Таджикистан має наймарнославнішого правителя у всій Центральній Азії. У президента країни Емомалі Рахмона на колись найвищому у світі флагштоку майорить чи не найбільший у світі прапор. Його столиця незабаром зможе похвалитися найбільшою в регіоні мечеттю (оплатить її переважно Катар). Там уже є найбільша чайна світу (яку фінансують переважно китайці і яка стоїть порожня) та величезна національна бібліотека (хоча скептики шепочуться, що в ній, на жаль, немає книжок).
Не поступається йому в самозвеличенні Гурбангули Бердимухамедов — стоматолог, який зараз править Туркменистаном. Себе він називає «аркадагом» («захисником»). Бердимухамедов переніс на інше місце 12-тиметрову позолочену статую свого попередника Сапармурата Ніязова, яка оберталася слідом за сонцем, і поставив на її місці вкриту золотом статую себе самого в образі хвацького вершника на золотому коні, що гарцює на величній скелі.
Такі абсурдні вибрики можливі тільки за диктатури — усі п’ять колишніх радянських центральноазійських республік (Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, Туркменистан і Узбекистан) справді потерпають під гнітом непотизму. Їхні правителі остерігаються кольорових революцій, які скинули режими в Україні та Грузії, а 10 років тому і в Киргизстані (Тюльпанова революція), а ще вони бояться джихадизму, адже всі п’ять держав мусульманські. Колись за вплив там боролися Російська і Британська імперії — це протистояння відоме як Велика гра. Сьогодні боротьба за владу й багатство у неспокійному регіоні складніша — між Китаєм, Росією і Заходом.
Для Росії це певною мірою гра на своєму полі. В усіх п’яти країнах російська залишається мовою міжнаціонального спілкування. Двоє з п’яти лідерів — Нурсултан Назарбаєв у Казахстані й Іслам Карімов в Узбекистані — були керівниками Комуністичної партії. Від високопоставленого комуніста успадкував своє крісло Бердимухамедов. Важливу посаду в партії обіймав Рахмон. Більше людей при владі та дві революції були тільки в Киргизстані, але нинішній президент Алмазбек Атамбаєв стоїть чи не на відвертіше проросійських позиціях, ніж його сусіди. Як і в Росії, у всіх цих п’яти країнах влада належить нечисленним (а тепер і непристойно багатим) наближеним до президента клікам. Усі їхні очільники безжально придушують будь-які вияви незгоди.
Читайте також: Таджики дозволили Рахмону обіймати президентську посаду пожиттєво
Утім, там зростає кількість бунтівної молоді, яку приваблює іслам, хоча для більшості мешканців країн Центральної Азії релігія не зовсім на першому місці (або й зовсім не на першому). На початку червня внаслідок нападу ісламістів у шахтарському місті Актобе на північному заході Казахстану загинуло 25 осіб (разом із терористами). Ніхто точно не знає, скільки бойовиків із Центральної Азії вирушило воювати за «Ісламську державу» («ІД») до Сирії та Іраку, але брюссельська неурядова Міжнародна кризова група оцінює їхню чисельність у 4 тис. Очільники центральноазійських держав зазвичай завищують його, щоб виправдати репресії.
Чимало бойовиків колись були заробітчанами в Росії. Там вони працювали в надзвичайно важких умовах за низьку плату й радикалізувалися під впливом фанатиків-мусульман із російської частини Кавказу. Коли російська економіка почала падати, багато з них утратило роботу і спокусилося обіцянками «ІД»: вищою платою, героїзмом і далі раєм.
Заворушення часто збурюють Ферганську долину, яка простягається від сходу Узбекистану до Киргизстану й Таджикистану. З Таджикистану й Узбекистану «ІД» могла отримати по тисячі бойовиків. За оцінками Human Rights Watch, в останньому до 12 тис. політичних в’язнів, багато з яких у тюрмах стають ісламістами. У Таджикистані слідом за юнаками на війну інколи йдуть цілі родини. Зараз там влада звинувачує мало не кожне угруповання, що підтримує іслам (нехай навіть у поміркованій формі), у підривній діяльності та джихадизмі. Казахи й киргизи, які є нащадками кочівників, менше спокушаються пуританською версією ісламу від «ІД», але й вони втратили в Іраку та Сирії по кілька сотень осіб. Можливо, зачепило й Туркменистан. Є повідомлення про те, що на села вздовж спільного афгансько-туркменського кордону нападали таліби з Афганістану.
Велике питання тепер: що буде, коли ці розлючені юнаки повернуться додому? Міністр закордонних справ Казахстану заявив, що терористи в Актобе надихнулися прикладом «ІД». Наразі войовничий ісламізм приваблює незначну аудиторію. Але що жорсткіше придушується його ненасильницький варіант, то привабливішим здається джихад. А де наростає суспільне невдоволення, там є за що зачепитися ісламістам.
Непогана гра
Серед усієї цієї плутанини вже понад десяток років чути розмови про нову Велику гру. Головні гравці — войовничо-націоналістична Росія, меркантильний Китай, спершу сповнена ентузіазму, а тепер послаблена Америка та втомлено-зацікавлена Європа. Є також змагання між Туреччиною, саудитами, Катаром (а незабаром до нього може приєднатися й Іран) — один високопоставлений казахстанський політик називає його «небезпечнішою Малою грою». Центральна Азія наразі купається в увазі багатьох залицяльників: «Щастя, — каже напівжартома казахстанський міністр, — це багато трубопроводів».
Америка та Європа діють обережніше. Chevron поки що розробляє найпродуктивніше нафтове родовище регіону, а санкції ЄС проти Росії могли посилити інтерес Європи до центральноазійських нафти й газу. Але заходити на ринок із такими слабкими правовими та банківськими інститутами й розгулом корупції з-поміж американських або європейських компаній наважуються одиниці.
Читайте також: Таджики дозволили Рахмону обіймати президентську посаду пожиттєво
Чотири з п’яти центральноазійських країн (крім Туркменистану) належать до Шанхайської організації співробітництва — регіональної міждержавної групи, яку пропагує Китай. Та сама четвірка в ролі членів-засновників вступила до Азійського банку інфраструктурних інвестицій — міжнародної кредитної установи під проводом КНР. Важливе місце регіон посідає в китайському проекті «Один пояс — один шлях». Багато простих жителів у Центральній Азії почувається невпевнено через економічний натиск Піднебесної, проте більшість бізнесменів і політиків його підтримують. «Я хочу, щоб Китай став ближчим до Центральної Азії», — каже Джоомарт Оторбаєв, донедавна прем’єр-модернізатор Киргизстану. Так само думають і в Піднебесній: за останнє десятиріччя за обсягами торгівлі та інвестицій у регіоні вона витіснила Росію на друге місце.
Але вплив РФ у регіоні залишається визначальним. Переважна частина населення дивиться російські та російськомовні телевізійні канали. Через звичайні програми їм прищеплюють запеклі антиамериканські настрої. Багато місцевих, схоже, сприймає їх як належне. Як і різноманітні теорії змови про те, що Захід хоче дестабілізувати Центральну Азію. Значна частина біднішого населення ностальгує за Радянським Союзом. «Ми мали роботу, заводи, але в нас не було товарів у магазинах. А зараз є товари, але немає роботи чи заводів», — часто скаржаться вони.
Росія намагається затягти цю п’ятірку до Євразійського економічного союзу (ЄАЕС), що є відповіддю ЄС, та Організації договору про колективну безпеку, дещо давнішого еквівалента НАТО. ЄАЕС, куди вже вступили Казахстан і Киргизстан, відтягнув на себе якусь частину торгівлі регіону з Китаєм, але він є радше інструментом російського впливу, аніж справжнім блоком вільної торгівлі. РФ не відступається від рішучого наміру зберегти максимальну залежність колишніх республік від своїх автошляхів, залізниць і трубопроводів.
Також РФ відіграє визначальну роль і в регіональній безпеці. У неї величезна база для запуску ракет на південному заході Казахстану й значний контроль над ураном, якого Казахстан видобуває найбільше у світі. У Киргизстані в Росії повітряна база в Канті поблизу столиці країни Бішкека; ще вона випробовує торпеди біля озера Іссик-Куль. У Таджикистані в неї найбільша закордонна база: там понад 7 тис. осіб персоналу.
Американці й китайці робили в регіоні кілька символічних вилазок. Торік усі п’ять країн відвідав держсекретар США Джон Керрі в надії «перезавантажити» відносини після того, як 2005-го Америка втратила доступ до авіабази Карші-Ханабад на південному сході Узбекистану, а два роки тому її витурили з бази Манас біля Бішкека. Китай продавав країнам регіону військове обладнання, зокрема дрони й протиракетні системи.
У всіх п’яти центральноазійських держав спільне історичне минуле. Утім, після розпаду СРСР їхні шляхи розійшлися і між ними часто бувають суперечки. Колишній міністр із Киргизстану нарікає: «Між нами нуль гармонії». Таджиків обурює те, що Самарканд і Бухара, які історично були таджицькими, містяться на території Узбекистану; усі четверо сусідів, хто більше, хто менше, ненавидять Карімова. Услід за Туркменистаном на дедалі закритішу, орієнтовану лише на себе країну перетворюється Узбекистан.
Найвеличніша країна у світі
Найбільше з усіх п’яти вражають, безперечно, Казахстан і його лідер (не плутати з враженнями від «Бората»). Кілька років тому Назарбаєв думав змінити назву країни на Казах-єлі («Земля казахів») з огляду на негативні конотації суфікса -стан. Торгова столиця країни Алмати — найрозвиненіше й найжвавіше місто в регіоні. Торік за обсягом ВВП на особу Казахстан випередив Росію. Назарбаєв водночас і відкрився Заходу, і зберігає близькі відносини з РФ, але при цьому зміцнює економічні зв’язки з Китаєм. Він заохочує вивчення англійської мови серед студентів. В Астані створюється фінансовий хаб, де діятиме англійське право.
Але не все так райдужно. Величезного удару Казахстану завдало падіння цін на нафту. Багато тамтешніх міст — пряма протилежність Астани й Алмати: в Актобе й багато деінде відбуваються масові скорочення. Недорозвинений банківський сектор, податкова система — візантійський кошмар. Контракти не дають гарантій, казахи з потрібними зв’язками часто кладуть собі в кишеню 10% від кожної угоди. Усе це гальмує інвестиції.
Перебої в економіці посилюють невдоволення серед населення, дедалі більше дратує корупція у владі. У квітні в Казахстані спалахнули протести проти запропонованої земельної реформи. Разом із тим Назарбаєв жорстко обмежив політичний простір: опонентів відправляють у заслання, перевербовують, забороняють, залякують або саджають за ґрати. Днями Назарбаєву виповниться 76, але явного наступника в нього поки що немає. Місце президента дуже хоче посісти його донька.
В інших країнах Центральної Азії ситуація ще гірша. Карімов в Узбекистані — найжорстокіший і чи не найбільш параноїдальний з усіх п’яти правителів. Найменш стабільний Таджикистан. У червні через референдум було змінено Конституцію країни (як повідомляється, «за» проголосували 97% виборців): знизити віковий поріг для президента до 30 років, що відкриває шлях до президентства Рустаму, синові Рахмона. Зараз він очолює антикорупційну комісію країни (це не жарт!).
У політичному сенсі найбільше свободи в Киргизстані, але людям там від того, схоже, не стало краще. Дедалі більше нервується президент, адже боїться заворушень, у результаті яких скинули двох його попередників. Починаючи з березня за звинуваченнями в підготовці різноманітних змов у Киргизстані заарештовано сімох політиків. Армія час від часу вступає в сутичку з військами Таджикистану вздовж спірного кордону, а напруження у Ферганській долині шкодить усім трьом країнам, які ділять її територію.
Рівень народного невдоволення і ступінь готовності лідерів його придушувати у п’яти країнах Центральної Азії різний. Але перспективи процвітання і стабільності, не кажучи вже про справжню демократію та права людини, там видаються примарнішими, ніж 25 років тому, коли п’ять республік здобули незалежність. А за останнє десятиліття значна частина населення збідніла.
Центральноазійські правителі почуваються неспокійно після того, як у них на очах Арабська весна змела керівників у країнах на південь, а кольорові революції — на захід. Зараз їм ніби нічого не загрожує. У жодній із країн не видно послідовної, компетентної опозиції, здатної провести революцію, і в жодній температура не наблизилася до точки закипання. Але ситуація може змінитися.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com