Чи знали ви, що Україна ніколи не вступить до НАТО, бо нам не вдалося цього зробити за останні 1500 років? І взагалі, це організація, яку повністю інфільтрували собою головні вороги України («від Туреччини до Лівонського ордену, не кажучи вже про Румунію»), які століттями «вимагали наших територій, викрадали наших жінок, палили Україну» й тепер об’єдналися проти того, «хто ніколи першим на них не нападав» (підказка — ідеться про Російську Федерацію), і хочуть заманити Україну у свої ворожі натовські лапи, щоби безжально розправитися з єдиною порядною країною в регіоні (підказка — ідеться знову про Росію).
Тепер дозвольте пояснити, що ж за маячню ви щойно прочитали. Це майже дослівне відтворення тексту, який виголосив народний депутат України Нестор Шуфрич у прямому ефірі доволі рейтингового політичного токшоу на не менш рейтинговому телеканалі «1+1». Пікантності цій ситуації додає те, що Шуфрич є головою Комітету ВР з питань свободи слова і на власному прикладі демонструє, що свобода слова в Україні може бути геть безмежною та вільною і від необхідності спиратися на факти, і від здорового глузду взагалі.
Іще місяць тому на українському медійному просторі буяв і квітнув заповідник російських наративів, відомий також як «група каналів Медведчука — Козака», і навіть якщо ви геть не стежите за ситуацією на ринку, то навряд чи не чули про одномоментне прикриття цієї фабрики паніки й істерики на телечастотах. І зараз саме час зупинитися, глянути на ситуацію уважніше і зрозуміти, до чого тут цитування Шуфрича.
Напередодні відключення ZIK, «112 Україна» та NewsOne мали на трьох спільну частку у 3% (аудиторія 18+, уся Україна). Такий незначний вплив нехай і концентровано інформаційних каналів не міг би капіталізуватися в потужний рейтинг на рівні 16—20 партійних відсотків для ОПЗЖ та стабільне третє місце в потенційних президентських перегонах для Юрія Бойка. Цифра три не здатна перетворитися на 18 без додаткового множення, і множення відбувається на безлічі додаткових платформ, які можуть і працювати лише на ОПЗЖ, і обслуговувати їх ситуативно в разі збігу інтересів.
Читайте також: Другий фронт. Як «Слуга народу» та «Європейська Солідарність» пропонують боротися з колабораціонізмом
Варто зазначити, що головні симпатії ці «регіональні» політичні гравці завжди завойовували аж ніяк не через фасадний образ «господарників», а завдяки своїй відвертій проросійській позиції. Це вдалося зробити сім років тому, цю саму начинку вдається згодовувати навіть зараз, на восьмому році війни. І тут ми повертаємося до Шуфрича, бо те, що він робив в ефірі з «1+1» (який теж трохи медведчуківський, бо Оксані Марченко належить понад 8% акцій телеканалу) якраз і є яскравою ілюстрацією викривлення реальності для українців із допомогою старанно розписанних і водночас відверто абсурдних наративів.
Як бачимо, вороги навколо всі, навіть Лівонський орден, якого вже 460 років як не існує, але в жодному разі не Росія. За тиждень Нестор Шуфрич знову сидів в ефірі того самого шоу й розповідав «кремлівську правду», але вже на тему Харківських угод.
Так, канали Медведчука прикрили, але ж працюють усі інші телеканали, які не гребують тим, щоб запрошувати цинічних спікерів і давати їм безмежне право виголошувати будь-що, називаючи це «в кожного своя правда». А правда буває така — пояснювати агресію Росії «самозахистом» від НАТО і взагалі називати окупацію українських земель «історичною необхідністю»; наголошувати на тому, що в нас тут «громадянська війна» і якщо в ній є якісь зовнішні гравці, то це злочинна Америка, яка нас насправді вже колонізувала; говорити про «злочинний переворот», Сороса, Ротшильда, чіпування від Білла Ґейтса, «насильницьку українізацію» та надзвичайні утиски всіх, хто хоче мати «право на рідну мову» і свободу молитися в Україні саме РПЦ. А ще це зітхання на тему «коли Янукович був президентом України, то Луганськ, Донецьк і Крим були українськими», «Турчинов здав Крим без супротиву» та «ОПЗЖ єдині, хто може домовитися з Путіним і зробити долар знову про 8 грн». А як закріплення теми — бац! — включення у студію Азарова. Це якась парканадцята частина меседжів, які в густому концентраті виголошували щохвилини ефірів на каналах Медведчука й у розбавленому іншими спікерами вигляді виголошують в ефірах телешоу, у яких не гидують відмовою від базового принципу медіа — достовірності.
Особливе місце за всеїдністю серед телеканалів посідає новоспечене дитя Ріната Ахметова канал «Україна 24», який після перегляду хочеться переназвати «РУкраїна 24». По-перше, тому, що Савік Шустер у своєму іменному шоу відіграє ще декоративнішу роль щодо гостей, аніж Наталя Мосейчук. По-друге, завдяки тому, що після запуску каналу на нього перекочували декілька найпомітніших облич медведчуківських медіа — Василь Голованов (і його друг Дмитро Гордон), Тигран Мартиросян (який за всю телекар’єру так і не спромігся змусити себе говорити українською), Наталія Влащенко з її гуртком адептів совка на чолі з Бужанським і надзвичайно повторюваним пулом гостей у «харді» (Добкін, Пальчевський, Смешко, Гордон, Співак, Мураєв, Верещук, Піскун). Ну, й окремо Іван Яковина з міжнародним російськоцентричним оглядом та Євґєній Кісєльов, який і хотів би, але не зможе перепрошити бачення світу під українську оптику.
Читайте також: Девід Саттер: «Деокупація Криму та Донбасу — це питання часу»
Більше на цій ниві в медійному полі старається лише Євген Мураєв і його канал «НАШ», який правильно було би назвати «ЇХНІЙ». Після відключення медведчуківських каналів частка медійного дітища Мураєва зросла в 3,5 раза (але так і не сягнула 2% загальної частки телевізійного пирога). Останніми днями на каналі активно розповідають глядачам, що головними співучасниками й винними в окупації Криму є ми самі, і водночас невпинно пояснюють, чому півострів більше ніколи не буде українським.
Канал «Інтер» також радо постачає свої ресурси умовним Бойкам у міксі з совєтськими наративами, але в їхньому випадку скидається на те, що навіть сама команда в канал уже не вірить і робить свою роботу радше з гуманітарною місією — проводити пригодованих пенсіонерів у останню путь під таке звичне «Этот День Победы порохом пропах». Просто буквально попіл до попелу, прах до праху.
Загалом, для «балансу думок» на свої проєкти запрошувати сумнівних спікерів готові майже всі, просто хтось дає свободу маніпулювати, а хтось її обрубує. І тут я особливо хочу порекомендувати випуск «Зворотнього відліку», із якого той самий Шуфрич пішов на знак протесту. Тож із «Суспільного» Шуфрич утік, а на «1+1» у нього, схоже, абонемент на сезон.
Але не телевізором єдиним. Досить ефективним поки що залишається закордонне подружжя Шаріїв, які головною метою свого існування зробили роз’їдання залишків мізків тих, кому їх вистачило, щоб увімкнути інтернет і знайти там Анатолія. Знайшли Анатолія, а далі можна прокачувати людей ненавистю до власної країни через пояснення, що вони живуть у «нєдогосударствє» та «банановой рєспублікє», де навколо «кастрюлєголовиє», «тупиє патріоти в вишиванках». Ментальний геноцид, спрямований на самознищення.
Схожим гравцем є й Олеся Медведєва з ресурсу з дивною назвою «Страна.ua», адже якщо вже «ua», то мало би бути «Країна». Олеся ще кілька років тому організовувала патріотичні акції, а зараз так переймається «тотальной украінізациєй», ніби за кожне неправильно сказане слово «паляниця» сама отримує 100 ударів батогом. В арсеналі Олесі також є «соросята», «розпалювання ворожнечі оголтєлимі патріотамі» та прагнення вакцинуватися російським «Спутником V».
Водночас і Шарії, і Медведєва видаються малятами на тлі адепта золотих пірамідок Дмитра Гордона. Антиукраїнські настрої малят очевидні після перегляду одного-двох відео, а от якщо не систематизувати меседжі Гордона, то здається, що йому справді болить за Україну, що він готовий кинутися у двобій навіть із Гіркіним, а Медведчук — то взагалі «головний ворог України». Але якщо шкрябнути глибше, то весь біль Гордона зосереджений на повторюванні з наполегливістю дятла, що «Украіна на грані распада» (чистісінький аналог «нєдогосударства» Шарія), двобій із Гіркіним виливається в те, що Гіркін отримує безумовну можливість кілька годин говорити все, що завгодно, без супротиву й сумніву з боку інтерв’юера, а щодо Медведчука — то він хоч і ворог, але найпотужніший, така просто інтелектуальна глиба, усім ворогам ворог і сильнішого немає, аж неясно, чи це критика, чи пресреліз.
Читайте також: Військово-юридичний формалізм
І ще один нюанс щодо російських наративів. Ті, хто їх просуває, водночас працюють на те, що російська мова не втратила своїх позицій у нашому просторі ні на крапелиночку. І Гордон, і Влащенко, і Бацман, і менші гравці ринку ютуб-інтерв’юерів мають цікаву звичку починати розмову зі вступного «нас дивляться в усіх країнах світу, тому давайте російською», на що співрозмовники погоджуються, як дресировані макаки. І що відбувається? Не факт, що частка тих, хто не розуміє української, становитиме значний відсоток, але факт, що українська аудиторія недоотримає контент рідною мовою, до того ж від спікерів, які цікаві насамперед, а часто й переважно тільки українцям, як це було з прессекретаркою Зеленського Юлією Мендель. Така вимога до запрошених — це не робота на світову аудиторію, це робота на «русский мир» і не більше. Нам нав’язують, що українську і в Україні може хтось не розуміти, а російська — це не відверта політична позиція інтерв’юерів, а мова міжнародного cпілкування.
І що ми маємо в сухому залишку? Юлія Мендель започатковує медійний проєкт, у якому гидотно наслідує російських пропагандистів. Вона впевнена, що це протистояння, а не підігравання. І тут погані новини для Мендель — та аудиторія, яка зацікавлена була би почути її слова й позицію держави, хотіла би чути їх українською, бо зацікавлені вже на нашому боці, а перехід на мову ворога у спілкуванні з ними — це демонстрація абсолютного нерозуміння ні того, як функціонує ринок, ні суті війни, яка триває вже восьмий рік.
Медведчуківські канали прикрили, але в медійному просторі не розвиднілося — російські наративи від цього тільки почали активніше проривати на альтернативних майданчиках. І в будь-який найнеочікуваніший момент звідкись може вистрибнути умовний Шуфрич із нагадуванням про те, що Україні не варто вступати в НАТО, бо Лівонський орден нападе.