Непосланий посол

Так довго резиденція російського посла в Україні порожньою ще не була. Її колишній хазяїн – легендарний Віктор Черномирдін – залишив свою посаду ще в червні, але тільки 5 серпня український президент Віктор Ющенко підписав агреман (згоду) на призначення новим послом Російської Федерації в Україні Міхаіла Зурабова. Термін розгляду цієї кандидатури перебільшив усі дипломатичні норми, що ще раз засвідчило: криза в українсько-російських відносинах надзвичайно глибока. І навряд чи новому послові вдасться щось змінити.

 

Міхаіл Зурабов останні два роки провів у затінку, але цей факт аж ніяк не применшує його ваги в російському істеблішменті. Колишній радник трьох останніх президентів Росії, голова Пенсійного фонду та міністр охорони здоров’я і соціального розвитку прийшов у політику з бізнесу. Ще в 1992 році він створив й очолив страхову компанію «Макс», а в 1994 – ще й медичну страхову компанію «Макс-м». Зв’язки Зурабова з вищими чиновниками принесли його компаніям низку вигідних підрядів із московським урядом та Міністерством атомної промисловості. Перелік державних клієнтів «Максів» значно розширився після того, як Зурабов сам став чиновником. У травні 1998 року його призначили першим заступником міністра охорони здоров’я, а з жовтня 

по травень 1999-го він був радником із соціальних питань президента Боріса Єльцина.

 

У 2000 році Зурабов був призначений головою Пенсійного фонду Росії й запам’ятався на цій посаді спробою реформування ввіреної йому системи. Завдяки цьому пенсія російських громадян починаючи з 1953 року народження складатиметься з двох частин: солідарної, розмір якої залежатиме від стану бюджету, та накопичувальної, що залежатиме від суми на індивідуальному пенсійному рахунку. Ці кошти можна передати в управління приватної компанії, однак експерти зазначають, що лише незначна частина громадян скористалися цим правом.

 

Проте цей досвід не згасив реформаторського запалу Зурабова. У березні 2004 року він став міністром охорони здоров’я і соціального розвитку, а вже в листопаді заявив про початок медичної реформи. На зміну державній медицині у Росії формально прийшла страхова. Найбільше виграли від цього переходу, утім, не громадяни, а страхові та медичні компанії, в лобіюванні інтересів яких російські ЗМІ не раз звинувачували Зурабова. Він був також ініціатором так званої монетизації пільг – заміни натуральних пільг грошовими компенсаціями, що на початку 2005 року призвела до хвилі стихійних протестів пенсіонерів та інших пільговиків. Урешті-решт, навесні 2007 року Державна дума визнала діяльність Зурабова незадовільною, і восени він втратив міністерську посаду.

 

Політик-професіонал, але дипломат-аматор

 

І ось після двох років політичного затінку кар’єрний злет – призначення послом у Києві. У цьому кремлівсь­кому виборі є своя беззаперечна логіка. По-перше, Зурабова безпосередньо пов’язують із петербурзькою політичною групою, яка сьогодні вирішує в російській політиці якщо не все, то дуже багато. По-друге, він має рясні й тісні контакти у світі російського великого капіталу. По-третє, вдруге поспіль Москва призначає до Києва не кар’єрного дипломата, а суто політичну фігуру, спроможну, як вважається, у разі вигідного для Росії фіналу виборчих президентських перегонів узятися за реставрацію «дружби народів» у всіх її вимірах.

 

«Міхаіл Зурабов – типовий політичний призначенець. Це вкотре засвідчило, що Росія не хоче визнавати державність України на тому рівні, на якому відносини між державами мають бути справою кар’єрних дипломатів, – констатує Юрій Щербак, екс-посол України в США та Канаді. – Ось тому й призначають то Віктора Черномирдіна як такого собі генерал-губернатора Малоросійського краю, то Міхаіла Зурабова, екс-міністра й бізнесмена». 

 

Загалом оцінки політичного потенціалу й переговірного хисту пана Зурабова вельми різняться. Хтось вважає його перехідною, мало не технічною фігурою. Цілком вірогідно, що невідомий в Україні широкому загалу, непублічний політик не спроможеться відвоювати собі місце в українському медіа-просторі. Хтось називає його послом із соціалки та гуманітарки. Хтось – менеджером-невдахою, натякаючи на контроверсійні соціальні реформи, що викликали бурю незадоволення серед росіян. Хтось пов’язує з ним надії на формалізацію двостороннього дипломатичного діалогу.

 

Вочевидь, генеральна місія нового посла в Києві полягатиме передусім у просуванні російських бізнес-інтересів. «Міхаіл Зурабов не «напрягатиме» українських лідерів риторикою про братство народів тощо. Він чітко визначить і представить інтереси російського великого капіталу в сфері приватизації, – прогнозує Станіслав Бєлковскій, російський політолог, директор Інституту національної стратегії. – У свою чергу, за поступки в цьому напрямі пан Зурабов запропонує українським лідерам певні переваги, про які ніхто не говоритиме публічно». Щодо приватизації, то йтиметься насамперед про участь російських бізнесменів у приватизації Одеського припортового заводу, Укртелекому, а також про участь Газпрому в модернізації української газотранспортної системи.

 

Крім того, на Зурабова буде покладено нелегке завдання сформулювати позицію Кремля щодо Чорноморського флоту. «Він презентуватиме справжній підхід Кремля до виведення Чорноморського флоту. Кремль загалом не проти цього. Вже готується проект будівництва нової бази неподалік Новоросійська. Але Росія не хоче, щоб це питання болісно порушувалося у найближчі два роки», – зауважує Станіслав Бєлковскій.

У світлі звернення президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва довгоочікувану появу Зурабова в Україні варто розглядати мало не як поступку чи винагороду за лояльність до Росії. А оскільки останньої, мовляв, немає, то й дата приїзду посла невідома.