Ті, хто безпосередньо причетні до пересадки людських органів, лікарі- трансплантологи, нашого брата журналіста, м’яко кажучи, недолюблюють. І є за що: навіть у мене, далеко не фахівця в цій галузі, окремі «страшилки» колег про торгівлю органами викликають іронічну посмішку. Але лікарям не до жартів. І річ не лише в іміджі, але й у тому, що після таких публікацій починаються правоохоронні перевірки медичних закладів.
Автора цих рядків один із заступників директора профільного закладу (тут і далі назви установ і прізвища людей не вказую з етичних міркувань) навіть виставив за двері. Після того, як я поцікавився порядком проведення аналізу на тканинну сумісність (імуногенетичне типування). Ні, запитання це не таке вже й невинне: потенційний донор обов’язково має пройти серед інших і таку процедуру, якщо хоче віддати комусь свій орган. Або продати. Впливовий функціонер Міністерства охорони здоров’я за кілька тижнів до згаданого випадку запевнив, що аналіз на тканинну сумісність – процедура цілком доступна й коштує близько тисячі гривень. Будь ласка, є бажання – платіть гроші й діагностуйтеся на здоров’я. У перспективі, як вважають учені мужі, кожен громадянин мав би пройти імуногенетичне типування. Це полегшило б діагностувати хвороби й боротися з ними. Ну, і якщо громадянин згоден, аби у випадку смерті його органи пересадили хворим, то це пришвидшило б пошук сумісного кандидата.
На запит Тижня один із інститутів, що спеціалізується на пересадці органів, повідомив: «Без спеціального припису лікаря відділення трансплантації аналіз не проводиться». Але запевнив, що пацієнтові ця процедура нічого не коштуватиме. Ніби нічого дивного, але згаданий вище чиновник говорив саме про цей заклад. Тут же, за власним твердженням, проходила всі необхідні обстеження людина, яка вирішила продати для пересадки печінку. Печінка хворому не підійшла, тож донор запропонував власну нирку авторові цих рядків.