Гординя погубила угорського можновладця, зігравши на руку прихильникам свободи в усьому світі
Може, Джей Ді Венс відвідає ще Білорусь? Або Словаччину. Або Сербію. Тамтешні продемократичні сили були б у захваті. Відверта, але необґрунтована підтримка Віктора Орбана з боку віцепрезидента США (такого собі героя під атакою глобалістів) проклала шлях до поразки угорського прем’єр-міністра парламентських виборах цієї неділі.
Ганебне фіаско не лише для Орбана і його поплічників, які за патріотичною пишномовністю маскували жадібність, некомпетентність, злочинність і зрадливість. Це також нищівний удар для їхніх покровителів. Дональд Трамп, Владімір Путін і Сі Цзіньпін вдавали, що захоплюються Орбаном. Але насправді їм подобалося, що він перетворив Угорщину на плацдарм для атак на Європейський Союз. Результати виборів, що поклали край 16-річному правлінню, означають, що тепер у Брюсселі легше ухвалюватимуться рішення. Україна отримуватиме більше грошей. Буде єдність у взаємодії з Кремлем, Комуністичною партією Китаю й адміністрацією Трампа. Поразка Орбана також послужить наукою для всіх у Польщі, Словаччині й Чехії, кого спокушають подібні антибрюссельські, протрампівські погляди. Александр Вучич у Сербії (на якого наприкінці 2027 року чекають президентські вибори) і банда Аляксандра Лукашенки в Мінську (вибори в лютому 2029 року) теж зроблять висновки.
Російські провокатори зі своїми каверзами й нагнітаннями знову зазнали поразки, так само як і на парламентських виборів у Молдові у вересні 2025 року. Цілковита підтримка адміністрації Трампа, яка вбачила в Орбані однодумця — неліберального лідера, готового порушувати правила, — виявилася марною, ба навіть контрпродуктивною. Крім того, виборці не спокусилися гаданою економічною вигодою особливих дружніх відносин Угорщини з Китаєм.
Результати угорських виборів також завдали удару євроскептикам, які побоюються, що на тлі розвитку технологій та економічних змін безжальні популісти неминуче танцюватимуть на могилі ліберальної демократії. По-перше, Орбан не фальсифікував вибори. І швидко визнав поразку. Незважаючи на обмеження свободи преси й інших свобод в Угорщині за його правління, він все ж дотримався найважливіших правил демократичної гри. Запальний ліберальний активіст, яким я так захоплювався наприкінці 1980-х, дуже змінився. Але, мабуть, не безнадійно.
Головний урок для песимістів полягає в тому, що краще організовувати передвиборчу кампанію, ніж скаржитися. Орбан переміг на попередніх виборах насамперед тому, що опозиція була роз’єднаною, дискредитованою своєю колишньою діяльністю, легковажною і ледачою. Опозиціонери воліли боротися з урядом за допомогою статей у прихильних закордонних ЗМІ, а не виконувати важку роботу на батьківщині.
Орбан тривалий час користався з культурних війн, антимігрантських настроїв і місцевої параної. Але виборців хвилюють й інші питання. Найслабшим місцем Орбана була результативність. Угорщина біднішала. Якість державних послуг погіршувалася. Корупція поширювалася. Перемогу опозиції забезпечила не підтримка Брюсселя (Києва чи Давосу), а красномовний, авторитетний, працьовитий лідер Петер Мадяр і його блискуча команда: варто звернути увагу на ймовірну нову міністерку закордонних справ Аніту Орбан (не родичка Віктора).
Угорщина продемонструвала, що коли провідні демократичні сили об’єднуються, то можуть перемогти. Цей урок має відгукнутися в усій Європі. Може навіть бути актуальним для Сполучених Штатів.
Новому уряду доведеться докласти чимало зусиль, щоб розібрати величезну торговельно-адміністративно-медійно-судово-політичну машину, створену 2010 року. Цікаво буде подивитися, як поводитимуться провідні діячі цієї системи, утративши свої синекури. Щедра гостинність розпалювала апетити іноземців до їхнього претензійного псевдоконсерватизму. Тепер усього враз поменшає. Щойно очистять судову систему, прокурори почнуть ставити складні запитання. Цікаво буде дізнатися, скільки грошей угорських платників податків було витрачено на фінансування операцій впливу в інших країнах Заходу і ким були їхні бенефіціари. Не завадило б також розслідувати діяльність тіньових структур, як-от Міжнародного інвестиційного банку — пережитку радянських часів з головним офісом у Будапешті.
