9 серпня в Ужгороді за кілька годин випала місячна норма опадів. На Закарпатті це не рідкість. Проте сильна злива вивела з ладу каналізаційні системи міста та чотирьох приміських районів. Мережі просто не змогли прийняти таку кількість води, внаслідок чого було підтоплено 326 житлових будинків, 161 підвальне приміщення, понад 2000 домогосподарств та 622 колодязі. Наразі вода майже відступила, але будинки потребують ремонту, а колодязі знезараження.
Так, примхи природи передбачити важко, проте нерідко складну ситуацію ще більш ускладнюють самі люди. Наприклад, ужгородську каналізацію вже давно ніхто не готував до можливих аварій такого роду. Більше того – в місті не працює половина очисних систем. Тобто щодня 20 тис. тонн відходів не проходять біологічної очистки та просто течуть у річку. Торік із держбюджету на поновлення мереж Ужгороду виділили 7 млн грн, але їх не освоїли й повернули назад. Гроші були виділені наприкінці року, але те, що їх не встигли спрямувати на комунальні потреби, свідчить, що цим ніхто не займається. Гадаю, є проблема співпраці між обласною та міською владами. І це значно погіршує наслідки природних негараздів.
На тлі лиха, яке сталося на заході країни, «ужгородський епізод» має нібито локальний характер. Та це ще одне нагадування про проблеми галузі ЖКГ – це справді болюча тема для України. Є припущення, що невдовзі на галузь чекає колапс. Я так не вважаю. Щороку, добре чи не дуже добре, люди готуються до зими, тривають ремонти… Але мережі зношені, й справді треба дуже багато працювати. І не тільки комунальникам. Ми всі маємо зрозуміти, що комунальні послуги – це товар, за ними стоїть робота багатьох людей, і за це треба платити адекватну ціну. Наприклад, я зустрічав таку цифру: торік українці витратили на послуги мобільного зв’язку 36 млрд грн, а на комунальні послуги… 18 млрд! Чому за зв’язок ми готові платити, а за безпеку та комфорт – ні? Тарифи мають бути справедливими, наразі вони більшою мірою збиткові. А покривати ці збитки немає звідки.
Інша проблема, яку я бачу, – комунальний сектор є нецікавим для інвестування. Бізнесмен хоче вкладати гроші, лише якщо він має можливість приватизувати певний об’єкт. Я особисто категоричний противник приватизації, наприклад, водопостачання. Можна говорити про котельні, ТЕЦи… Думаю, тут ми маємо звернутися до варіанту концесій та відпрацювати зрозумілий, прозорий та вигідний громадам механізм. У нас уже є гарні приклади концесій, наприклад, у Артемівську.
Зараз ми готуємося до зими. Я думаю, що не може бути третій рік поспіль теплої зими. До того ж, очікується підвищення ціни на газ. Можуть бути проблеми, і ми всіх налаштовуємо на серйозну роботу. Є купа проблем із фінансуванням, усе це ускладнює ситуацію. Не в усіх містах однаково готуються, не скрізь є нормальні відповідальні господарі. І це справді велика проблема для галузі.