автоматах тих, хто «охороняв» звезених туди школярів. Але це й не КНДР. Наразі ще ні.
Людей тут дресирують, навчають любити всіляке рішення згори, хоч би яке воно було, переконуючи, що «влада» не помиляється. Якось іще до війни я був на лекції одного професора філософії, який розповідав, що знав громадян, котрі за Сталіна півжиття незаслужено просиділи в таборах, а коли вийшли, сказали: «Ну і що? Так, я був не винен. І все одно це правильно, що мене посадили, винні боятимуться». Отакий загальний гіпноз нині й у «ДНР». Читаєш коментарі до тієї «спартакіади» на площі — і поміж обурених, у яких фігурує нова кличка Захарченка — «фізрук», уже прослизають і такі: «Ну й добре, що дітей спорту вчать», «Це потрібно, тільки в неробочий час», «А хто вам сказав, що в республіці буде відразу все добре?». У «ДНР» немає незадоволених: люди тут щасливі й готові рівнятися на тих, у кого мікрофон. Принаймні саме так місцеві спікери й бачать реальність. І частина населення вже погоджується з ними. Але тоталітарний режим мов казино: він завжди у виграші, навіть якщо хтось іде з набитими кишенями. Одного разу почистять і їх.
Читайте також: Зарплати окупованого Донецька