Новини писалися «несолоно-прісно», щоб ні в кого після прочитання не піднявся тиск і щоб ніхто нічого особливого не дізнався. Трохи розумнішими за середньостатистичного громадянина могли бути тільки «експерти з читання поміж рядків» і слухачі заборонених та блокованих ідейно-диверсійних радіостанцій. Виходить, що читачів, слухачів і глядачів уберігали не тільки від об’єктивної правди, а й від баласту суб’єктивних поглядів і поверховості журналістів, із якими ми стикаємося зараз.
Часто суперечливі, невиважені й свідомо неправдиві статті не конче мають трактуватися як однозначне зло. Хоча б тому, що вони викликають жваву полеміку, сприяють виділенню адреналіну й таким чином спонукають до пошуку об’єктивної правди. Зрозуміло, що невід’ємним елементом цього процесу є порив «сумніватись у всьому», який змушує глибше аналізувати й порівнювати. Знаємо напевно й те, що від деяких статей пахне копійкою. «Чий хліб їсть, під того дудочку й скаче», – скаже про такого автора досвідчений читач. Він знає, що робити: вірити не слід, а от ім’я запам’ятати згодиться.
Іноді кількість таких авторів дивує. Але нічого нового в цьому немає. Наші предки застали щось подібне після нацистської окупації, а потім після радянської. Тепер ми на черзі. Чи очікує нас знову окупація? Адже згадані вище автори своїми опусами, вочевидь, готують собі передумови, щоб потім потрапити в милість до майбутніх господарів. Зрозуміло й те, кого вони собі вибрали в нові окупанти. Бо ж пишуть повністю в чужих інтересах, а нерідко й відповідно до чужих інструкцій.
Однак є категорія журналістів, які пишуть в одному контексті з російською пропагандою, але, здається, самі цього не усвідомлюють. Тут уже йдеться про непрофесіоналізм, незнання й велику наївність. Наприклад, нещодавно я прочитав статтю із думками пересічних нідерландців про падіння літака в Східній Україні, коли загинули 193 їхні співвітчизники. Авторка переконує читачів, що ці прості голландці не мають претензій до звичайних росіян. «Вони хочуть одного: щоб провели розслідування й покарали винуватців», – стверджує чеська наївна душа. Можливо, вона не знає, що Владімір Путін має в Росії 85% підтримки серед громадян? Його популярність збільшується разом зі зростанням агресії. «Такий цар нам потрібен», – кажуть звичайні росіяни. А цар передає це послання західним лідерам: «Я тільки виконую волю свого народу». Аргумент про те, що статистика популярності Путіна – брехня, тут не проходить. Ідеться, власне, не про цифри, а про те, як Кремль їх використовує для підтримки узурпації влади. Зрештою, ми досі не почули з Москви жодного серйозного сигналу незгоди з путінською політикою. Навпаки, російське телебачення демонструє надзвичайний рівень віртуозності, показуючи одностайність царя з народом. Тому й не можемо вірити в наївну казку про злих чаклунів нагорі й добрих звичайних громадян.
І хоча зараз період шкільних канікул, мені пригадалася моя викладачка історії. «Як узагалі може бути, щоб такий культурний європейський народ, як німці, повірив якомусь божевільному з вусиками й танцював під його дудку?» – запитувала вона студентів. Сьогодні, маючи трагічний досвід і нацизму, і більшовизму, ми вже знаємо відповідь на те запитання, проте в практичному політичному житті досі не можемо перенести цей корисний досвід на відносини з Росією. І це може призвести до ще однієї катастрофи європейського масштабу.
Ми повинні зупинити Путіна й зробити все для того, щоб російський народ зрозумів, що політика імперіалістичної агресії, примітивного шовінізму й самодержав’я не принесе йому нічого, крім страждання, руйнування цінностей, міжнародної ізоляції і втрати національної перспективи. Потрібно вводити санкції щодо країн ЄС, які постачають у Росію спеціальні технології та зброю. Звільняти з посад тих європейських політиків, які братаються з Путіним і продовжують політику невтручання та бездіяльності, коли йдеться про конкретні заходи проти нього. Щоб допомогти громадянам РФ, необхідно якнайшвидше запровадити систему інформування російською мовою. Для цього слід використати найсучасніше обладнання для зв’язку й забезпечити радіо- й телесигнал на всій території Росії та Євросоюзу. Треба обмежити видачу шенгенських віз, заборонити видавати дозволи на роботу й ведення підприємницької діяльності на території ЄС для російських громадян, забезпечити суворий контроль за сплатою податків фірмами, власниками яких є росіяни. Такі заходи, спрямовані на обмеження перебування громадян РФ у ЄС й використання ними соціальних та інших переваг, мають стати частиною програми, метою якої буде зміна їхньої поінформованості та позиції. Для тих росіян, які стоять на засадах міжнародної співпраці й прагнуть будувати демократичну, миролюбну й квітучу Росію, потрібно організувати навчальні та робочі поїздки до Євросоюзу і всебічно підтримувати їхню політичну діяльність у РФ.
Я переконаний, що наша європейська мрія – жити в демократії, мирі й злагоді – дуже швидко стане зрозумілою народу Пушкіна, Достоєвского, Чайковского, Солженіцина, Сахарова, Політковскої… І він самоперепрошиється під неї.