У цій повісті тварини на фермі «Статок», очолені кнуром Наполеоном, постають проти людей в особі власника Джонса, виганяють його та починають самі всім керувати. Наполеон стає одноосібним керівником, захопивши владу з допомогою десяти великих собак, яких сховав ще цуценятами й вигодував у цілковитому підкоренні лише йому одному. Вільний і демократичний устрій поступово стає тоталітарним, Наполеон знищує незгодних, а замість семи заповідей, які на самому початку проголосили всі заколотники, лишає одну: «Усі тварини рівні, але деякі тварини рівніші за інших». Наприкінці твору свині вже мешкають у будинку Джонса й після недовготривалих сварок із сусідами-фермерами починають поводитися, як люди, та навіть мати схожий вигляд. Орвелл, звісно, задумував повість як притчу про СРСР і радянський устрій. Недарма в одному з українських діаспорних перекладів ім’я Наполеон переробили на Вісарйонов. Сатиричні твори швидко втрачають актуальність, але не так сталося, як нам бажалося й гадалося, і життя, на жаль, укотре повторило мистецтво.
30 вересня цього року в Запоріжжі понад 200 молодиків у шарфах, балаклавах чи просто медичних масках прийшли висловити своє «фе» Фестивалю рівності, що відбувався в місцевому арт-центрі «LOFT Млин». Спочатку вони намагалися заблокувати вхід на захід, голосно вітаючи й беручи на кпини тих, хто хотів туди потрапити. Зрештою, двом дівчатам натовп не дав цього зробити та побив їх, а проти правоохоронців, які втрутилися, застосували сльозогінний газ. Після цього поліція відтиснула агресивно налаштованих підлітків від місця проведення заходу, а згодом завадила їм повернутися, стримуючи на протилежному від фестивалю боці вулиці. Декількох найактивніших (хоча, імовірніше, найповільніших) поліція арештувала. Попри провокації, Фестиваль рівності в Запоріжжі (присвячений проблемам інвалідів, трансгендерів, дискримінації, квір-мистецтва та ЛГБТ) відбувся, але якось зовсім нещодавно, теж у вересні, такий самий натовп, але вже у Львові намагався зірвати презентацію дитячої книжки «Майя та її мами», а потім там-таки завадив презентації книжки «Ліва Європа».
Дуже сумнівно, що молодики самостійно надумали й об’єдналися в протестний рух. Безперечно, за ним стоїть керівник чи організація, і учасникам акцій за це платять. І ще довго можна міркувати, чому таке відбувається: від щирої нелюбові до комуністів і геїв та загалом «інших» чи від щирої любові до будь-якої колотнечі, присмаченої гривневою винагородою. Річ в іншому. Цілком нормально, що в Запоріжжі більшість хлопців у масках не змогли відповісти на запитання журналістів, що саме відбувається в «LOFT Млин» і чому саме вони сюди прийшли. На те ж він і бунт, «безглуздий і безпощадний». І цікаво, що деякі молодики волали до поліціантів: «Це ж фестиваль рівності, чого нас не пускають, і де ж тут ваша рівність?». Теж ніби нічого дивного, усі ж чули про «свободу, рівність і братерство». Непокоїть інше: чому все так нав’язливо повторюється й коли вже покаже свої ратиці Наполеон? Коли Оскар Вайлд писав свій відомий афоризм «життя наслідує мистецтво», то, певно, і жодної гадки не мав, що це не лише чудовий парадокс, а мало не пряма спонука до дій. Нашу сучасність уже давно вигадали письменники. Наші герої та вороги вже давно описані в книжках. Хоча скидається на те, що життя не так наслідує мистецтво, як його мавпує.
Хай там як, але «Майя та її мами» і «Ліва Європа» продаються та навіть безплатно доступні в мережі, а рівність у Запоріжжі таки відбулася. І нам лишається сподіватися, що ми все-таки далеко відійшли від орвеллівських тварин і до колгоспів не повернемося.
—————————————-
На початку серпня цього року в Луцьку в межах фестивалю «Бандерштат» мала відбутися презентація книжки Олени Герасим’юк «Розстрільний календар», яка є хронікою політичних репресій в Україні часів більшовизму. Невідомі, що назвалися націоналістами, погрожували авторці та організаторам, які зрештою вирішили скасувати захід. Причиною погроз стала підтримка Оленою Герасим’юк ЛГБТ-прайду в Києві. У вересні презентації «Розстрільного календаря» успішно відбулися в багатьох містах України.