Апетит приходить під час їжі. В обмін на дешевий газ Росія вимагає від України все більше і більше. Під час роботи російсько-української міжурядової комісії в Сочі прем’єр РФ Владімір Путін запропонував нашій владі об’єднати Газпром і Нафтогаз. Начебто приголомшений прямотою російського колеги прем’єр України Микола Азаров назвав цю ідею експромтом. Однак буквально за кілька годин виступив прес-секретар російського прем’єра Дмітрій Пєсков і уточнив, що пропозиція про злиття газових монополій готовилася заздалегідь і не є жартом.
Строго кажучи, путінська пропозиція – це не так експромт, як бліцкриг. Кремль ніколи не приховував своєї стратегічної мети на українському газовому ринку – контроль та управління українською газотранспортною системою. За інформацією топ-менеджерів Газпрому, пропозицію про створення ГТС-консорціуму офіційний Київ отримав ще під час другої президентської каденції Леоніда Кучми. Тоді навіть було створено ТОВ «Міжнародний консорціум з управління та розвитку ГТС України». Однак Леонід Данилович не поспішав віддавати золотоносну курку і наполягав на тому, що в паритетне управління потрібно передавати тільки нові гілки транспортування газу до Євросоюзу. В результаті єдиним досягненням російсько-українського ТОВ стала розробка техніко-економічного обґрунтування будівництва транскарпатської газової гілки Богородчани – Ужгород.
У 2005 році президент Віктор Ющенко отримав пропозицію від росіян визначитися з ціною газу на українському ринку, а дельту від тодішньої ціни газу в ЄС конвертувати в акції ГТС України, згідно з її ринковою оцінкою, і передати пакет у власність Газпрому. Пропозиція було відхилено з двох причин. По-перше, росіяни не дали гарантій збереження пільгової цінової політики. По-друге, предметом дискусії стала «ринкова вартість ГТС». Отримавши відмову, Газпром нав’язав Нафтогазу жорсткі ціни на газ, зумів зламати газові домовленості України з Туркменистаном, вивів на український ринок СП для реалізації газу промисловим споживачам, почав скуповувати кредиторські зобов’язання НАК… Одне слово, росіяни послідовно йшли до своєї мети, маючи необмежений фінансовий ресурс і потужне лобі в українській владі.
Остання ідея Кремля – це, образно кажучи, пропозиція шлюбної ночі без весілля. Про те, що конкретно пропонується Україні, можна судити з публікацій у російських ЗМІ, які з посиланням на експертні структури оцінюють капіталізацію НАК у $7–12 млрд, а Газпрому – в $140 млрд. Таким чином, можна припустити, що українській стороні пропонують обміняти ГТС і підземні сховища газу (без них безперебійний експорт палива з РФ до ЄС неможливий у принципі), а також перспективу розробки сланцевих родовищ газу і можливість реалізовувати паливо українським споживачам на 3–6% акцій Газпрому, тобто на 1-2 крісла у раді директорів монополіста без права голосу.
Запропоновано Україні, м’яко кажучи, небагато. Особливо якщо врахувати, що 50% білоруської ГТС (угоду закрито в 2009 році) Газпром придбав за $2,5 млрд. Для довідки: газопроводами Білорусі експортується 14 млрд м3 російського газу за їхньої річної пропускної спроможності близько 30 млрд м3. Аналогічні показники ГТС України – 95,82 млрд м3 за транзитної потужності понад 140 млрд м3 на рік. Інакше кажучи, економічно справедлива ціна вітчизняної ГТС стартує з $25–30 млрд.
Схоже, уряд Азарова піде на об’єднання. Рівноцінне об’єднання можливе тільки у разі, якщо офіційний Київ збереже ГТС у своїй власності, отримає допуск до спільного видобутку газу на території РФ, Росія збільшить обсяги транзиту палива територією України, зростуть мито за транспортування газу і ставки оренди газових сховищ. Проте, як показують перші місяці роботи нової влади, вона не буде аж настільки принциповою.