Канада, як і країни Європейського Союзу, оголосила, що прихистить охочих громадян України на 3 роки, гарантуючи їм можливість навчатися, працювати й отримувати необхідну допомогу для побудови хоча б тимчасового життя далеко від рідної країни в стані війни. Щодня у двох візових центрах у Варшаві й Берліні приймають понад 6500 заяв. Дотепер клопотання подали майже двісті тисяч біженців, з яких в’їзні візи отримало вже 80 тисяч осіб.
Кількість біженців наближається до 6 мільйонів. Найчисельніша група зупиняється у країнах, які є західними сусідами України, зокрема до Польщі в’їхало вже понад 3 мільйони осіб, частина з яких вирушає далі на захід, північ і південь Європи.
Таке масове переміщення населення Європа пам’ятає з часів Другої світової війни. Що все це означає нині? Одне можна сказати без сумнівів: демографічна ситуація в Європі змінюється швидко й досить непередбачувано. Залежно від того, як довго триватиме війна і її наслідки, еміграція може бути коротко- або ж довготерміновою. Якщо війна закінчиться відносно швидко й Україна збереже свою територіальну цілісність, більшість біженців, мабуть, захоче повернутися до своїх рідних, до своїм малих батьківщин, щоб відбудувати своє життя в Україні. Якщо війна затягнеться, а Україна зазнає значних і глибинних руйнувань інфраструктури, все почне ускладнюватись. Варто усвідомити, що всі європейські країни потерпають від несприятливих демографічних змін. На багатому Заході народжується дедалі менше дітей, а країни Східної Європи впродовж останніх тридцяти років пустіли через великі масштаби еміграції до заможніших держав на заході. Лише з Польщі емігрувало понад два з половиною мільйони людей. Як би прикро це не звучало, навіть у цій трагічній ситуації українці стають потрібними для заповнення демографічних нестач у більшості європейських держав. 2020 року за короткотерміновими візами в Польщі працювало майже півтора мільйони українців. Тепер ситуація радикально зміниться з точки зору легалізації проживання, усі новоприбулі отримують право на проживання, роботу, навчання, лікування у країнах Європейського Союзу на три роки. З одного боку, три роки — це небагато, але з іншого — багато з тих, кому вдасться пустити коріння, може, прийняти рішення про продовження свого перебування на невизначений час. Із кожним роком їм буде все важче повернутися до рідної країни, де економічна ситуація вже багато років залишатиметься гіршою, ніж у країнах їхнього “тимчасового” проживання. Більшість біженців — це жінки з дітьми, а вони будуть дуже швидко інтегруватися в нове середовище, і повернення відкладатиметься заради забезпечення дітям кращого, безпечнішого майбутнього. Якщо в якийсь момент до них приєднаються чоловіки й батьки, які до завершення війни мусять залишатися в Україні, то можливість заміни тимчасової еміграції на постійне проживання, стане спокусою, з якою доведеться мати справу. З великою ймовірністю ми можемо прогнозувати, що країни Європи будуть зацікавлені в тому, щоб затримати в себе назавжди якнайбільшу кількість нової хвилі емігрантів, при цьому європейських емігрантів, до яких вони точно будуть прихильніші, ніж до дотеперішніх емігрантів з Африки чи Близького Сходу.
Для деяких країн поява мільйонів емігрантів з України стане ніби переведення годинника історії у часи до Другої світової війни. У Польщі українці знову стають великою і значною національною меншиною, також і в політичному вимірі. Буде дуже цікаво спостерігати цей неочікуваний процес європейської інтеграції України шляхом поступового занурення її громадян у повсякденне життя так багатьох держав Європейського Союзу.
У Канаді, на відміну від Європи, немає проблем із демографічною ситуацією, а іммігранти віддавна є головним фактором зростання населення цієї розлогої країни, територіально другої найбільшої держави у світі, в якій проживає заледве 38 млн людей. Щороку визначаються квоти для нових іммігрантів. Цьогоріч Канада має прийняти 400 тисяч іммігрантів, зокрема українців, які бачать своє майбутнє якнайдалі від війни. Уряд Канади не визначив квоти для біженців з України, а значить, прийме їх стільки, скількох спроможеться опрацювати бюрократична система, тому й потрібна допомога з боку організацій і людей, які лобіюють інтереси громадян України. У такій ролі в Варшаві й опинився мій добрий знайомий Нестор, канадець, вихований в українському дусі, який добре знає українську, але при цьому й “native speaker” в англійській.
З кінця XIX ст. з певними часовими проміжками в Канаді з’являлася чергова хвиля українців. Спершу це була еміграція з Австро-Угорщини й Російської імперії, потім з держав, що постали на їхніх руїнах, тобто з Польщі, Чехословаччини, Угорщини, Совєтської України, а з 90-их років минулого століття з незалежної України. З початком війни наростає нова, п’ята хвиля, яка розтікається по світу, і тільки час покаже, наскільки вона буде розлогою і тривалою.
Колись ми опишемо й проаналізуємо цей феномен, адже необхідна емпатія і всебічна допомога, і ця допомога надходить з усіх закутків світу. Тисячі людей присвячують свій час і власні кошти, щоб зробити життя українських біженців хоч трохи стерпнішим. Один із них — Нестор, листоноша з Торонто.