Більшість моїх колег з інших ЗМІ вже призвичаїлися приходити працювати у Верховну Раду на 11-ту годину, хоча взагалі-то засідання розпочинається о 10-й. Приходити вчасно немає сенсу: до 11-ї спікер Яценюк радиться з головами фракцій щодо порядку денного.
Інші мої колеги просто кинули звичку ходити в Раду. «Чого я туди піду? Я ж не знаю, що вони будуть голосувати», – кажуть невтомні шукачі конструктиву й сидять по редакціях, відстежуючи стрічки новин.
Рядові нардепи – в схожій ситуації. Якщо о 10:15 ви спитаєте в пересічного депутата, котрий вештається кулуарами, не про долю коаліції, а про те, які законопроекти сьогодні розглядатимуть, ви не отримаєте відповіді. Одному парламентареві я поставила трохи наївне запитання: «Але ж ви маєте готуватися до робочого дня? Ну, там, законопроекти переглядати…». Він посміхнувся й відповів: «Готуватися треба до виборів. А переглядати Конституцію». Вже третій тиждень Верховна Рада працює в «сюрпризному» режимі. Ніхто – ані депутати, ані журналісти – не знають, навіщо йдуть до парламенту. 1 вересня, напередодні відкриття сесії, голови фракцій ухвалили процедуру формування порядку денного «сьогодні – на сьогодні». Хоча Регламент забороняє такі дії. В перші дні роботи Яценюк закликав колег виправити ситуацію, назвавши такий спосіб затвердження порядку денного «використанням права сили». Та він сам досить швидко втягнувся: останні два тижні ця проблема його не турбує. Як і робота сенсорних клавіш на депутатських пультах, які мали б унеможливити голосування депутата за відсутніх колег та про які так завзято розповідав спікер. Позиція сили виявилася надто привабливою та зручною.
Та навіть об 11:00, коли порядок денний нібито готовий, ознайомитися з ним неможливо! Спікер ВР повертається на трибуну та поспіхом озвучує номери законопроектів, які вирішили прийняти лідери фракцій. Якщо ви не лобіст, котрий пропихає свій закон, вам не зрозуміло, про що йдеться. Адже на сайті парламенту останнім часом майже не вивішують тексти законопроектів. Технічні служби парламенту не встигають і не надто поспішають їх роздруковувати, а журналісти й депутати задовольняються тим, що встигли вихопитита зрозуміти зі слів голови ВР. На сайті Ради порядок денний з’являється, та десь наприкінці робочого дня – коли він уже нікому не потрібний.
Нині долю країни, зокрема, в законодавчому сенсі, вирішують шестеро людей: голова ВР і п’ять лідерів фракцій. Та річ навіть не в цьому. Ці люди банально не вважають за потрібне повідомити нам, що вони вирішили. З іншого боку, позиція сили, про яку говорив пан Яценюк, життєздатна лише там, де є багато слабких. Власне, ніхто й не пручається: депутати змирилися з колись принизливою роллю кнопкодавів, а журналісти непомітно перетворилися на будівничих навколокоаліційних інтриг. Бунтарі сидять по редакціях та читають стрічки новин…