Міркуючи в книжці «Загадка капіталу» (2001) про умови домінування капіталізму в західному світі, Ернандо де Сото говорить про переваги цієї системи для багатьох людей, одначе вказує й на певні обмеження. Одним із них є неспроможність продукувати капітал. Ідеться про певну парадоксальність, а саме про заощадження незаможних людей, загальна частка яких досить вагома. Змусити працювати ці кошти неможливо через недолугу правову систему країн, що розвиваються. Якщо на Заході власність доволі ретельно виписана, то в означених попередньо державах процес її фіксації нерозвинений. Це призводить, на думку автора, до появи своєрідного «мертвого капіталу». От і виходить, що вони можуть лише пасивно засвоювати винаходи капіталізму.
Сото помічає цікаву особливість. Є звичка розглядати капітал як дещо матеріальне. Та людство віддавна може оперувати віртуальними параметрами. Символічних систем винайдено чимало. І всі вони мають стосунок до капіталу. Тобто коли люди просто накопичують матеріальний капітал, який до того ж погано облікований, то вони не можуть зужиткувати всі його властивості. Сумарний капітал, яким володіють незаможні громадяни в так званому третьому світі, за підрахунками Сото, становить близько $9,3 трлн. Як так могло статися? Достатньо подивитися бодай на етимологію слова «капітал». Латиною воно означає голову корови, тобто тварини, яка тривалий час створює додану вартість (молоко, шкіра, м’ясо тощо).
Читайте також: Життя як видовисько
Розподіл праці й ринковий товарообіг Адам Сміт вважав основою збагачення. Саме комерція дала змогу людству збільшити продуктивність і отримувати капітал. Обмін передбачав наявність якоїсь абстрактної одиниці. Тому капітал і був такою потенційною здатністю примножувати статки. А гроші — це лише один із його виявів. Так, тільки збудувавши греблю, ми зможемо оцінити силу водяного потоку, з якого видобуватиметься енергія. Так само й активи потребують фіксації та впорядкування, розподілу, створення інфраструктури зв’язків. Потенційна вартість з’являється в момент, коли актив зареєстрований: із матеріального виміру він переходить у концептуальний. Щоб капітал запрацював, потрібно створити умови інвестування. Інакше використовувати власність можна буде дуже обмежено. Зареєстрована власність — це не лише можливості зиску, а й відповідальність, оскільки ухилятися від податків, ідентифікації, потенційних санкцій не вдасться. Звичайно, іноді власники й самі побоюються повноцінно реєструвати майно, позаяк кредитування та інвестиція стають ризиком, на який не всі погоджуються. Люди, що живуть у країнах, де капіталістична система наразі в стихійному стані, не мають економічної спритності й бояться потрапити в залежність або втратити власність.
Сото показує складний шлях реєстрації власності, яка переходить із матеріального у віртуальний вимір. Він наголошує, що примноження капіталу було пов’язане з удосконаленням системи власності. Звісно, капіталізм не можна вважати системою, що здатна всіх без винятку забезпечити благами. Критики капіталістичної системи порушували питання про те, чому в цих умовах задовольняються потреби меншості. Однак, на думку Сото, у західному світі ситуація поволі вирівнювалася завдяки створенню формалізованої системи власності. Захід тривалий час ходив манівцями. Та боротьба з нелегальним бізнесом, який перешкоджав легальним монополістам, породжувала революції, а високі податки тільки призводили до зростання невдоволення. Врешті-решт це обернулося потребою перерозподілу влади.
Читайте також: The медійний персонаж
Інтеграція та легалізація прав употужнили економіку, розширили ринок і примножили капітал. Це лише продемонструвало, що створення єдиного правового простору робить інституції міцнішими. Безперечно, така система не є бездоганною. Втім, усувати проблеми в ній простіше, ніж не випрацьовувати стратегії створення одного поля правил гри. Капіталізм і надалі бачиться дискримінаційним приватним клубом, але виходом із цієї пастки міг би стати вільний доступ до системи. Формалізовані правила, за висновком Сото, можуть гарантувати права всім громадянам, а не лише клубу обраних, адже збільшення прав власників вигідне всьому суспільству. Легальна власність дає змогу примножувати капітал, доступ до якого перестає бути привілеєм меншості. Варто помислити, що ліпше: збільшення безправних пролетарів чи легальних підприємців? Звичайно, нікого при цьому не варто примушувати ставати останніми.
Отже, вартість речей залежить від легкого доступу до інформації про них. Часто віртуальний аспект сприймається вороже, бо абстрактні речі жахають найбільше: символічні системи від алфавіту до електронних грошей не раз викликали недовіру й оголошувалися апаратом гноблення. Втім, може варто більше приділяти увагу освіті, а не заборонам?