Серед мільйонів слів, сказаних Гілларі Клінтон за час кампанії за номінацію на президентських виборах, особливо виділяється одна фраза. «Для мене це нелегко», — сказала лідерка перегонів від Демократичної партії на березневих теледебатах у Флориді. «Я за натурою не політик, якщо ви ще не помітили, на відміну від мого чоловіка чи президента Обами». Якби вона відповіла на поставлене тоді запитання («Чому вам не довіряють дві третини американців?») відвертіше, то могла б згадати численні скандали, які супроводжують Клінтон у публічному житті три десятки років. Розслідування ФБР про недбале поводження із секретною інформацією — лиш останній із них. Утім, і ця відповідь, хоч і дещо нещира, була по-своєму точною та вичерпною.
Гілларі не зачаровує електорат у турне країною, як це робили Барак Обама та Білл Клінтон. Вона кмітлива й досвідчена, але в неї крижане самовладання: складається враження, ніби кожна її фраза ретельно зрежисована. Вона цілковито володіє темою політики: у кількагодинних дебатах із суперником Берні Сандерсом, якого Гілларі впевнено перемогла на праймериз у Нью-Йорку 19 квітня, її рідко можна було заскочити зненацька. Але шарм безпосередності, який Клінтон демонструє в приватному спілкуванні, на публіці проявляється рідко. «Вона так старанно намагається бути справжньою, що здається фальшивою», — сказав 21-річний студент, який голосував на праймериз в Огайо минулого місяця. Його друзі закивали головами: усі вони були «за Берні!».
Слабкі ораторські здібності Клінтон посилюють враження про неї як про людину нещиру. Якщо Обама надихав виборців обіцянками кращого світу, то вона доводить правоту своїх аргументів, наче адвокат у суді. Інколи це звучить зухвало. А буває, особливо коли потім змінює позицію, і геть лицемірно. Її торішнє рішення виступити проти Транстихоокеанського партнерства (ТТП) здавалося б не таким цинічним, якби вона ще раніше не пророчила цьому проектові долю «золотого стандарту» торгівлі.
Усе згадане вище шкодило Клінтон ще до того, як значна частина демократичного електорату відвернулася від політичної еліти через фінансову кризу та її наслідки. Тож такі настрої не стали б несподіванкою для 68-річної колишньої першої леді, сенатора та державного секретаря з «любими друзями» на Волл-стрит (у 2013‑му за три виступи в банку Goldman Sachs їй заплатили $675 тис.) в разі номінації. Значно більше клопоту, ніж можна було припустити, їй завдає 74-річний Сандерс, «совість партії» від штату Вермонт.
Коли під час чотирихвилинного виступу перед жменькою журналістів він оголосив про намір балотуватися в президенти, то на серйозного претендента не скидався. А тоді сенатор у пожмаканому піджаку, який 25 років був єдиним самопроголошеним соціалістом у Конгресі, взяв і переміг у 17 штатах. За останні місяці його кампанія зібрала більше коштів, ніж кампанія Клінтон: $44 млн за березень. Переважно це невеликі пожертви від мільйонів шанувальників. Більшість із них — біла молодь (як опитані вище студенти з Огайо, один із яких прогнозує, що виграє Сандерс, тому що «я не знаю нікого, хто голосував би не за нього»), або освічені ліві. За Сандерса голосують навіть жінки до 35 років, а це свідчить про те, що перспектива обрати першу жінку-президента особливо не приваблює народжених після 1970-х.
Пригнічені й розгублені
Лідерство в номінаційних перегонах Клінтон забезпечує старше покоління білих американців, а також іспаномовні та чорношкірі виборці різного віку. Серед останніх її підтримка подібна за кількісними показниками, але ентузіазму помітно менше. За кілька днів до праймериз в одному з найчорніших американських міст Оранжбурзі, Південна Кароліна, знайти виборців, захоплених кандидаткою, за яку вони незабаром проголосують із перевагою в 72 пункти, було непросто. Власниця місцевої перукарні Шерон Марлон пригадує, як у 2008 році не можна було кроку ступити, не зачепившись за постери «за Обаму» на подвір’ях місцевих. «А де постери за Гілларі? Я не бачила жодного!» Така апатія не обіцяє нічого доброго Клінтон на загальних виборах. А демократам потрібна висока явка в день голосування, якщо вони хочуть перемоги свого кандидата втретє поспіль (що взагалі трапляється рідко).
Клінтон як кандидат аж ніяк не ідеальна. Її репутація підмочена скандалами; їй не довіряють, не всі її сприймають. Вона посередньо веде кампанії, а послужний список Гілларі не дуже відповідає духу партії. Але все це може врешті виявитися другорядним. Клінтон із великою імовірністю виграє номінацію від Демократичної партії. Після перемоги на праймериз у Нью-Йорку вона отримала на 237 голосів обраних делегатів більше, ніж її суперник. Крім того, далеко попереду кандидатка й за кількістю суперделегатів — представників верхівки Демократичної партії, що також можуть голосувати на партійному номінаційному з’їзді в липні (див. «Не так близько, як здається»). Щоб наздогнати Клінтон, Сандерсу доведеться здобути голоси приблизно 60% позосталих делегатів, а це малоймовірно. Демократи розподіляють своїх делегатів пропорційно до кількості голосів, набраних кандидатом у відповідному штаті, а Клінтон має перевагу в усіх великих штатах, де ще повинні відбутися праймериз, зокрема в Пенсильванії та Каліфорнії.
Читайте також: Чи боротися за Україну
Уже в листопаді як кандидат від своєї партії Клінтон зійдеться у вирішальному двобої за президентство, найімовірніше, з Дональдом Трампом або Тедом Крузом. Обидва стабільно програють їй в індивідуальних рейтингах (див. «Краще вона, ніж вони»). За даними Predictwise — сайта, на якому здійснюється моніторинг громадської думки, букмекерських ринків і букмекерів, — шанси Гілларі на президентство перевищують 70%. Відтак на шляху до Білого дому її, напевне, могло б зупинити тільки офіційне звинувачення у використанні приватного електронного поштового сервера на посаді державного секретаря.
Її суперники-республіканці заявляють, що з нетерпінням його чекають. За словами Трампа, Клінтон світить «до 20 років ув’язнення». Круз у властивій йому єхидній манері каже, що замість Білого дому «має на прикметі для неї дещо іншу державну установу». Протягом наступних кількох тижнів Гілларі та декого з її помічників повинні викликати на розмову до ФБР. Там мають установити, чи необережне поводження з таємною інформацією було «свідомим», чи трапилося внаслідок «грубої халатності». Якщо проти Клінтон висунуть офіційне звинувачення, теоретично вона муситиме вибути з президентських перегонів (і тоді лідерам демократів доведеться якось стримувати Сандерса — приблизно як їхні колеги-республіканці зараз намагаються знешкодити Трампа).
Республіканці й раніше навішували на Клінтон різні вигадані злодіяння. Власне, і справа про електронну пошту виникла на підставі одного з таких звинувачень: без будь-яких доказів багато хто гадав, що вона не змогла захистити американського посла в Лівії та трьох його співробітників, убитих джихадистами 2012 року. Коли Конгрес розслідував цей штучно роздутий скандал, випливла інформація про електронну пошту: як виявилося, Клінтон, знехтувавши усталеними протоколами, надсилала й отримувала електронні повідомлення через приватний сервер, захищений стандартними системами безпеки (2100 тих листів містили закриту інформацію).
З боку Клінтон, схоже, то було виявом наївності й сваволі. Її критики кажуть, що вона змінює правила під себе. Друзі визнають, що ця риса властива і Гілларі, і Біллу, але пояснюють таку поведінку реакцією на цькування з боку республіканців. «Вони роблять те, чого робити не варто, саме щоб зупинити своїх ворогів», — каже Леон Панетта, колишній очільник ЦРУ та голова Адміністрації Білла Клінтона. Однак, не звертаючи уваги на критиків із республіканського табору, Клінтон надто довго відмовлялася визнати свою неправоту. Таким чином вона зажила репутації зверхньої людини й затягнула скандал. А ще суспільство стало менше їй довіряти, хоча за часів перебування на посаді держсекретаря довіра до неї була надзвичайно високою (див. «Мінливі виборчі симпатії»).
Республіканці проводять паралелі між справою про електронну пошту Клінтон і генерала Девіда Петреуса, який визнав себе винним у неправильному поводженні з таємною інформацією торік. Зважаючи на відомі факти, такі порівняння абсурдні. Петреус свідомо передавав інформацію з найвищим грифом секретності авторці своєї біографії, яка була і його коханкою. Що ж до Клінтон, то наразі немає підстав припускати, ніби вона знала, що в її електронній кореспонденції міститься засекречена інформація. Згадані вище 2100 електронних листів були засекречені вже постфактум, часто всупереч рекомендаціям Державного департаменту. Більшість із них були під не вельми строгим грифом «конфіденційна інформація». Проаналізувавши кілька десятків федеральних розслідувань у подібних справах, видання Politico дійшло висновку, що ймовірність висунення Клінтон офіційного звинувачення «вкрай мала».
Броньований кулак
Якщо Клінтон таки повернеться до Білого дому, що, попри всі негаразди, цілком імовірно, то переважно з трьох причин. Перша — Сандерс радше допоміг їй, ніж нашкодив: демократи згуртовані більше, ніж здається на перший погляд, а ось республіканці якраз розколоті.
Утім, революція Сандерса змусила Клінтон вести кампанію агресивніше. Наслідуючи вдалу стратегію Обами, вона спирається на неформальну волонтерську структуру. Хтось боявся, що, на відміну від останнього, Гілларі не викличе запалу, необхідного для успішності такого підходу. Проте запал таки з’явився, особливо серед афроамериканців — ця група стала набагато активнішою, напевне, після того, як відіграла вирішальну роль у виборах 2008 і 2012 років. Тож нехай плакатів «за Гілларі» на подвір’ях в Оранжбурзі було й мало, зате активісти її кампанії об’їхали всі баптистські церкви міста й постаралися, щоб їхнє турне не було марним.
У протистоянні з майстром дебатів Сандерсом Клінтон довелося відшліфувати основні меседжі, особливо з таких питань, як зарплати й торгівля. Вони, швидше за все, і стануть вирішальними на національних виборах. Безперечно, найбільше Клінтон налякала несподівана поразка в Мічигані 8 березня: там Сандерсу вдалося виставити її прихильницею вільної торгівлі, через яку в Америці зникнуть робочі місця. Після того примара подібного результату забовваніла в решті штатів «іржавого поясу». А якби Клінтон пережила це, то протекціоніст Трамп міг би виграти завдяки подібним аргументам у листопаді. Відтак подружжя Клінтонів швиденько метнулося штатами Огайо, Іллінойс та Міссурі (за тиждень до праймериз) і розрекламувало компромісніший підхід Гілларі до торгівлі.
Вона, поза сумнівом, підтримує вільну торгівлю. Клінтон з ентузіазмом обстоювала угоду про Північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА) — відповідний закон підписав її чоловік — і голосувала за кілька двосторонніх торговельних угод у Сенаті. Проте коли Гілларі були потрібні голоси профспілок, то виявляла менше ентузіазму: у 2008 році вслід за Обамою розкритикувала НАФТА; у Сенаті голосувала проти її аналогу з країнами Центральної Америки. Виступаючи в Огайо, пообіцяла «рішуче зупинити дію будь-якої торговельної угоди, яка шкодить Америці й американським робітникам». Спрацювало. Вона перемогла в усіх трьох штатах, здобувши, зокрема, і голоси більшості тих виборців з Огайо, які вважають, що міжнародна торгівля знищувала робочі місця в країні.
Читайте також: Слон у кімнаті
Близькість поразки сама по собі виявилася корисною. Опитування, яке нещодавно провів Інститут Ґеллапа, свідчить, що прибічники Клінтон активізуються. «Я була за Берні, але мою позицію різко змінило висловлювання Гілларі про рівні зарплати для жінок», — розповіла напередодні праймериз 5 квітня Дейна, інспектор заводу Harley-Davidson у штаті Вісконсин. Там Клінтон програла. Загалом перед праймериз у Нью-Йорку вона зазнала поразки в семи з восьми попередніх штатів. Але її стратеги поставилися до цього досить спокійно, адже в тих штатах мало великих міст і значна частина виборців білі, а отже, електорат Демократичної партії представлений мінімально.
Той факт, що Клінтон загалом вдалося уникнути перекосів у лівий бік вслід за Сандерсом, свідчить про її недооцінену силу. Адже такий маневр неминуче нашкодив би їй на національних виборах. Багато експертів стверджують протилежне, але вони схильні видавати бажане за дійсне. Політологи з правого флангу чекають не дочекаються підтвердження своїх давніх підозр у тому, що Клінтон — латентна лівачка. На лівому (де реалісти завжди вважали, що найбільше, на що можна сподіватися, — це трохи підштовхнути Клінтон у лівий бік) хочуть побачити здійснення своїх надій. «Рух Сандерса змусив її переглянути пріоритети й змінити позиції», — каже конгресмен, один із небагатьох прибічників Берні на Капітолійському пагорбі Рауль Ґріхалва зі штату Аризона. Але підтверджень таких припущень мало.
Головний камінь спотикання зараз — метання Клінтон у питанні ТТП, із якого їй складно буде знайти однозначний вихід. Утім, якщо Сенат ратифікує угоду 2016-го (це цілком можливо), дилема зникне. А про виключення можливості подібних угод у майбутньому, зокрема про трансатлантичну зону вільної торгівлі, вона нічого не казала. Водночас більш лівацькі позиції Клінтон (як-от зменшення кредитного навантаження на студентів і розширення соціального страхування) насправді не такі радикальні, як вона їх подає. А загалом Гілларі не пропонує нічого, що могло б спричинити панічне перетікання виборців до іншого табору в листопаді.
Наприклад, питання податків. Щоб профінансувати обіцяну в своїй програмі політику, Сандерс збільшив би податок на доходи й запровадив би два нових на зарплатний фонд. Відтак гранична ставка податку для найбагатших американців включно з федеральними та місцевими податками зросла б у середньому по штату до 73%. Податковий план Клінтон передбачає збільшення граничної ставки на 10% для тих, чиї доходи перевищують $5 млн на рік, тобто до 43,6%, і мінімальну ставку федерального податку на доходи 30% для тих, хто заробляє більше ніж $1 млн. Відтак податкові пропозиції Клінтон не дають підстав думати, що вона дуже відхилиться від прагматичного, лівоцентристського курсу Обами та свого чоловіка.
Громадськість, схоже, розуміє це краще за експертів. На політичній шкалі від лівих до правих, складеній аналітичною компанією Crowdpac за результатами опитування мільйонів донорів політсил, за рік позиції Клінтон майже не змінилися. Вона зберігає практично такий самий рейтинг серед 
ліберальних виборців, як і Обама. Це, мабуть, розчарувало прихильників Сандерса. Але навіть так дві третини з них уже заявляють, що голосуватимуть у листопаді за Гілларі, і їхня кількість, поза сумнівом, зросте, коли влітку демократи назвуть єдиного кандидата. «Якщо вона переможе, сподіваємося, що наші прихильники її підтримають», — заявила 13 квітня дружина Сандерса Джейн. «Тут і близько немає такого протистояння, яке було між Бараком Обамою та Гілларі Клінтон».
Це другий чинник на користь Клінтон. Попри всі свої розходження, демократи в принципі згуртовані. Більшість із них поважають Обаму, який спокійно підтримує Клінтон, недолюблюють республіканців і хочуть до влади. В інтернет-опитуванні 400 тис. виборців — симпатиків демократів, яке провів конгресмен від Флориди Алан Ґрейсон, майже ніхто не сказав, що підтримує одного кандидата через те, що інший не подобається.
Читайте також: На комерційних засадах
Третій фактор — республіканці готуються до внутрішньопартійної «громадянської війни». Екзит-поли у Вісконсині свідчать, що більш як третина виборців із республіканського табору не хоче голосувати за Трампа на загальнонаціональних виборах. Тож не дивно, що партійні керівники намагаються його зупинити. Але навіть якщо в них вийде, третина прибічників Трампа все одно не збирається голосувати за жодного іншого республіканського кандидата. Більш об’єднавчим персонажем міг би стати Круз, але й він належить до радикальних правих, і переважна частина партійної верхівки його просто не зносить.
Не шукай нового
Дехто з поміркованих республіканців уже заявляє, що готовий переступити через себе й проголосувати за Клінтон, аби тільки не за Трампа чи Круза. Морський піхотинець у відставці на дільниці в Мілуокі, який щойно проголосував за Джона Касіча (третього у списках кандидатів від республіканців, котрий значно відстає від перших двох), сказав, що на загальних виборах віддасть перевагу Клінтон, якщо доведеться обирати між нею і Трампом чи Крузом. Що важливіше, якщо до національного голосування пройде один із цих двох, то можуть мобілізуватися апатичні виборці демократів. Наприклад, іспаномовні американці з демократичного електорату голосують чи не найпасивніше. Але 8 із 10 поміж них не люблять Трампа, а 7 із 10 на дух не зносять, і цей факт не лишиться непоміченим.
Давно поширена думка, що навіть у разі перемоги Клінтон на президентських виборах Конгрес, у якому більшість належить республіканцям, не дасть їй скористатися мандатом на повну. Але зараз дехто з республіканців побоюється, що з таким кандидатом, як Трамп, вони можуть не тільки залишитися без більшості в Сенаті, а й втратити перевагу в 30 місць у Палаті представників. Така перспектива, хоча й віддалена, змушує деяких демократів замислитися: чого могла б досягти Клінтон, якби Конгрес вставляв їй палиці в колеса менше, ніж останнім часом Обамі.
А Гілларі, своєю чергою, може й не замахуватиметься на більше, ніж обіцяє у своїй кампанії. Адже навіть якщо результат президентських перегонів виявиться сприятливим для демократів, на неї все одно чекає обструкція від республіканців у Сенаті. Крім того, її діяльність у верхній палаті та на посаді державного секретаря свідчить про прагматизм і прагнення до покращень крок за кроком, а не про радикальні рішення та жести на публіку. «Вона абсолютно проти ситуацій, коли не може нічого домогтися, — каже Панетта. — Вона знає свої межі, але знає і те, як давати простір іншим». Її стриманість почасти пояснюється високою ціною, яку Білл Клінтон і Барак Обама ще раніше заплатили за свої грандіозні ініціативи, зокрема зменшення дефіциту бюджету та реформу системи охорони здоров’я. Обидва через два роки втратили контроль над Конгресом. Можна сподіватися, що Гілларі розтягуватиме свій політичний капітал на довший час.
Хоч як парадоксально, але в рік революції популістів саме вона, архетипна креатура істеблішменту, видається найдостойнішим претендентом на перемогу. Якщо виграє, натякнула Клінтон у недавньому інтерв’ю виданню Business Insider, то невдовзі почне подобатися американцям значно більше, ніж зараз: «Бо коли я маю якийсь статус — першої леді, сенатора чи державного секретаря — і виконую роботу, то стаю справді популярною». Схоже, у нас буде нагода в цьому переконатися.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com