Всі шість держав було названо «стратегічно важливими» для ЄС, не зважаючи на внутрішні проблеми та «наріжні камені», які історично склались у взаєминах поміж ними. Польсько-шведська ініціатива отримала назву Програма «Східне партнерство», її було урочисто презентовано на Празькому самміті ЄС 7 травня 2009 року. Тоді ж ухвалено рішення, що на проекти у рамках «Східного партнерства» ЄС виділить 600 млн. Євро на період 2010 – 2013 рр. Важливим інструментом для здійснення проектів згідно принципів європейської демократії було створення Форуму громадськості (Civil Society Forum): адже, за логікою та принципами європейського життя, саме громада має контролювати діяльність органів влади, розповсюджувати демократичні стандарти у суспільство та владу, виступати у разі потреби критиком або спільником влади у процесі розробки та впровадження глибоких реформ у державі. Левова підтримка Програми і була спрямована на розвиток саме цієї складової європейського демократичного поступу шістки східних сусідок європейської спільноти.
Але, судячи з тих процесів, які спостерігаються в Азербайджані, Білорусі, Росії та Україні, ніякі проекти «Східного партнерства», або ж заяви та виступи громадськості не змусили владу дослухатись до «гласу народу», тим більше – залучити громаду до контролю за своєю діяльністю, запросити незалежні неурядові організації, міські спільноти, громадську ініціативу до розробки тих законів, згідно яких ці держави житимуть у найближчому майбутньому. Навпаки, у згаданих чотирьох країнах помітне посилення ролі каральних органів та інституцій, вибірковість правосуддя та нехтування інтересами громади.
За словами Повноважного представника ЄС у справах «Східного партнерства» Петра Мареша, «Євросоюз виявився неготовим до того, що олігархічна система влади, утворена в Україні, так швидко зупинить демократичний розвиток у цій державі, а керівництво Білорусі настільки брутально поводитиметься з опозицією й нехтуватиме правами людини. Щодо Росії та Азербайджану, то багатство цих держав (маю на увазі енергоносії) тривалий час змушувало західну – стару – Європу заплющувати очі на процеси, які там відбуваються і які аж ніяк не можна назвати демократичними… Тож на сьогодні «Східне партнерство» має проблему: ми надалі працюватимемо з шісткою уже названих країн, які мають для ЄС стратегічне значення, але максимум допомоги (технічної та фінансової) у рамках ініціативи будемо надавати громадським організаціям, місцевим громадам, незалежним науковим центрам та освітнім установам…».
Водночас Мареш упевнений, що чинна влада в Україні не відмовиться від консультаційної допомоги експертів ЄС: «Коли Чехія готувалась до вступу в ЄС, до нас регулярно приїздили фахівці з різних питань – представники старої Європи. Ми не дуже полюбляли цих інспекторів, почувалися новобранцями в армії, яких виховують офіцери. Але без цього виховання, доволі жорсткого, неможливо було забезпечити незалежність правосуддя і перетворити силові структури з каральних на такі, що захищають права людини; неможливо було зупинити корупцію та таке явище у політиці, яке в Україні називають кумівством, тощо. Власне, вельми швидко чехи зрозуміли: якщо хочеш вступити до елітного клубу – мусиш жити за правилами цього клубу».
Єврокомісар Штефан Фюлле після візиту до Києва у лютому цього року у розмові з чеськими та угорськими журналістами зазначив: «Європейське партнерство» вимагає від тих, хто використовує його фінансові та технічні потужності, забезпечувати прозорість виконання проектів, звітувати за кожен євро цент і бути готовим продемонструвати результати проекту.
Такий підхід зумовлений високим рівнем корупції у державах, які здійснюють проекти у рамках нашої ініціативи, відсутністю у них контролю громадськості за владою та наявністю порушень прав і свобод громадян з боку владних інституцій та партій влади…». Вочевидь, після річного перебування при владі в Україні Президента Віктора Януковича та його команди, наша країна перестала бути взірцем демократичного розвитку, як її називали європейці після Помаранчевої революції, натомість цей почесний титул перебрали Грузія та Молдова. «Хоча українська влада наголошує на незмінності європейської інтеграції держави і сподівається до кінця цього року підписати угоду про Асоційоване членство з ЄС, включно із створенням зони вільної торгівлі, процеси усередині держави свідчать, що за Януковича посилюються авторитарні та олігархічні характеристики владної вертикалі. А це однозначно суперечить європейським вимогам та принципам», – наголошує словацький політик, нині експерт Фонду Маршалла (Німеччина) Павел Демеш. На його думку, в Україні програма «Східне партнерство» має зосередитись на підтримці незалежних наукових, освітніх установ і місцевих органів самоврядування; у Грузії та Молдові – на підтримці та розвитку тих демократичних змін та реформ, які провадять у цих країнах влада за активної підтримки громадськості.
Але не тільки проблеми серед шістки країн – східних сусідках ЄС, такі як слабкість демократії та громадянського суспільства, складні азербайджано-вірменські, грузинсько-російські стосунки тощо, гальмують успішне впровадження Програми. Серед гальм і нова ситуація, що унаслідок соціально-економічної кризи склалась усередині Євросоюзу. Як ніяк, але ЄС – це спільнота різних народів, країн з різним рівнем економічного розвитку та особливостями політичної ментальності.
До того ж, як підтверджують і чиновники у Брюсселі, на «Східне партнерство» не без ревнощів позирають і ті держави, які активно працюють у проектах Чорноморського економічного співробітництва, Дунайської ініціативи, програми розвитку Балтійського моря. Як зазначає керівник Кримського центру журналістських досліджень Володимир Притула, «різні програми іноді дублюють – іноді доповнюють одна одну. Це не проблема: проблематично те, чи здатні держави з нерозвиненим суспільством і корумпованою владою належним чином здійснювати проекти у рамках цих програм, чесно і прозоро використовувати надані техніку та кошти…».
Насамкінець, кілька журналістських нарікань: знайти в українських ЗМІ інформацію про проекти, які у країні виконуються у рамках «Східного партнерства» чи інших євро-ініціатив, доволі складно: нецікаво? Не потрібно? А можливо, інформація відсутня через непрозорість здійснення проектів? У ЗМІ та в Інтернеті є інформація про діяльність Форуму громадськості України, модернізацію українсько-польського держкордону, технічне оснащення Держкомкордон України та участь європейських фахівців у розробці низки законопроектів – це все відбувається у рамках «Східного партнерства». Чи не замало для країни, яка вважає себе гідною для асоційованого членства в ЄС, створення зони вільної торгівлі та впровадження інноваційних реформ для оновлення усіх сфер життєдіяльності держави та суспільства?