Саме в ці травневі дні відбувся останній і найскандальніший в історії НАТО авіаналіт – бомби міжнародних миротворців впали на поселення албанських біженців, яких, власне, й мали захистити від агресії югославських військ. Саме після цієї трагічної події конфлікт почали врегульовувати політичними методами. Однак будь-яке вирішення проблеми беззбройним шляхом блокували Сербія та Росія. Тепер же по всій Косовській Митровиці, населеній сербами, розклеєні листівки «Хочемо російське військо», а на білбордах з нагоди річниці бомбардувань ясніє напис «Відтято – проклято» – недвозначний натяк на землі незалежного Косова.
Та російські миротворчі війська явно не поспішають на допомогу своїм балканським православним братам. Це ж бо не південні осетини. Російські війська радше прийдуть на «захист» своїх громадян в українському Криму. І станеться це у 2017 році. Принаймні так у відвертих розмовах не під запис прогнозують європейські дослідники сучасних воєнних конфліктів і навіть деякі європарламентарі.
Коли чуєш такий прогноз вперше, сприймаєш його іронічно. Та коли починаєш відстежувати заяви про виведення Чорноморського флоту з Криму в 2017 році, що лунають ледве не щодня з вуст українських та російських політиків, прозріваєш, чому так непокояться експерти-конфліктологи.
Ось буквально заяви тільки за один день, 13 травня. Президент України
Віктор Ющенко сказав в інтерв’ю «Інтерфаксу», що має багато претензій до Росії щодо діяльності її флоту в Криму, і нагадав, що за нашою Конституцією «Україна не повинна утримувати на своїй території жодної бази чужої держави». І тут же заява голови комітету Держдуми Росії з питань оборони Віктора Заварзіна, члена провладної партії «Єдина Росія»: «Чорноморський флот є і буде російським форпостом, який захищає морські ворота півдня Росії». А щодо непростої ситуації навколо флоту РФ в Україні він зазначив, що «це просто розбіжності в підході сторін до тлумачення базових угод». Бекграундом до цих повідомлень подаються слова міністра оборони України Юрія Єханурова про те, що Росія не бажає говорити про ліквідацію своєї військової бази в Севастополі, та підрахунки нашого МЗС, які вказують на те, що виведення Чорноморського флоту з території України займе щонайменше п’ять-шість років.
Європейські експерти вбачають у цьому дилему: Україна хоче позбутися іноземних військ на своїй території, а ті ніяк не хочуть забиратися геть, незважаючи на попередні домовленості. Що, як не збройний конфлікт, може бути результатом протистояння двох непохитних позицій? А якщо приплюсувати ще й багатонаціональний Крим, то легко можна закрутити міжетнічний конфлікт.
Та повернімося до Косова. Там не було ані флоту, ані моря. Його незалежність, обстоювану і контрольовану Євросоюзом, США та ще бозна-ким, дипломати називають «унікальним проектом для унікальних обставин». Євросоюз не допустить поблизу своїх кордонів будь-яких збройних конфліктів. «Хіба вам сподобається, коли в садку за вашим будинком стрілятимуть», – сказав мені голова представництва Єврокомії в Косово Рензо Давіді. Заради тиші в отому садку ЄС готовий піти на все: витрачати шалені гроші, розвертати в потрібне собі русло міжнародне право, приймати до своїх лав абсолютно не готові до цього держави.
Тож європейські можновладці очікують 2017 року. До цього часу вони не приймуть нас ні до ЄС, ні до НАТО. Але скидається на те, що вони готові зробити це, тільки-но в Криму щось почнеться, й не виключають, що за таких обставин здобутий під час реалізації «проекту Косово» досвід стане їм у пригоді.
Я схильна сприймати ці європейські страхи з посмішкою. Ну як можна робити такі далекоглядні прогнози, коли до того часу українці ще як мінімум двічі обиратимуть собі президента. І якого саме – проєвропейського чи проросійського – оберуть, не зможе сказати жодна ворожка. Та коли дивлюся на жовто-блакитний прапор незалежного Косова, десь глибоко в душі, ховаючись за посмішку, виникає острах – дуже вже обриси отого Косова нагадують наш рідний півострів Крим.