Те, про що казали експерти та політологи напередодні виборів до Київради, дедалі більше підтверджується. Партія УДАР, абсолютний переможець київських виборів, яка набрала майже половину голосів, свого часу формувала свій список за двома квотами: від безпосереднього лідера Віталія Кличка та тоді ще найретинговішого кандидата в президенти Порошенка. І саме цим заклала велику бомбу під своє майбутнє, адже за квотою Петра Олексійовича до представницького органу київської громади зайшло чимало людей, наприклад, із команди екс-мера Черновецького, забудовницького лобі, як і просто тих, хто, власне, до УДАРу не має жодного стосунку. І ця бомба починає спрацьовувати.
Ті, хто сподівався на докорінне оновлення столичного законодавчого органу, можуть почуватися не те щоб розчарованими, адже до нього таки потрапило чимало громадських активістів та свіжих облич. Однак уся боротьба із забудовницьким лобі та київською номенклатурою ще попереду. На неї, цілком імовірно, піде вся каденція нинішньої Київради замість виведення міського господарства з катастрофічного стану, у який його ввели попередні роки панування тут Черновецького та Попова.
Читайте також: Депутат від УДАРу про президентські гасла
Розколотий список
Парадокс, але єдина досі не сформована в Київраді залишається фракція партії, яка з розгромним рахунком у 42,3% голосів перемогла на виборах і яка має дві третини мандатів. «За моєю інформацією, УДАР цілком може розділитися на дві фракції, – розповідає Галина Янченко, депутат від Демократичного альянсу. – Справді, вони так і не подали документів для офіційної реєстрації фракції. Не вірю, що цього досі не зроблено з якихось технічних причин, особливо враховуючи, що їхня людина очолює Секретаріат. Переговори ще тривають. У приватних розмовах самі ударівці кажуть, що навіть коли вони розколються, то все одно співпрацюватимуть із «Солідарністю» та УДАРом, чи як там вони називатимуться, однак у цьому є великі сумніви. До того ж не варто забувати, що кожна фракція має свої повноваження: участь і в погоджувальній раді, і в президії тощо. Тому створення двох фракцій ще може бути й кроком до встановлення додаткового контролю над Київрадою».
«Від самого початку УДАР не порадився ні з ким щодо важливих кадрових рішень, – стверджує депутат Київради від партії «Батьківщина» Ігор Луценко. – Усі призначення відбулися без узгоджень з іншими фракціями. Тобто решта депутатів уже в меншості». Тож нехороші тенденції до узурпації влади в Київраді однією силою вже проглядаються. Ось тільки сама ця сила не є консолідованою. Як твердять джерела Тижня в УДАРі, під час формування списку та мажоритарників чітко дотримувалися квоти від Кличка й від Порошенка. Тепер, після перемоги, під час формування керівництва всіх комісій Київради ця квота так само була дійсна: одна людина від частини УДАРу, орієнтованої на Кличка, одна – від пропорошенківської частини на чолі з Ігорем Кононенком, неофіційним «оком» президента по Києву, та Ігорем Баленком, власником мережі «Фуршет», який у минулому скликанні обирався від «Громадського активу Києва», проекту Черновецького, й лиш одна – від решти депутатів.
Як стверджують самі ударівці, ймовірність розколу на дві фракції дуже велика. Власне, на момент здачі номера консультації й досі тривають, хоча остаточне рішення має бути прийняте до 3 липня, коли відбудеться чергова сесія Київради. Керівник неформальної ударівської частини депутат Андрій Странніков каже, що до останнього відстоюватиме єдність фракції, бо люди голосували саме за назву «УДАР». Але як воно буде, не може спрогнозувати навіть він: «Знаєте, це як купити в магазині апельсини, потім прийти додому й побачити, що половина з них – мандарини. Ніби мандарин і фрукт непоганий, але ж відчуття того, що вас «натягнули», є. Тому нам не можна розпадатися на дві фракції».
Розглядаються варіанти, щоправда, залишитися в номінально єдиній фракції з почесним головою Кличком і двома заступниками, які керуватимуть по факту все одно двома. І все це через загальноукраїнський політичний рівень, де вже на всю триває підготовка до парламентських виборів.
«Порошенко розпочав підготовку до парламентських виборів, – продовжує Странніков. – І для нього дуже важливо, щоб його партія «Солідарність» та її ім’я хоч якось розкручувалися. Враховуючи, що ніде, окрім Київради, немає її представників, саме тут і буде зроблена спроба створити відповідну фракцію чи хоча б засвітити назву. Тобто, можливо, мені ще вдасться вмовити залишити єдину фракцію під назвою «УДАР – Солідарність». Як бачимо, місцевий рівень приноситься в жертву великим політичним розкладам, а те, що Київрада може знову потонути у чварах та інтригах замість реальної роботи, здається, президента не надто хвилює.
«У цієї Київради тільки півтора року, – пояснює Галина Янченко. – При цьому УДАР прекрасно розуміє, що на наступних виборах стільки точно не набере. Тому є великі побоювання, що забудовницьке лобі спробує за цей коротенький термін «відбити» своє перебування в Київраді. Тож скандалів, впевнена, не бракуватиме як через безпосередні приводи, що неодмінно будуть, так і через присутність нових політичних сил, зокрема моєї, які не входять до звичного пасьянсу й боротимуться з цими спробами жити по-старому, а також через публічність політичної сфери, яка різко зросла, що є досягненням Майдану. Тихенько красти вже не вийде».
Читайте також: Василь Гацько про ДемАльянс у Київраді
Забудовники й опозиція
Коли йдеться про забудовників, відразу згадується прізвище Черновецького, чиї часи для них були в буквальному сенсі золотими. Забудовне лобі чудово представлене й у нинішньому складі Київради.
«Група Черновецького ніяк офіційно не оформлена, але вона існує і об’єднується за принципом захисту спільних фінансових інтересів, – каже Галина Янченко. – Так само не можна говорити і про якесь чітке забудовницьке лобі в одній фракції: ці люди пройшли й за мажоритарними округами від досить різних сил. Але можу сказати, що вони цілком розуміють свій інтерес, чітко відстежують, хто і що про них каже, намагаються діяти на випередження. Підходять до мене, наприклад, тільки-но я виступила з публікацією проти них, знайомляться, посміхаються, наполягають на зустрічах, залишають візитки тощо».
«Не скажеш, ніби забудовницьке лобі сконцентроване тільки в одному угрупованні імені Порошенка, як про це зараз кажуть журналісти, – погоджується Ігор Луценко, громадський активіст, що нині є депутатом Київради від партії «Батьківщина». – Воно рівномірно розподілене майже за всіма фракціями, нікого білого й пухнастого немає і бути не може. Наприклад, ось пан Ніконов, головний помічник мера та голови КМДА Кличка, котрий входить, як бачимо, зовсім не в пропорошенківську частину. І я точно знаю: ця людина особисто наймала «тітушків», щоб нас били під час спроб забудови на Аскольдовій могилі 2008 року. Тому з ним як із «відповідальним забудовником» мені особисто все зрозуміло від початку, тим більше коли він пояснює свої дії принципом «не ми такі – життя таке», мовляв, то все погані чиновники. Хто, щоправда, заважав забудовникам тих чиновників «сковирнути», це вже інше питання. І саме він фактично керуватиме всім Києвом. Однак передусім треба стежити за двома головними комісіями: земельною і містобудівною. Власне там і лобіюватимуть свої рішення ці люди».
Читайте також: Чи стане УДАР партією влади?
Хоча демонізувати всю фракцію УДАРу теж не зовсім правильно. Як твердять усі опитані експерти й депутати, там є як цілком нормальні особистості, настроєні на конструктивну роботу, так і досить одіозні персонажі, з якими доведеться боротися за кожну букву та голосування. А от чи зможуть це робити інші партії, в складі яких по кілька депутатів, – велике питання.
«Я прихильник того, щоб уся решта депутатів, не від УДАРу, об’єдналась у велику фракцію, що дуже спростить роботу й зробить усіх сильнішими, – каже Ігор Луценко. – Однак боюся, що багато колег набагато скептичніше дивляться на такий розвиток подій. Бо є ще загальноукраїнський рівень, і він усе визначає. Навіть якщо, умовно кажучи, «Громадянська позиція» та Демальянс вирішать співпрацювати в Київраді, то зовсім не факт, що, скажімо, цей крок схвалить пан Гриценко. Та й узагалі, в нас мало людей у міськраді, що здатні зробити київську політику цікавою, хоча динамічнішою після Майдану вона стала однозначно. Але та ж таки Леся Оробець відмовилася від тутешнього місця».
«Не можна сказати, що ми вже в опозиції до УДАРу, – підсумовує Галина Янченко. – Зрештою, вони ще не встигли зробити нічого поганого. Однак, коли враховувати якість їхніх списків, принципи їх формування, відсутність єдності й спроби фальсифікацій під час підрахунку голосів у окружних виборчих комісіях, то ця партія не заслуговує ні на які 100 днів без критики».