Жан-Ів Ле Дріан, колишній французький міністр закордонних справ, зазначив у одному з недавніх інтерв’ю: «Альянси перероджуються. Трамп більше схожий на союзника Путіна, ніж західних партнерів. Бо кому від нього перепадає? Канаді, Данії, Британії, а ще — Німеччині… Він виправдовує російський напад на Україну… Це — зміна світового устрою, що сформувався в 1945 році».
Ле Дріан добре знає закулісні моменти того, як реагував світ на перші дні повномасштабного наступу: він тоді був міністром закордонних справ Франції. Нині Ле Дріан позиціонує себе «незалежним політиком». «Провідне питання: чи зуміють європейці говорити в один голос», – вважає він. У білому шумі переляканих зойків, що лунають з французьких телеекранів, його голос вирізняється тверезістю та твердістю. Як і Макрон, він закликає на панікувати, тримати стрій, згуртуватись у відповідь на нові загрози та давати відсіч.
«Ми підтримуємо Україну і візьмемо на себе всю відповідальність за забезпечення миру і безпеки в Європі. Така позиція відповідає засадничим інтересам Франції, і я є їхнім гарантом, – написав у Х (колишній твітер) французький президент Емманюель Макрон по завершенні другого неформального саміту на підтримку України в Парижі.
Наші зусилля, спрямовані на досягнення миру, і надалі керуватимуться наступними принципами, що відповідають нашим власним інтересам:
- Україна завжди має бути залучена [до переговорів], а її права повинні поважатися.
- Мир має бути тривалим і супроводжуватися надійними та гідними довіри гарантіями.
- Занепокоєння європейців питанням власної безпеки має бути враховане».
Хто б уявив, що саме Франція, яка століттями виглядала (і була) оплотом русофільства, матиме нині найтвердішу позицію на підтримку України? Проте ситуація не настільки парадоксальна, як виглядає на перший погляд. Відгадку треба шукати в ключових словах: «відповідність власним інтересам». Те, що безпека континенту залежить від міцного й тривалого миру в Україні, усвідомлюють також британці, поляки, литовці, латвійці, естонці. Та саме Макрон першим з європейських лідерів зумів публічно озвучити цю даність та почати будувати план дій.
Читайте також: Париж намагається консолідувати Європу на підтримку України
Варто визнати, що Франція має реальну базу, що дозволяє пропонувати іншим європейцям свою гру. Париж має в своєму розпорядженні дієздатну, професійну армію, з досвідом бойових операцій за межами країни, а також атомну зброю. Якщо британський військовий апарат технічно дуже тісно переплетений з американським, чи то через ядерні сили стримування, контроль над якими зберігає Пентагон, чи то через механізми обміну розвідданими групи «П’ять очей» (США, Австралія, Нова Зеландія, Велика Британія, Канада), французька ядерна валізка — під контролем Макрона. І нехай обидва паризькі саміти цього тижня ще не прийшли до якоїсь чіткої конкретики. «Рішення будуть прийняті в найближчі дні і тижні», – обіцяє Макрон.
Насправді у Франції не бракує тверезих голосів стосовно нової геополітичної розкладки, котра формується у нас на очах після обрання Трампа. Ніколя Тензер, Мішель Яковлефф, Франсуаза Том, Жан-Сільвестр Монгреньє, Веронік Наум-Грапп, Бернар-Анрі Леві та багато інших інтелектуалів, політиків, військових добре розуміють, що відбувається та проти чого потрібно дуже швидко гуртуватися.
Європа потенційно здатна стати гравцем у великій, планетарній політиці, якщо зуміє відкласти на потім дрібний егоїзм та інфантильну звичку оглядатись на інших.
Суб’єктність Європи? Цілком може статися, що вона з’явиться. Ніколи не кажіть «ніколи», допоки є порох у порохівницях.
Трамп намагається повернутись до американського континенталізму формату ХІХ століття. Звідси — нападки на Канаду, Гренландію, Мексику, Панаму, звідси — лють у відповідь на незгоду Києва подарувати наші рідкоземельні метали в обмін на дулю. Чи зуміє він досягти цілей? Зовсім не факт. Навіть якщо Трамп намовить Путіна «разом дружити проти Китаю», Пекін також може згадати про свою суб’єктність і почати діяти всупереч американським планам. Шукати союзників, бодай ситуативних, у Європі та поза нею, будувати свої стратегії.
Дорослість, — і людей, і держав, – приходить з вмінням відрізняти свої глибинні інтереси від капризів та страхів. Це значно важче, ніж виглядає на словах, але — реально. Імперії помирають, як і все, що колись зродилося. Кому, як не французам з британцями, добре про це знати? От і російська імперія — не виняток. Вона значно вразливіша, ніж намагається вдаватись, і це не так складно побачити, якщо абстрагуватись від страхів та упереджень.