У. Т.: Є думка, що норми проекту закону «Про мови в Україні», який найближчим часом розглядатимуть у парламенті, становлять загрозу конституційному ладу країни. Яким чином зміна статусу мови на загальнонаціональному рівні юридично узгоджується з конституційним ладом?
– У розділі І Конституції України «Загальні засади» закладаються основи конституційного ладу, зокрема міститься ст. 10 про державну мову. Ця мова є складовою конституційного ладу України. Відповідно до розділу ХІІІ Основного Закону зміни статусу державної мови чи надання іншим мовам статусу, вищого за той, який їм наданий розділом І Конституції, передбачають, своєю чергою, внесення змін до Конституції України. Розділ І належить до тих розділів Конституції, внесення змін до яких має розглядатися на всеукраїнському референдумі після проходження відповідної процедури у Верховній Раді. Рішення Конституційного Суду від 14 грудня 1999 року №10-рп/99, в ухваленні якого я брав участь, містить положення, відповідно до якого дається визначення державної мови. Вона ототожнюється з офіційною мовою. І на цьому зроблено особливий акцент. Свого часу політики багато говорили про те, що державна мова – це щось відмінне від офіційної. Мовляв, державна мова одна, а офіційних може бути й кілька, тож поряд із державною офіційною можна визнати і російську, й інші.
У. Т.: І який статус отримує російська за цим законопроектом?
– Розділ ІІ законопроекту «Про мови в Україні» робить російську мову в Україні офіційною. Відповідно до згаданого рішення Конституційного Суду, це означає, що їй, по суті, надано статус державної. Приміром, у ст. 11 цього розділу йдеться, що «акти вищих органів державної влади приймаються державною мовою і офіційно публікуються українською та російською мовами». При цьому «тексти обома мовами мають рівну юридичну силу». Згідно з рішенням Конституційного Суду, акти державних органів друкуються виключно державною мовою. Державна мова – це мова відповідних актів, що заперечується цим законопроектом, бо офіційне публікування дозволяється й російською. А в тих регіонах, де регіональна є іншою, ніж російська, дозволяється публікація і цією регіональною мовою. І таких прикладів можна навести безліч. Звідки й де кошти на його реалізацію? Фінансовий бік дуже важливий, але він практично не прописаний у цьому законопроекті.
У. Т.: Появу такого законопроекту його розробники аргументують необхідністю дотримання вимог Європейської хартії регіональних або міноритарних мов, яку ратифікувала Україна.
– Свого часу Конституційний Суд визнав закон про ратифікацію Європейської хартії регіональних або міноритарних мов таким, що не відповідає Конституції, але на основі суто формального положення. Цей закон підписав не президент, а голова Верховної Ради. Конституція не проводить різниці між законами. Будь-який закон до внесення до Основного Закону змін 2004 року повинен підписувати президент. Але це рішення мало інший підтекст. Україна підписала Хартію без будь-яких застережень. Не було взято до уваги те, що реально Україна в змозі зробити в нинішніх історичних умовах для захисту таких мов із урахуванням її фінансових можливостей. Обов’язки з організації навчання, підготовки підручників іншими мовами має взяти на себе держава.
Крім того, до міноритарних зарахували близько десяти мов, на відміну від інших країн, що визнали такими дві-три, хоча там проживає також чимало меншин, які розмовляють окрім державної іншими мовами. До таких мов у нас зарахували, зокрема, і російську. Хартія робить акцент насамперед на захисті мов, що зникають, а не на будь-яких мовах. Тобто з неї зовсім не випливає, що акцент в українському випадку треба робити саме на захисті російської. Звичайно, у нас є мови, що зникають, але російська до них не належить.
У. Т.: Які юридичні наслідки може мати двомовність, запропонована цим законопроектом?
– Так звана двомовність, коли вона закріплена законодавчо, потребує детального регулювання багатьох нюансів. Наприклад, публікація державних актів двома мовами, хай навіть і близькими, може спричинити різне тлумачення. Суди завалять справами, які з цього випливатимуть. В інших країнах, де є така двомовність, люди іноді змушені звертатися до Європейського суду з прав людини, тому що їхні права порушуються внаслідок різного тлумачення того самого акта. І я впевнений, що такі проблеми виникнуть і в нас, якщо закон буде ухвалено в тому вигляді, в якому його нині пропонують.